Процес децентралізації управління водогосподарським комплексом має бути спрямований на посилення бюджетно-фінансового забезпечення басейнових водогосподарських управлінь та їх адміністративного об’єднання з облводгоспами, адже на сьогодні ці структурні елементи системи управління водним господарством дублюють функції один одного.

Територіальні басейнові управління водними ресурсами повинні стати основною ланкою виконання таких функцій, як:
 аналіз та оцінка водних ресурсів, ведення державного кадастру й обліку використання вод, проведення радіологічний і гідробіологічний контроль води на водогосподарських системах;
 розгляд і встановлення лімітів водоспоживання та дозволів на спецводокористування;
 забезпечення належної експлуатації водосховищ, захисних гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі об’єднань;
 проектування, будівництво і реконструкція споруд на об’єктах комплексного призначення;
 координація та виконання робіт з регулювання і розчищення річок та інших водойм, створення водоохоронних смуг;
 проведення паспортизації водних об’єктів у межах басейнів тощо.

Важливим є визначення точок контакту (взаємодії) між басейновими управліннями та місцевими громадами. Відзначимо, що така співпраця має будуватися виключно у правовому полі законодавства України, котре, у свою чергу, повинно повністю адаптуватись до нормативної бази ЄС. Щодо цього досить ефективною може бути лінійна модель комунікації, де головним компонентом має стати зворотній зв'язок між басейновими управліннями та місцевими громадами.

Якщо залучати місцеві громади, то вони повинні бути зацікавлені в отриманні преференцій від впровадження засад децентралізації. Одним з можливих шляхів генерування таких переваг є перерозподіл повноважень переважно шляхом делегування компетенцій від басейнових управлінь. Крім того, важливими є місцеві ініціативи, що виходять від громад. Перебуваючи на більш локальних рівнях, громади краще обізнані як з реальними, так і прихованими можливостями щодо розвитку системи управління водними ресурсами. Таким чином, передача компетенцій на місцевий рівень може відбуватися як від басейнових управлінь, так і за рахунок генерації нових шляхів та інструментів управління власне громадами. Місцеві громади, у свою чергу, також надають басейновому управлінню нові можливості та інструменти.

Від територіальних басейнових управлінь до місцевих громад може передаватися частина регуляторних і підтримуючих функцій (наприклад, забезпечення проведення локального аналізу й оцінки стану водних ресурсів, пропозиції щодо встановлення лімітів водоспоживання, підтримка експлуатації місцевих водних об’єктів тощо). Місцеві громади можуть підсилити роботу басейнових управлінь шляхом надання специфічних інструментів локального менеджменту (наприклад, використання потенціалу альтернативних суб’єктів тощо).


Іншою вагомою ланкою управління водними ресурсами є система комунального водозабезпечення, яка, на жаль, нині не відповідає новому інституціональному середовищу, що поступово формується у сфері водокористування, а також загальним тенденціям інтеграції світогосподарських зв’язків і потребує реформування. Ключовим суб’єктом ухвалення рішень щодо питного водопостачання та водовідведення відповідно до політики децентралізації та Закону України «Про місцеве самоврядування» є територіальна громада.

Зважаючи на міжнародний досвід, зокрема Польщі, фінансово-бюджетної децентралізації системи управління водогосподарськими підприємствами на рівні територіальних громад, можна зробити висновок про важливість використання альтернативного суб’єкта впливу – спеціалізованих управлінських структур, які можуть бути активовані на поточному етапі чи в майбутньому з метою поліпшення функціонування водогосподарського комплексу держави.

Як правило, такі структури пов’язані зі сферою управління або фінансово-економічними відносинами. На нашу думку, метою формування таких суб’єктів є взаємна вигода: власне для структур – переважно отримання прибутку, для держави – поліпшення окремих характеристик функціонування (якості води, територіальних ознак, процесів управління тощо).

Варто наголосити, що при використанні альтернативних суб’єктів важливо дотримуватися принципу узгодження інтересів усіх сторін, які залучаються до реалізації проекту. За вказаних умов можливо реалізувати зазначене щодо всіх зацікавлених сторін, а також цілі й завдання кожного з учасників процесу взаємодії. Такими альтернативними суб’єктами управління ВГП можуть бути відповідні акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, спеціалізовані управляючі компанії (SPV) тощо. Функція зазначених суб’єктів полягає в організації та наданні комунальних послуг.

Основними джерелами їх фінансування є комерційні або пільгові позики. В окремих випадках муніципалітети як акціонери вкладають кошти в ці компанії з тим, щоб вони могли розпочати свою роботу. Структура акціонерів компаній не відрізняється великою кількістю учасників; як правило, основна частка належить відповідному муніципалітету або асоціації муніципалітетів, що заснували компанію, внаслідок чого вони можуть впливати на розвиток і діяльність компаній, оскільки акціонери мають право обирати і відкликати членів правління або наглядової ради.

Муніципалітети встановлюють тарифи на комунальні послуги і тому нерідко впливають на діяльність ВГП незалежно від обраної організаційно-правової форми. У зв’язку з політичним тиском місцеві органи воліють встановлювати дуже низькі тарифи, що не покривають фактичні витрати (експлуатація, поточний ремонт, утримання основних засобів) на надання комунальних послуг, які частково компенсуються за рахунок субсидій з місцевого бюджету.

Розглянемо більш детально особливості фінансово-бюджетної децентралізації системи управління водогосподарськими підприємствами на рівні територіальних громад. Отже, з метою децентралізації водно-ресурсної сфери необхідно передати права користування водним ресурсом від територіальної громади до корпоративної структури з управління водними ресурсами (створеної на умовах ДПП). До її складу входять бізнес-структура, органи державної влади й територіальна громада, з яких саме перша та остання у результаті діяльності корпорації отримують дивіденди.

Кожен елемент корпорації робить свій внесок: бізнес-структура надає інвестиції, органи державної влади – інфраструктурні об’єкти для використання та виконують контролюючу функцію, а натомість отримують податкові надходження та відновлену інфраструктуру, у результаті чого забезпечується якісне соціальне життя населення. Потім корпоративна структура надає ETF фонду власні активи, у якому відбувається їх трансформація в акції ETF, що, групуючись у мініпортфель, вводяться у діяльність фондового ринку. ETF обов’язково орієнтується на глобальний водний індекс, який, у свою чергу, визначає вартість акцій. На фондовому ринку під цінні папери залучаються інвестиції і таким чином водно-ресурсна сфера наповнюється фінансовими ресурсами.

Щоб реалізувати запропоновану схему фінансово-бюджетної децентралізації системи управління водогосподарськими підприємствами, її створення та подальше функціонування повинні базуватися на таких принципах як соціальна справедливість, захист інвесторів, контрольованість, ефективність, правова впорядкованість, прозорість, відкритість, конкурентність.

Чинна система управління водогосподарським комплексом та водними ресурсами вже не відповідає новому інституціональному середовищу, що поступово формується у сфері водокористування, а також загальним тенденціям інтеграції світогосподарських зв’язків і потребує реформування. Одним із основних її недоліків є відірваність від потреб територіальних громад.

З огляду на зазначене, реформування потребує вся інституціональна система водокористування, складовою якої є управління водними ресурсами, шляхом імплементації нових інституціональних форм господарського освоєння водно-ресурсного потенціалу, орієнтованих на вирішення водних та водогосподарських потреб територіальних громад. Вони, зокрема, передбачатимуть встановлення партнерських відносин між державою та суб’єктами приватного підприємництва і забезпечать диверсифікацію джерел інвестування водогосподарських та водоохоронних проектів.

Перехід системи управління водними ресурсами на басейновий принцип не вирішує весь комплекс проблем ефективного використання водних ресурсів, особливо в частині підвищення рівня його капіталізації у відтворювальному процесі, інвестиційного забезпечення модернізації водогосподарської інфраструктури, впровадження інструментів реінжинірингу гідротехнічних споруд, що обслуговують меліоративні системи в зонах зрошення та осушення.

Потребує вирішення і проблема законодавчої підтримки нових проектів, особливо для сільських територіальних громад. Варто зазначити, що у контексті впровадження засад децентралізації сільські громади можуть виступати точками концентрації локальних ініціатив у сфері управління водними ресурсами.

Однією з основних перешкод на шляху децентралізації системи водопостачання та водовідведення в Україні є відсутність необхідного фінансування для експлуатації інфраструктури та інвестицій, що характерно не тільки для сільських районів, а й міст. З метою підтримки ВГП на місцевому рівні пропонується розглянути чотири основних альтернативних механізми фінансування проектів:
- об'єднання інвестиційних проектів у загальний пул;
- об'єднання фінансових ресурсів у загальний пул;
- створення державно-приватних партнерств;
- формування інвестиційних ресурсів, які генеруються внаслідок підвищення ефективності господарювання.

Для повної бюджетно-фінансової децентралізації потрібні подальші реформи в цій сфері, які забезпечать органам місцевого самоврядування фінансові ресурси, що відповідають їх функціям та завданням. Ці заходи сприятимуть об'єднанню кількох невеликих населених пунктів в один орган місцевого самоврядування, що в контексті обслуговування населення створить ефект масштабу. Крім цього, необхідно сформувати систему прямих фінансових відносин між адміністративно-територіальними одиницями (сільськими радами, міськими органами місцевого самоврядування) та державним бюджетом, виключивши з неї проміжні ланки на районному рівні.

Таким чином, з метою нарощення інвестиційного потенціалу розширеного відтворення водно-ресурсного потенціалу й модернізації водогосподарської та водоохоронної інфраструктури необхідно:
 налагодити партнерські відносини муніципалітетів з суб’єктами підприємницької діяльності щодо використання водних та водогосподарських об’єктів, які виступають основними джерелами питного водопостачання, та водогосподарських споруд як складових цілісних водопровідно-каналізаційних і водогосподарсько-меліоративних комплексів шляхом збільшення переліку видів водокористування, щодо яких поширюються угоди державно-приватного партнерства з внесенням відповідних змін до законів України «Про державно-приватне партнерство» та «Про концесії»;
 удосконалити систему стягнення орендної плати за користування водними об’єктами місцевого значення в напрямі збільшення нормативів плати, з огляду на басейнову приналежність орендованого об’єкта, його господарське значення та поліпшення умов водокористування, виконаних за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів;
 поглибити диференціацію при встановленні нормативів плати за спеціальне водокористування (необхідно розмежувати підходи до такого поділу залежно від того, чи є вода матеріально-речовою складовою готової продукції (виготовлення напоїв, консервних виробів тощо), чи забезпечуючим компонентом виробничого процесу (зрошення сільськогосподарських угідь, очистка нафти, миття коренеплодів, робота енергетичних потужностей тощо);
 у процесі розробки нової системи диференціації нормативів плати за спеціальне водокористування щодо галузей, де вода є забезпечуючим компонентом, необхідно виходити з наявності на відповідних територіях поверхневих та підземних вод, а також обсягів їх використання.

Пріоритетними напрямами фінансового забезпечення, в тому числі бюджетного фінансування, реалізації водогосподарських та водоохоронних проектів з урахуванням місцевої специфіки мають стати проекти:
 модернізації, реконструкції й технічного переоснащення систем комунального водопостачання та водовідведення, а також водопідготовки й водоочистки;
 протипаводкового захисту територій та попередження іншої шкідливої дії вод;
 облаштування джерел питного водопостачання та розширення мереж централізованого водопостачання в сільській місцевості;
 модернізації водозабірних систем, водопровідних мереж, систем оборотного водопостачання, водовідведення, впровадження маловодних технологій на промислових підприємствах;
 оновлення техніко-технологічного потенціалу водного транспорту та водозабезпечення галузей виробничої інфраструктури;
 налагодження моніторингу буріння свердловин, використання підземних вод, підтоплення територій, техногенного впливу на природні водні об’єкти;
 екологічної реабілітації басейнів річок, замкнутих природних та штучних водойм, транскордонних водотоків, акваторій морів;
 модернізації об’єктів гідроенергетики та відродження матеріально-технічної бази малої гідроенергетики;
 модернізації та реконструкції меліоративних систем у зоні осушувальних меліорацій і зрошуваного землеробства.

Основними джерелами інвестиційного забезпечення реалізації водогосподарських та водоохоронних проектів територіальних утворень повинні бути кошти:
 Державного і місцевих бюджетів, у тому числі спеціального, резервного та позабюджетного фондів;
 підприємств, установ та організацій, у тому числі водогосподарських організацій, отриманих на основі надання платних водогосподарських й екосистемних послуг;
 іноземних підприємницьких структур, урядів іноземних держав, міжнародних фінансово-кредитних структур, у тому числі у рамках фінансування глобальних екологічних проектів, передбачених природоохоронними конвенціями;
 кредитних спілок, фінансово-банківських установ, страхових організацій, пенсійних фондів, громадських організацій;
 акумульовані в результаті реалізації угод між суб’єктами водогосподарської діяльності та підприємницькими структурами на основі договорів державно-приватного партнерства;
 отримані в результаті продажу облігацій місцевої позики та іпотечного кредитування під заставу земель нероздільно з гідротехнічними спорудами.


Відділ економічних проблем водокористування
Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України»