Контроль якості води у країнах Європи, як правило, розглядається у складі загального моніторингу і виконується басейновими водними агентствами. Останні являють собою незалежні транскордонні організації, до функцій яких належить забезпечення водою та охорона наземних водних джерел. Такі агентства переважно створюються для окремих великих річок за басейновим принципом, що активно запроваджується у господарську практику в Україні протягом останнього десятиліття.

Оскільки з функції водопостачання у більшості країн Європи покладені на органи місцевого самоврядування, саме вони створюють на своїх територіях водні компанії або ухвалюють рішення про передачу систем в управління приватним водним компаніям. Незалежно від форми власності в договорі обов’язково зазначається необхідність усебічного інформування компанією як споживачів, так і відповідальних зацікавлених організацій про стан питного водопостачання та якість питної води.

Отримані від водної компанії дані спочатку узагальнюються органами місцевого самоврядування і направляються (на вимогу) до відповідних державних органів та/або водні агентства. Крім того, оскільки в Європі широко розвинутий механізм фінансування об’єктів водопостачання та водовідведення водними агентствами, органи місцевого самоврядування додатково зацікавлені в наданні вказаним організаціям найбільш об’єктивної інформації. Додатковий (вибірковий державний) контроль за якістю води здійснюють у низці країн Європи (наприклад, Франції, Німеччини та ін.) органи Міністерства охорони здоров’я.

У більшості європейських держав система моніторингу ґрунтується на постійному зборі інформації та її узагальненні принаймні трьома різними організаціями: житлово-комунального відання, водною агенцією, органом охорони здоров’я. Додатковою перевагою такого підходу є можливість одночасного розгляду питань якості води в різних розрізах шляхом поєднання даних, отриманих від різних організацій. Так, державний орган, що відає питаннями житлово-комунального господарства, розглядає спільно питання якості та доступності води громадянам, технологій очищення, стратегії розвитку систем ЖКГ. Водні агенції комплексно контролюють показники якості води в басейнах річок.

Державний орган, що уповноважений виконувати контроль за охороною здоров’я, наглядає за показниками якості з метою запобігання виникненню епідеміологічних ситуацій. Крім того, здійснюється інформування спільноти через засоби масової інформації та мережу Інтернет, так на сайтах місцевих громад і офіційних сторінках агентств та міністерств цілодобово доступні нові дані щодо якості води [1].

Наводимо показники якості води, призначеної для споживання людиною, порівняння національних стандартів із європейськими та Всесвітньої організації охорони здоров’я (табл.). Найважливіші показники якості води, які є критеріями її складу і властивостей (хімічні сполуки – іони, молекули), і фізичної, хімічної, біологічної природи, які володіють тільки їм притаманними ознаками, мають загальноприйняту наукову назву та розмірність), аналогічні в Україні, Євросоюзі та відповідають прийнятим ВООЗ.

Нормативи Всесвітньої організації охорони здоров’я розподілені за групами забруднювачів: домішки неорганічні; компоненти радіоактивності; органолептичні показники (дві підгрупи); домішки, які не здійснюють вплив на здоров’я людей, у концентраціях, що зазвичай зустрічаються у воді; домішки органічних речовин; пестициди; речовини, які застосовуються або утворюються при дезінфекції води [2].

Діючи документи ЄС з водної політики й ті, що розробляються, включають поділ природних вод за рівнями екологічного статусу: високий (high), хороший (good), посередній (moderate), поганий (poor) та дуже поганий (bad). Для перших трьох рівнів екологічного статусу охарактеризовані біологічні, гідроморфологічні, фізико-хімічні показники якості. В загальноєвропейській класифікації оцінюються фізичні, хімічні, мікробіологічні показники (усього 46), однак, проте не всі важливі показники охарактеризовано повною мірою в усіх категоріях, у межах підкатегорій не вказано мінімальні значення параметрів.




*Джерело [2].
** градусів,
*** одиниць

Система ГДК, яка широко застосовується для оцінки якості води в екологічному та гігієнічному нормуванні, побудована на основі експериментально встановлених критеріїв безпеки конкретних токсичних речовин, які містяться у воді, для людини та водних організмів. ГДК відповідають таким концентраціям речовини, які не мають прямого або опосередкованого впливу на здоров’я населення за умови впливу на організм протягом усього життя, і не погіршують санітарно-гігієнічні умови водокористування [2].

Звертає на себе увагу та обставина, що за українськими нормативами при великій кількості затверджених ГДК (близько 1500 санітарно-гігієнічних показників) реальна кількість показників, що підлягають аналізу – майже 40, за нормами ЄС – до 50, за ВООЗ – близько 160.

Міністерством охорони здоров’я України як відповідальним органом за імплементацію даної директиви розроблений план, що передбачає узгодження положень чинного вітчизняного законодавства з Директивою щодо вмісту речовин та мікроорганізмів у питній воді та створення системи моніторингу якості питної води.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, що спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я питною водою, визначені відповідними нормативно-правовими актами України, зокрема Водним кодексом, законами "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про питну воду та питне водопостачання", Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затверджених наказом МОЗ України № 400 від 12.05.2010, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 1 липня 2010 р. за № 452/17747 (далі – Гігієнічні вимоги) тощо.

За станом на 2011 р. імплементація зазначеної директиви в українське законодавство характеризувалась високим ступенем відповідності (Міністерство екології та природних ресурсів України), що є найвищим показником для всіх директив, запропонованих для прийняття європейським співтовариством.

Вимоги статей 4 та 5 цього документа відображені у положеннях статті 18 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" щодо господарсько-питного водопостачання і місць водокористування. Зокрема, йдеться про те, що органи виконавчої влади, місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити жителів міст й інших населених пунктів питною водою, кількість та якість якої повинні відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту. Виробничий контроль за якістю питної води у процесі її добування, обробки та у розподільних мережах здійснюють підприємства водопостачання.

Розділом III Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначається державне управління у сфері питної води та питного водопостачання, зокрема повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Показники безпечності та якості питної води визначено Гігієнічними вимогами, які є обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування, діяльність яких пов'язана з проектуванням, будівництвом й експлуатацією систем питного водопостачання, виробництвом та обігом питних вод, наглядом і контролем у сфері питного водопостачання населення, та громадянами.

Гігієнічними вимогами визначається контроль 11 показників епідемічної безпеки питної води, 41 санітарно-хімічних показників безпечності та якості питної води, 6 показників радіаційної безпечності питної води. Із 1 січня 2015 року додатково повинен здійснюватись контроль над 13 санітарно-хімічними показниками її безпечності та якості.

Водночас чинне законодавство України потребує узгодження із положеннями Директиви щодо визначення показників безпечності та якості у питній воді.

Питання державного моніторингу вод щодо вимог статей 6 та 7 директиви визначене статтею 21 Водного кодексу України, статтею 39 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", в якій також установлено повноваження центральних органів виконавчої влади у зазначеній сфері.

Встановлено основні вимоги до організації державного моніторингу вод, взаємодії міністерств і відомств під час його проведення, забезпечення органів державної виконавчої влади інформацією для прийняття рішень, пов'язаних із станом водного фонду України, визначено Порядком здійснення державного моніторингу вод, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 815 від 20.07.1996 р. Також моніторинг вод виконується відповідно до Положення про державну систему моніторингу довкілля, затверджену постановою Кабінету Міністрів України № 391від 30.03.1998 року.

Механізм надання інформації споживачам, що відображає дотримання принципів статті 13 директиви, визначено статтею 9 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", а також Порядком підготовки та оприлюднення Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 29.04.2004 року.

Вживання якісної питної води позитивно впливає на стан здоров’я та самопочуття впродовж всього життя людини. Слід також наголосити на важливості зазначеної директиви для збереження генофонду української нації, оскільки від його якості залежить виживання майбутнього покоління.

Отже, є всі підстави для висновку про те, що імплементація зазначеного документа відбувається у площині законодавчого забезпечення, що не суперечить планам його упровадження в законодавство України. Практична реалізація директивних положень у господарську практику має високій ступінь, відтак рекомендуємо звернути увагу на забезпечення контролю за виконанням вимог уже розроблених та затверджених вітчизняних нормативно-правових актів.

1. Науково-технічний звіт [Електронний ресурс] // Дослідження результатів моніторингу якості питної води, технічного стану систем водопостачання та підготовка пропозицій до його вдосконалення. – Режим доступу: http://minregion.gov.ua/attachments/files/bydivnitstvo/texnichne-regulyuvannya/naukovo-tehnichnyy-rozvytok/Zvity%202012%20rik/17.%20Zvit%20NDR%20H-12-225-11%20Monitogung%20yakosti%20putnoi%20vodu.pdf.
2. Архіпова Л.М. Екологічні аспекти якості природних вод [Електронний ресурс] Архіпова Л.М. // Збірник матеріалів ІІ Всеукраїнського з’їзду екологів. – Режим доступу: http://eco.com.ua/sites/eco.com.ua/.

Відділ економічних проблем водокористування
Державна установа «Інститут економіки природокористування
та сталого розвитку Національної академії наук України»