Лешек Бальцерович: "Уроки перехідної економіки" (2000)Януш ШИРМЕР,
Виконавчий директор Проекту макроекономічної реформи Гарвардського інституту Міжнародного розвитку

Janusz SZYRMER,
Director of the Project for macroeconomic reform of Harvard Institute for International Development

Я хочу привітати наших видатних гостей, а також постійних учасників семінарів з питань економічної політики. Даний семінар організовано спільно Гарвардським інститутом міжнародного розвитку та Проектом соціально-економічних досліджень CASE. Діяльність обох організацій в Києві здійснюється за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку. Сьогодні нам випала честь бачити у себе в гостях і почути виступ віце-прем’єр-міністра Польщі Лешека Бальцеровича і також вислухати його виступ. Гадаю, що нема потреби його рекомендувати.
Зазначу лише, що пан Бальцерович є засновником фундації CASE, і в цій ролі уже зробив значний внесок у процес реформ в Україні. Упродовж кількох років CASE активно працює в Україні, і ми сподіваємося на продовження такої ефективної роботи у сфері економічної політики України.
Пане Бальцерович, більш обізнаного фахівця в питаннях пострадянських економічних реформ просто не існує. Ми кажемо БАЛЬЦЕРОВИЧ, і маємо на увазі перехідну економіку. Ми кажемо ПЕРЕХІДНА ЕКОНОМІКА, і маємо на увазі Бальцерович!
Шановний пане професоре, прийміть наші теплі вітання.

I would like to welcome our distinguished guests as well as the regular participants of our Economic Policy Seminars. This seminar is organized jointly by HIID and CASE. The activities of both the organizations in Kyiv are made possible by grants from the US Agency for International Development. Today, we are fortunate to have with us and to hear the speech by Leszek Balcerowicz, Deputy prime Minister of Poland. I think there is no need to introduce Mr. Balcerowicz.
It is, perhaps, worthwhile to note that Mr. Balcerowicz is the founder of the CASE foundation and, in the role, has already contributed to reforms in Ukraine. CASE has been active for several years here and we are looking forward to seeing the continuation of their excellent work on Ukrainian economic policies.
Mr. Balcerowicz, there is no better qualified person than you to talk about post-soviet economic reforms. When we say BALCEROWICZ we mean transition; when we say TRANSITION we mean Balcerowicz!
Professor Balcerowicz please receive our very warm welcome.

Лешек БАЛЬЦЕРОВИЧ
Віце-прем’єр-міністр, міністр фінансів Польщі
УРОКИ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Leszek BALCEROWICZ

Vice-Prime-Minister, Minister of finances, Poland
LESSONS FROM TRANSITION

Опубліковано в №3, березень 2000 року.

Дякую Вам за добрі слова привітання і надану мені можливість виступити з промовою про уроки перехідної економіки. Я пропоную такий порядок: мій виступ триватиме тридцять п’ять хвилин, а решта часу залишається для запитань та відповідей.

Я почну з порівняння (на основі емпіричних спостережень) різних рівнів життя в країнах Центральної та Східної Європи. Десять років тому різниця була значно меншою, ніж тепер. Упродовж останніх десяти років в економічних показниках цих країн спостерігалися вирішальні зміни. Отже, виникає логічне запитання – чому? Які саме прямі та непрямі причини призвели до виникнення різниці? Незважаючи на те, що в певному сенсі становище багатших нині країн і десять років тому було кращим, я не вважаю, що різницю слід пов’язувати з різницею в початкових умовах. У даному випадку навряд чи можна говорити про пряму залежність. Початкові умови не можуть служити поясненням різниці в рівнях економічного розвитку, що так яскраво проявилася упродовж останніх десяти років перехідного періоду. Певною мірою початкові умови можна вважати опосередкованим, але не прямим фактором такої контрастної різниці. Таким чином, якщо початкові умови не можна вважати головними причинами поглиблення різниці в економічному розвитку, то виникає запитання про те, що стало головною причиною або причинами такого явища? На мою думку, відповідь полягає у величезній різниці в якості економічної політики.

Спочатку я хочу сказати кілька слів про основні виміри якості економічної політики, а потім про різницю в її якості. Звичайно, виникає ще одне запитання: що призвело до різниці в якості економічної політики та розбіжностей в ній? Це вже набагато складніша проблема.

Зараз я хотів би привернути увагу до початкової якості економічної політики та різниці в якості. На мою думку, той, хто бажає займатися формуванням економічної політики перехідного періоду, має поставити перед собою два запитання і дати на них чітку відповідь. Економічна політика, особливо перехідного періоду, передбачає запровадження реформ. Її можна назвати інституційною та макроекономічною політикою. Таким чином, запитання можна сформулювати так: по-перше, якою є цільова модель економічної системи, яку прагнуть запровадити шляхом реформ? Реформи – це перехід від однієї моделі до іншої, від однієї системи до іншої. Друге запитання стосується безпосередньо перехідного періоду. Як перейти від дуже неприємної або складної економічної ситуації до значно кращої цільової моделі економіки. Більшість дискусій довкола перехідного періоду і більшість плутанини та непорозумінь пов’язані, на мою думку, саме з переходом економіки до іншої цільової моделі, а не із самою моделлю.

Якщо говорити про цільову модель, то слід, на мою думку, поставити ще одне просте запитання: який головний критерій або очікувана ціль функціонування економіки або економічної системи? Гадаю, що принаймні теоретично відповідь досить проста. Зважаючи на успадковані економічні умови, слід запровадити таку економічну систему, яка з усіх можливих економічних систем може в перспективі розвинути максимальні темпи зростання або економічного розвитку. Я хочу особливо акцентувати на виразі «в перспективі», оскільки за один рік зробити це просто неможливо. Чому? Тому, що підхід на тривалу перспективу є обов’язковим і єдиним засобом підвищення життєвого рівня. А саме такого і хочуть економісти. Отже, це критерій вибору. І якщо є вибір, то слід використовувати всі доступні знання для того, щоб серед можливих систем вибрати таку, яка найбільше відповідає даному критерію. Ще раз підкреслю, що визначення основних рис економічної системи, яка забезпечить найвищі темпи економічного розвитку, не становить значної проблеми.

Користуючись нагодою, хочу назвати деякі характеристики економічної системи, яка сприятиме максимізації темпів стабільного економічного зростання. Одна з них – тривала макроекономічна стабільність або уникання нестабільності. Я вважаю, що систематичної нестабільності достатньо для того, аби вважати, що певна країна має низькі темпи економічного зростання. Ще одна риса – достатні масштаби економічної свободи в умовах належно врегульованої правової системи. Ці фактори є обов’язковими і достатніми для того, щоб створити ринкову економіку. Там, де свобода, є принаймні якась ринкова економіка, а там, де немає свободи, єдине чого можна чекати – це другої економіки, чорного ринку. Слід зазначити, що економічна свобода – обов’язкова умова швидких темпів економічного зростання в тому плані, що лише ринкова економіка здатна забезпечити тривалі й високі темпи економічного зростання. А отже, ринкова економіка в поєднанні з економічною свободою становить ще одну фундаментальну передумову. Третьою рисою, пов’язаною з економічною свободою, є приватна власність. Існує кілька концептуальних проблем, що стосуються даного поняття. Дехто визначає приватну власність таким чином, що вона не передбачає достатніх масштабів економічної свободи. Слід ще раз підкреслити, що приватна власність з достатнім рівнем економічної свободи є обов’язковою передумовою швидкого й систематичного економічного зростання. Без приватної власності економіка не може бути конкурентоспроможною. Найефективнішою економікою є та, в основі якої лежить приватна власність.

Таким чином, згадані вище передумови можна назвати фундаментальними, недостатнього і неналежного запровадження яких досить для того, щоб країна потерпала від економічного спаду. За соціалізму всі три передумови перебували під жорстким контролем, тобто не було ні ринку, ні приватної власності, ні економічної стабільності. Ступінь та якість контролю в різних країнах були різними, але такий контроль існував у кожній.

Крім згаданих передумов, існують інші визначальні умови цільової моделі. Наприклад, оподаткування у формі як співвідношення оподаткування до ВВП, так і податкової системи. На мою думку, низький рівень співвідношення податки-ВВП і проста система оподаткування сприяють економічному зростанню. Справедливим є й те, що високе співвідношення податки-ВВП та складна система оподаткування не сприяють зростанню. Важливе значення має також правове середовище, оскільки в нечіткому правовому середовищі поширюється корупція, яку можна охарактеризувати як згубний податок.

Згадані вище фактори не є повною характеристикою цільової моделі, проте я намагався викласти принаймні деякі з фундаментальних передумов запровадження такої моделі. Запроваджувана економіка та економічна система повинні забезпечити надійне економічне зростання країни.

Другим питанням є перехідний період. З боку теорії він складається з аналізу початкових умов та характеристики цільової моделі. Як зазначалося, перехід від зазвичай неприємної та драматичної ситуації, яка виникає в результаті запровадження згаданих раніше передумов цільової моделі, потребує вжиття ряду заходів. Навколо питання швидкості та комплексності відповідних етапів переходу, зокрема першого етапу, точилося дуже багато дискусій. Що можна сказати з досвіду та почасти з теорії? Можна стверджувати, що успішність перехідного періоду та його швидкість за умови однакової цільової моделі залежать від початкових умов. Це означає, що цільова модель може бути однаковою, але різниця в початкових умовах визначає різницю в якості найефективнішої економічної політики в умовах перехідного періоду. Наприклад, якщо країна успадкувала високий рівень інфляції або макроекономічну нестабільність, то найкращими в такій ситуації видаються дуже радикальні заходи. Їх часом називають шоковою терапією. Такий термін багатьох лякає, тому я намагаюся уникати цього досить різкого словосполучення, однак такий курс є найменш ризикованим. Повільні дії при пожежі не можна назвати розумними. Макроекономічну стабілізацію в умовах радикального запровадження реформ можна порівняти з пожежею. Відтак потрібно діяти дуже швидко, надзвичайно швидко. В цьому і полягає мій перший висновок. Другий у тому, що в основу економічної системи соціалізму покладено особливу стійку логіку. І саме тому я вважав і досі вважаю, що її неможливо реформувати частково і поступово малими клаптиками. Очевидно, з різними системами це відбувається по-різному, однак реформування соціалістичної економіки потребує радикальних дій, особливо на першому етапі процесу.

По-третє, якщо дві країни потерпали від аналогічних економічних хвороб, наприклад, від дефіциту, економічної нестабільності чи корупції, то методи лікування їх безвідносно до різниці в розмірах територій, етнічній та регіональній структурі мають бути однаковими. Таким чином, було б помилково стверджувати, що, оскільки Росія, Україна та Бразилія є різними країнами, то вони потребують докорінно різних методів лікування аналогічних економічних хвороб. Така думка помилкова. Це можна порівняти, наприклад, з двома пацієнтами, скажімо, росіянином та китайцем. Уявімо, що вони страждають від однієї і тієї ж хвороби, наприклад, туберкульозу. Незважаючи на різний колір шкіри пацієнтів, лікування однакове. Я наголошую на цьому, бо думка про те, що особливості країни впливають на вибір методів лікування, нині надзвичайно поширена. Я не вважаю її правильною.

На мою думку, ефективну економічну політику можна схематично зобразити у вигляді таблиці з двома колонками. Одна колонка – економічні проблеми, а друга – найефективніші шляхи їх вирішення. Індивідуальні особливості країни впливають не на вибір лікування і не на його інтенсивність. Їх вплив виражається в ускладненні процесу лікування. Однак незалежно від цього найкраще лікування залишається найкращим. Наприклад, дефіцит. Для того щоб вирішити проблему дефіциту, достатньо скасувати контроль над ціноутворенням; я не вважаю, що запровадження м’яких бюджетних обмежень якимось чином пов’язане з вирішенням проблеми дефіциту. Завжди, коли скасовується контроль над ціноутворенням, зникає і явище товарного дефіциту. Для корупції, наприклад, найкращим лікуванням буде мінімізація дискреційних повноважень офіційних осіб та політиків і підвищення заробітної платні низькооплачуваних державних службовців. Ще одна проблема полягає в тому, чи достатньо політичної волі, щоб на це зважитися. Якщо корупція закріпилася на високому рівні, то в реальності нічого, окрім розмов про боротьбу з нею, не відбуватиметься. Таким чином, недостатньо лише говорити про те, що треба зробити. Слід робити практично. В цьому полягає одна з теоретичних проблем.

Однак цим проблеми перехідного періоду не вичерпуються. Дозволю собі вказати ще на одну. Дуже важливе значення має перший етап після політичного прориву. Деякі називають цей стан «відкритим вікном», коли створюється особлива атмосфера, наповнена ейфорією. Населення більш відкрите для нововведень і тому легше сприйматиме запровадження радикальних змін. Звичайно, ейфорія призводить зрештою до серйозних розчарувань. Однак цей перший період становить унікальну нагоду для запровадження якомога більшого числа радикальних змін. Щоразу, коли з’являється таке «вікно нових можливостей», його слід використовувати негайно, бо пізніше скористатися ним буде важче, а то й просто неможливо. Деякі країни змогли скористатися можливостями першого періоду, інші не змогли цього зробити, але рано чи пізно вони повинні запровадити радикальні зміни. Таким чином, радикальних змін не можна уникнути. По-справжньому проблему можна вирішити лише за допомогою радикальних змін.

Гадаю, всі згодні з тезою про цільову модель та основні напрями запровадження змін. Тепер кілька слів про приватизацію. Приватизація є обов’язковою. Якщо її запроваджувати, то методи повинні бути високої якості. Якість приватизації вимірюється рівнем тривалого зростання продуктивності приватизованих підприємств. Іншим важливим напрямом змін є спонтанний розвиток малого бізнесу та приватного сектора. Для цього потрібно запровадити радикальну лібералізацію, скасувати різноманітні бюрократичні обмеження на шляху створення та розвитку приватних фірм. Важливо також запровадити жорсткі бюджетні обмеження або жорстку дисципліну на державних підприємствах, щоб стимулювати або змусити їх продавати чи здавати в оренду їх активи (повністю або частково) тим, хто може організувати нове ефективніше виробництво. Запровадження жорстких бюджетних обмежень у Польщі стало рушієм приватизації. Це була справжня приватизація, яку не називали приватизацією. Відбувався процес передачі активів неефективних підприємств все ще існуючого державного сектору більш ефективному приватному.

Чітке узгодження цільової моделі, спрямованої на забезпечення тривалої макроекономічної стабільності, вимагає запровадження приватизації та лібералізації. Такі дії у свою чергу вимагають запровадження належної економічної політики плюс інституційний якір, наприклад, незалежний центральний банк або визначення повноважень парламенту щодо бюджетного процесу, або прийняття нової конституції, оскільки справжня демократія повинна обмежувати постійні повноваження обраних політиків як державного, так і місцевого рівня. Таким чином, ефективна конституція та інші юридичні гарантії фіскального бюджетного процесу мають особливо важливе значення. Власне в цьому і полягатимуть основні напрями радикальних змін, якщо погодитися з визначенням цільової моделі.

І нарешті, останнє. Моїм першим спостереженням було те, що найвагомішою причиною істотних розбіжностей в економічних показниках упродовж останніх десяти років є різниця в якості економічної політики, а не в інших факторах. Я хочу повернутися до запитання: що стало причиною таких розбіжностей в якості економічної політики? Як зазначалося, це дуже широке питання, однак коротко можна сказати, що якість економічної системи визначається якістю політичної системи. Якщо політична система роздроблена або така, коли більшість у парламенті перебуває в опозиції до ради міністрів, то запровадження ефективної економічної політики практично неможливе. Якщо реформатори мають у своєму розпорядженні лише півроку, а потім політичний клімат змінюється, то годі сподіватися на ефективну економічну політику, незважаючи навіть на високий рівень знань і компетенцію реформаторів. Якщо засоби масової інформації зосереджуються здебільшого на негативних моментах та вартості запровадження реформ, то дуже важко переконати громадськість у тому, що потрібно терпляче очікувати результатів реформи. Таким чином, суть проблеми полягає в тому, що ефективна економічна політика потребує надійної політичної ситуації. А надійна політична ситуація потребує залучення кожного, в тому числі найосвіченіших членів суспільства та засобів масової інформації. Щиро дякую за увагу.


Thank very much for the kind introduction about me and for inviting me to talk on the lessons from transition. And I suggest the following sharing arrangements: I will speak for about thirty minutes, and the rest of the time is yours, for a question-and-answer session.

I will start with a discussion, using empirical observations, on the differences in the standards of living among countries of Central and Eastern Europe1. Ten years ago, these differences were much smaller than now. During these ten years, there has been a dramatic divergence in economic performance. And now, the question is: why? What were the main reasons for this divergence, and what were not, at least not directly? I don Ї think one can link this divergence to the differences in the starting conditions, in the sense that countries that are now better off were, on average, in a better situation ten years ago, and countries that are worse off were in a worse situation ten years ago. I don't think there's such a simple correlation. So, starting conditions do not explain directly these differences, which emerged during ten years of transition. They may, to some extent, explain indirectly, but they are not the direct factor. Thus, if the differences in the initial conditions are not the main reasons for the growing differences in economic performance, the other question is: what is the main reason or what are the main reasons behind this phe¬nomenon? I think the answer is the huge differences in the quality of economic policy.

I would like to say a few words about the main dimensions of the quality of economic policy, and then the differences in this quality. Obviously, that this would lead one to another question: what was behind these differences, which is a much more intricate issue.

Now, let me focus first on the quality of economic policy. I think there are two questions, which must be asked and responded to, whenever one tries to shape economic policy in transition. Economic policy, especially in transition, includes reform. This may be called institutional policy and macroeconomic policy. The questions then are the following. First, one has to ask what is the target model of the economic system one tries to reach through reforms. Reforms are transitions from one model to another model, from one system to another system. The second question is about the transition proper. How to proceed from a very unpleasant, or difficult economic situation, to a much better target model Most of the debates, about transition, and most of the confusion and misunderstandings, I believe, are focused on transition proper, much less on the target model.

Now, coming to the target model. Here again, I think, one should ask oneself a simple question: what is the main criterion, or the goal, one expects from the economy, or the economic system. I think the answer, at least intellectually, is very simple. Given the inherited conditions, one should try to introduce such an economic system, which among all the possible economic systems would maximize the long run rate of catching up, or economic development I'm stressing the word long run. It cannot be just a one-year effort. Why? Because the long run approach is indispensable, and the only means of improving the standard of living. The long term growth is what the economists hope for. So, this is the criterion of choice. When given this criterion, one should use the knowledge, which is available, to choose from the possible systems that fulfill the given criterion to the maximum possible extent. And again, I don Ї think you have many intellectual problems in determining what the main features of the economic system that would ensure the highest possible rate of catching up should be.

I would name, just in case, some of these features of an economic system that would maximize long run rate of growth. One would be sustained macroeconomic stability, or avoiding instability. Sustained instability, I think, is enough to condemn a country to a low rate of economic growth. Another one is the sufficient extent of economic freedom within a well-regulated legal framework. This is indispensable and, to some extent, sufficient to create a market economy. Whenever there is freedom, there is, at least, some market economy, and if there is no freedom, you can only hope for the shadow economy, the black market Let me emphasize that economic freedom is an indispensable condition for a rapid rate of growth, in the sense that only a market economy is capable of achieving long-term, high rate of growth. So, market economy, which is linked to economic freedom, is another fundamental necessary condition. The third, which overlaps with freedom, is private property. There are some conceptual problems here. Some people define private property in such a way that it does not include a sufficient scope of economic freedom. And again, private property that includes a sufficient degree of economic freedom is an indispensable condition for this rapid and sustained rate of growth. Any economy that is based on non-private property cannot be competitive. The best economies are those that are based on private property.

So, these conditions, in this sense, are fundamental. Insufficient and improper application of these conditions is sufficient to condemn a country to economic decline. Under socialism, all three of these conditions were not met – no market, no private property, and no stability. The controls differed from country to country, but were present in all of them.

Besides the three conditions mentioned earlier, we of course have some other conditions, which define the target model. Take, for example, taxation, both tax-to-GDP ratio and the tax system. I think, a lower tax-to-GDP ratio and a simple tax system are conducive to economic growth. And also, the quality of the legal environment matters, because in an unclear environment, corruption is prevalent, and corruption works like a very harmful tax.

What I have discussed so far is not a complete description of the target model, but, at least, I have tried to point out some of the fundamental conditions. The economy and economic system, which you introduce, should ensure rapid and sustained economic growth for the country.

The second issue is transition. Intellectually, transition involves first analyzing the starting conditions, and the formulation of the target model. One has to take a series of steps leading to these, as I said, usually unpleasant and dramatic situation arising from the implementation of these conditions for the target model. There has been a lot of debate, especially about the speed and comprehensiveness of the respective stages of transition, and especially the first stage. What can we say from the experience, and at least partly from the theory? We can say that transition and the speed of transition depends on starting conditions, given the same target model. We may have the same target model, but the differences in starting conditions are differentiating the best economic policies in transition. For example, if a country inherits a huge inflation, or generally speaking macroeconomic instability, the best way is to be very radical. This is sometimes called shock therapy. I am avoiding this unhappy expression, because it frightens too many people, but this is the least risky option. The slowness, whenever there is fire, is very unwise. So you have to go very fast, really very fast in this. This would be my first observation. The second observation is that socialist economic system had a particular logic, which was very consistent. And this is why it was, I thought, and I still think, impossible to reform by small pieces, step by step. With a different system, perhaps, it would be a different story. But having socialism at the beginning, one has to be radical, especially as far as the first stage is concerned.

Third, if two countries had the same economic diseases – say, shortages, economic instability, corruption – they usually have the same best treatment, regardless of the differences in their size, in ethnic composition, in their regional structure. In other words, to say that Russia is different, Ukraine is different, or Brazil is different, and this is why they have to have completely different best therapies for the same problems, is a fallacy. It’s like having two different patients, Chinese and Russian. And imagine they suffer from the same disease, say, tuberculosis. It does not matter that they have different color of the skin. The best treatment is still the same. And I am saying this because there is a widespread belief that any difference among two countries matters from the point of view of the choice, of the best treatment. I don’t think it matters.

I think that the right economic policy can be summarized in a very short form – a table with two columns. One column – economic problem, the second column – the best treatment, and this would be a very concise thing. Differences matter not for the choice, nor for the ranking of the treatments. They matter because they may make the implementation of what is best treatment more difficult in one country than in some other country. But it is still the same best treatment of most of economic diseases. Take, for example, shortages. In order to remove shortages, it was sufficient to remove supply controls and price controls; I do not think that soft budget constraint has much to do with the problem of shortages. And whenever this treatment was used, shortages in the form of excessive huge deficits had disappeared. If you have corruption, then the best treatment is to reduce to the minimum the scope of arbitrary power of officials and politicians, and to raise salaries in underpaid public service. The next problem is the following: is there enough political will to do it. Because, if corruption is entrenched at the top level, people would only pay a lip service to removing corruption, and that's it. So, it’s not enough to point out what should be done, but to actually do this.

There are many other issues on transition. Let me only point to you one other. The first phase after the political breakthrough, is a very important one. It is like a gift of history. Some people call it a window of opportunity. There’s a special atmosphere and much euphoria. People are willing to accept radical changes. Of course, this euphoria unavoidably leads to much frustration, and one has to realize this. But this first period is precious, because it can be used to launch as many painful changes as possible. Whenever there’s a window of opportunity, one should use it, because later it may be very difficult or impossible. And some countries have used this first period, some countries have missed it, but those who missed it must still do it. Radical changes are impossible to avoid. If the problems persist, there’s no way of curing them, otherwise than by implementing radical changes.

І think it’s rather obvious that people agree on the target model, and we agree also on the main directions of change. Just in case that I missed it, let me add that privatization is a must. And if one does privatization, one should try to do it in such a way that it would be of a rather high quality. And the quality of privatization should be measured by the level of long-time rate of productivity growth in the enterprises that are privatized. Another crucial direction of change is a spontaneous development of small business or of the private sector. This requires radical liberalization, removal of various bureaucratic constraints on creation and development of private firms. And also, introducing a hard budget constraint, or, in other words, tough discipline on state-owned enterprises, so that they are forced or stimulated to sell or lease their assets, or part of them, to the new efficient producers. In Poland, this was a very important force of privatization. It was privatization without naming it privatization, the transfer of assets from inefficient, still existing, state sector to the more efficient private sector.

And so, privatization and liberalization are obvious directions of change, if one agrees on the target model that ensures long-term macroeconomic stability. This requires appropriate economic policy plus institutional anchor, like an independent central bank, like defining the powers of parliament as far as the budgetary process is concerned, like enacting a constitution. Because it is not a good democracy which does not provide constraints on the standing power of elected politicians, both regional and national politicians. So, a good constitution and other judicial safeguards on the fiscal budgetary process are very important. These would be some of obvious directions of change if one agrees on the definition of the target model.

And finally, the last point. My first observation was that the most important reason for huge differences in the economic performance, which have been generated over the last ten years have been huge differences in the quality of economic policy, and not other factors. Let me return to the question: what lays behind those differences in the quality of economic policy. This is, as I mentioned, a very speculative question, but to be brief, I would say, that behind differences in economic policy there lay the differences in the quality of the political system. If the political system is very fragmented, or is such that there's mostly opposition in the parliament with respect to the council of ministers, one cannot have good economic policy. If the reformers have only half a year, there s no hope for good economic policy, whatever their competence and knowledge. If the media are focusing only on the negative side, or if the media are only focusing on the cost of reforms, it's very difficult to convince the people to wait for the results. So, if you want to reduce the problem to its very core, then you would have to say that good economic policy requires good politics. And good politics requires engagements from everyone, including the better-educated people and the media. Thank you very much.






Друкувати
Архангельский
Група: Гості 23 марта 2012 01:06
1


Уважаемая редакция!
1) Большой плюс редакции журналу «Економіст» за публикацию доклада Бальцеровича
2) Плюсы его доклада: Чёткость, выделение основных мыслей. Это позволяет высказать своё мнение.
3) Несколько соображений по ходу доклада Б.
«відповідь полягає у величезній різниці в якості економічної політики.». Но данных об єтой разнице по разным странам нет. Но, может быть, они не поместились в эту статью?
«низький р1вень співвідношення податки-ВВП i проста систе¬ма оподаткування сприяють економ1чному зростанню». Общее место. А какой уровень должен быть?
«Приватизація є обов’язковою». А какой % следует приватизировать? У нас уже около 80%, а в Швеции – 50%, а в Дании -40%, в США -85% частной собственности (ЧС). Кроме того, теоретически не обосновано – почему обязательна приватизация. Ведь рещает дело, как правило, на форма собственности, а система управления. Но она может быть, одинаковой и при ЧС и ГС. Не так ли?
«За соц1ал1зму вci три передумови перебували під жорстким контро¬лем, тобто не було нi ринку, нi приватної власності, нi ekoнomiчної стабільності». Уж последнее (стабильность) явно ни к селу, ни к городу. Вообще, мы экономисты любим выдавать на гора лозунги.
«Для того щоб вир1шити проблему дефіциту, достатньо скасувати контроль над ціноутворенням». Несомненно. Хотя сейчас АМК в Украине следит за «необоснованным» повышением цен и «сговором» продавцов – купцов. А интересно как в Польше?
«шоковою терапію …однак такий курс е найменш ризикованим». Если не считать, что Украина благодаря этому курсу сократила не только своё население на 5 м.ч,, но и продолжительность жизни заодно с 71 года (1990 г.) до 68 лет (2008). Сейчас дело улучшилось, слава богу
Архангельский Ю. С..2012 март 22
Найбільш популярні матеріали