Дмитро Крисанов: Україна повинна прийняти правила гри Європейського Союзу
Ексклюзивне інтерв’ю провідного фахівця Інституту економіки та прогнозування НАН України Дмитра Крисанова журналу «Економіст»

Ще на початку незалежності Україна заявила про наміри інтегруватись до Європейського Союзу. У 1998 р. було підписано Угоду про партнерство та співробітництво, а в 2014 р. - Угоду про асоціацію Україна-ЄС і нині завершується її ратифікація країнами-членами Спільноти. Головна мета – досягти у відносинах між Україною та Євросоюзом політичної асоціації та глибокої економічної інтеграції. Особливо складним для європейської інтеграції виступає аграрний сектор економіки унаслідок незавершеності реформування і функціонування на нормативній базі колишнього Союзу. З питаннями про те, що являє собою нормативний простір Європейського Союзу і про яку кінцеву мету у цьому зв’язку йдеться в контексті інтеграції до нього аграрної сфери, ми звернулись до доктора економічних наук, професора, провідного наукового співробітника Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України» Дмитра Федосовича Крисанова.

- Дмитре Федосовичу, за нинішніх дуже непростих зовнішніх відносин та внутрішньої економічної ситуації, конфлікту на Сході України курс на політичну асоціацію та економічну інтеграцію з Європейським Союзом є пріоритетною проблемою, від вирішення якої залежить існування держави. Тому постає питання: що таке нормативний простір і яка його історія?

- Нормативний простір об’єднує два поняття: нормативи і простір. У сукупності їх можна трактувати наступним чином: це середовище функціонування суб’єктів господарської діяльності, на території якого усіма підприємницькими структурами дотримуються єдині «правила гри»: прийняті закони, які регулюють підприємницьку діяльність, стандарти і нормативи, спеціальні вимоги та застереження, технічні регламенти, або ж, загалом, базова система технічного регулювання.

Необхідність єдиних «правил гри» зумовлена тим, що при експорті продукція повинна перевірятись на відповідність вимогам країни-імпортера. При нарощуванні обсягів зовнішньоторговельних операцій це створювало масу проблем і супроводжувалося затримками продукції на кордоні.

Вільне переміщення товарів між країнами виникає на основі створення єдиного ринку: світового, європейського, регіонального. Фундаментом, на якому базується ліквідація технічних бар’єрів у торгівлі та відкриття кордонів для товарів, виступає взаємне визнання результатів оцінювання відповідності, тобто, відповідності продукції, процесів її виробництва, персоналу тощо встановленим вимогам. Досягти такої взаємності можна лише в результаті технічної гармонізації, тобто створення в країнах-учасниках систем технічного регулювання, які б відповідали загальновизнаним міжнародним угодам, нормам і правилам, принципам гармонізації організацій зі стандартизації з метою досягнення єдності й прозорості вимог, еквівалентності процедур підтвердження, проведення вимірювань та порівняння їх результатів.

У червні 1985 р. Європейською Комісією була представлена Біла книга «Про завершення формування внутрішнього ринку», яка разом з іншими документами стала основою для Програми переходу до єдиного внутрішнього ринку до 1993 р. Внутрішній ринок ЄС є простором без внутрішніх меж, охоплює чотири об’єкта свободи і в його рамках гарантується вільне переміщення товарів, послуг, людського ресурсу і капіталів. Офіційно він був відкритий на початку 1994 р.

- Що представляє собою структура нормативного простору, які базові міжнародні угоди та інші законодавчі акти його формують?

- Нормативний простір охоплює усі складові суспільного життя, але в контексті євроінтеграції аграрного сектора сутністю його функціонування для споживачів виступає агрохарчова продукція. У цьому зв’язку найважливішими є Угода про застосування санітарних та фіто-санітарних заходів (Угода СФС-94), яка була підготовлена в рамках Світової організації торгівлі (СОТ) і підписана спільно з Генеральною угодою з тарифів і торгівлі 1994 року (остання редакція із уточненнями, поправками та змінами) (Угода ГАТТ-47) і Угодою про технічні бар'єри у торгівлі (Угода ТБТ-78). Вони повністю або значною мірою стосуються агрохарчової продукції і розроблені з метою усунення або мінімізації нетарифних бар'єрів в торгівлі.

Водночас, харчове законодавство ЄС базується на Codex Alimentarius, тобто на харчовому кодексі або «харчовій конституції». Кодекс Аліментаріус – це збірник міжнародних харчових стандартів, що прийняті й рекомендовані до впровадження такими міжнародними організаціями як FAO/WHO (Продовольчої і Сільськогосподарської Організації/Всесвітньої організації охорони здоров’я). Він отримав визнання та права громадянства шляхом створення у 1962 р. Комісії з Кодексу, затвердження її Статуту та Регламенту в 1963 р.

Основні положення Кодексу базуються на сучасних наукових даних із сфери харчування людини та кормів для тварин, досягненнях досконалої практики та консультаціях фахівців-практиків. Стандарти Кодексу акумулювали в собі вимоги і застереження, що містяться в базових документах (ГАТТ-47, ТБТ-78, СФС-94), та спрямовані на забезпечення охорони здоров'я споживачів. Вони виступають основою при формуванні національних законодавств, розробленні національних стандартів й технічних умов на виробництво харчової продукції. Водночас, стандарти рекомендовані для добровільного застосування виробниками продукції.

Стандарти Кодексу поділяються на загальні (горизонтальні) і за групами продуктів (вертикальні). Горизонтальні стандарти включають загальні правила та нормативи і поширюються на усі групи харчових продуктів. Вони регламентують: порядок маркування продуктів; застосування харчових добавок; вміст контамінантів (забруднювачів); методи аналізу і відбирання проб; харчову гігієну; продукти спеціального харчування; інспекцію імпорту й експорту продуктів і системи сертифікації; залишкові рівні ветеринарних препаратів у продуктах; залишкові рівні пестицидів у продуктах.

Вертикальні стандарти охоплюють наступні вісім розділів:
1) «Галузь застосування» (назва товару і цілі його використання);
2) «Опис» (терміни і визначення, опис продукту, його основний склад і показники якості);
3) «Харчові добавки» (перелік і максимальні рівні технологічних харчових добавок зі списку добавок, дозволених ФАО/ВООЗ до застосування);
4) «Контамінанти» (кількість забруднювачів (важких металів, пестицидів) у продуктах, що належать до сфери дії конкретного горизонтального стандарту);
5) «Гігієна» (принципи харчової гігієни і мікробіологічні критерії для харчових продуктів, на які поширюється дія конкретного стандарту);
6) «Маси і міри» (вага товару, наповнення тари);
7) «Маркування» (правила маркування харчових продуктів, що належать до сфери дії конкретного стандарту, відповідно до кодексу загальних стандартів з маркування розфасованих продуктів);
8) «Методи аналізу і відбирання проб» (опис методів аналізу і відбирання проб для харчових продуктів, на які поширюється дія конкретного стандарту).

Для зручності користування Кодекс Аліментаріус поділено на 16 томів.

- Але ж як відбувається удосконалення нормативної бази та врахування специфіки кожної країни-члена Спільноти?

- Для розбудови технічного регулювання та усунення технічних бар’єрів у торгівлі використовується єдина структура законодавчих актів, зокрема: Директиви ЄС – законодавчі акти, які встановлюють однакові для усіх країн-членів ЄС вимоги щодо безпеки, охорони життя і здоров’я населення, захисту довкілля і природних ресурсів тощо. Директиви вступають в силу в день (або на двадцятий день) їх публікації в Офіційному Журналі ЄС – OJEU. Вони мають обов’язковий характер, але імплементуються в законодавство країн-членів ЄС з урахуванням національної специфіки. Для реалізації їх положень кожна країна самостійно обирає форми та засоби.

Регламенти ЄС – є обов’язковими в усіх своїх складових та мають прямо застосовуватися у всіх країнах-членах ЄС. Більшість Регламентів є актами уніфікації правил, що здійснюють європейську інтеграцію. Регламент вступає в дію через двадцять днів після публікації в OJEU. Щодо виробництва харчової продукції і кормів, то Директиви встановлюють основоположні вимоги до безпеки, які реалізуються і набувають обов’язкової сили в Регламентах, де є відповідні посилання на чинні норми в стандартах.

Рішення ЄС – мають обов’язковий характер лише для тих, кому адресовані. Вони є засобом реалізації інших актів ЄС і стосуються лише конкретних випадків.

Рекомендації та висновки ЄС – не мають обов’язкового характеру, а ухвалюються лише з метою реалізації приписів установчих документів або ж інших актів ЄС.

Стандарти ЄС – нормативні документи, що встановлюють правила, загальні принципи і характеристики, які стосуються діяльності або ж її результатів. Вони можуть включати вимоги до термінології, позначення, упаковки, маркування або етикування різних видів продукції, процесів чи послуг. Стандарти в ЄС застосовуються товаровиробниками добровільно. Отримання стандартами загального визнання, тобто «прав громадянства», забезпечується шляхом публікації вихідних даних в OJEU і у цьому випадку він вважається гармонізованим. Продукція, яка відповідає вимогам гармонізованих стандартів, вважається відповідною основоположним вимогам.

Зазначимо, що за експертними оцінками у ЄС чинні понад три тис. Директив і понад 17 тис. стандартів, у т.ч. для аграрного сектора відповідно 0,4 та 2,1 тис.

- Яким чином зазначений перелік законодавчих і нормативних актів «працює» на кінцевий результат, тобто «взаємне визнання результатів оцінювання відповідності»?

- Основні підходи до реалізації кінцевого результату сфокусовані в «Новому підході» до технічної гармонізації і стандартизації (прийнятий Радою Європи 07.05.1985 р.) та «Глобальному підході» до оцінювання відповідності (прийнятий РЄ 21.12.1989 р.), які доповнюють один одного: вони обмежують адміністративне втручання держави у виробництво продукції безпосередньо, але дають виробнику широкі можливості для вибору способів виконання своїх зобов’язань перед суспільством (споживачами). Вищезгадані підходи реалізуються через директиви ЄС (затверджуються РЄ).

Сутність «Нового підходу» базується на чіткому дотриманні вимог вище перелічених актів, однак продукція на ринках країн-членів ЄС може бути розміщена тільки після процедури оцінювання відповідності (включає сертифікацію продукції згідно з модульним підходом, сертифікацію продукції третьою стороною та декларацію відповідності виробника для продукції з низьким рівнем ризику заподіяння нею шкоди споживачам чи довкіллю). Модулі та їх комбінації використовуються для різних стадій процедур оцінки відповідності залежно від виду продукції, явища, ступеню ризику і т.д. Нагляд на ринках забезпечують спеціально уповноважені державні органи, що контролюють безпечність продукції.

Сутність «Глобального підходу» передбачає єдиний підхід на основі застосування модулів для різних стадій процедур оцінювання відповідності, встановленні єдиних критеріїв їх використання та призначенні спеціальних органів, що виконують ці процедури. Для проведення процедур оцінювання відповідності використовується більш розширений (з додатковими вимогами) та деталізований (модифікований) спектр модулів (вісім основних та сім деталізованих), що дозволяє формувати їх найрізноманітніші поєднання. У такий спосіб це дозволяє збільшувати перелік схем підтвердження відповідності, із яких можна обрати адекватну рівню ймовірного ризику, що може заподіяти шкоди споживачу конкретний вид продукції.

Неухильне дотримання інституціональних засад, методичних підходів і принципів, що були визначені у 80-ті роки, при формуванні базової моделі технічного регулювання Євросоюзу, яка базується на єдиній нормативній базі та урахуванні національної специфіки країн-членів Спільноти, дозволило створити еталон для країн, які претендують на вступ до ЄС. Україна, перебуваючи у статусі асоційованого члена, повинна зробити все можливе для зближення національної системи технічного регулювання з європейською. Це одна із найважливіших умов її входження та інтеграції в єдиний нормативний простір Європейського Союзу.

- Дякую за інтерв’ю!


Підготував Василь Голян






Друкувати
Найбільш популярні матеріали