Експерти: якою повинна бути плата за воду
У 2000 році Євросоюз прийняв Водну Рамкову Директиву ЄС 2000/60/EC (EU Water Framework Directive 2000/60/EC) для розробки єдиного та глобального підходу до водного законодавства. Загальною метою цього документа стосовно води є встановлення охоронного режиму для внутрішніх поверхневих, транскордонних, морських прибережних і ґрунтових вод.

Зазначена директива встановлює новий підхід до управління водними ресурсами на основі річкових басейнів природних географічних і гідрологічних одиниць, а не адміністративних, географічних або політичних кордонів та визначає конкретні терміни для досягнення амбітних екологічних цілей водних екосистем. Це дає змогу оцінити всю діяльність, здатну впливати на водні ресурси, а також контролювати її за допомогою заходів, специфічних для умов певного річкового басейну.

Дотримання норм та принципів, викладених у документі, є загальнообов’язковим для країн ЄС. Досвід європейської комплексної системи управління водними ресурсами свідчить про переваги створення відповідних адміністративних структур, розробки планів, здійснення моніторингу та контролю якості води і може бути прикладом для пошуку шляхів удосконалення системи управління водними ресурсами.

Басейновий принцип управління є одним із дієвих факторів впливу на водні ресурси, адже кризовий стан водно-екологічних та водогосподарських умов потребує застосування екологічного підходу до всіх відповідних заходів, що здійснюються, удосконалення системи управління водними об’єктами та водними ресурсами.

Досвід країн ЄС, в яких функціонують незалежні органи управління басейнами річок і мають повноваження щодо фінансового й технічного регулювання водокористування, а також збирання плати за водокористування і забруднення вод, відображає високий рівень їх діяльності управління. Принцип басейнового управління, широко підтриманий усіма державами, повинен стати основою майбутніх систем управління водним господарством.

Згідно з чинним Водним кодексом України, державне управління в галузі використання й охорони вод і відтворення водних ресурсів здійснюється, як відомо, за басейновим принципом на основі державних, міждержавних і регіональних програм. Практично в сучасних умовах управління водогосподарським комплексом у басейнах річок виконується як відомствами, на балансі котрих перебувають гідротехнічні споруди, так й адміністративно-територіальними управліннями.

Басейновий принцип управління в Україні, на перший погляд, уже діє, але насправді так звана реформа системи управління водними ресурсами захищає відомчі інтереси та здійснюється без докорінних інституціональних змін тощо.

Недосконалою є також система фінансування річок: кошти, отримані від водокористувачів та забруднювачів на місцях, акумулюються в центрі, центральних органах управління, а назад до басейнових управлінь повертається лише незначна кількість, що зменшує їх фінансові можливості.

Водночас слід зазначити, що управління водними ресурсами за басейновим принципом повною мірою не вирішить наявних проблем забезпечення галузей економіки та населення України якісними водними ресурсами, адже на їх стан мають суттєвий вплив такі складові природи, як повітря, ґрунти, ліси, а також соціальні, демографічні та економічні чинники. Тому варто вести мову про необхідність інтеграції в регулюванні використання водно-ресурсного потенціалу, яка передбачає раціональне управління всім природно-ресурсним потенціалом у басейні річки і гарантування екологічно безпечних умов проживання. Це обумовлює вдосконалення механізму управління водним господарством у межах водного басейну за рахунок упровадження інтегрованого управління водними ресурсами (табл.).

Таблиця

Аналіз слабких та сильних сторін системи управління водними ресурсами

Експерти: якою повинна бути плата за воду
Інтегроване управління водними ресурсами визначено Глобальним водним партнерством як процес, що сприяє координованому розвитку і управлінню водними та пов’язаними з ними ресурсами, з метою досягнення максимального соціально-екологічного благополуччя на справедливій основі, не ставлячи під загрозу стійкість життєво важливих екосистем, та характеризується переходом:

• від управління в межах адміністративних одиниць до меж річкового басейну;

• від відомчого до інтегрованого міжвідомчого управління;

• від одностороннього авторитарного принципу управління зверху- вниз до більш демократичного двостороннього принципу знизу-вверх (чітке визначення потреб у воді та участь водокористувачів в управлінні) та зверху-вниз (ліміти та підтримка водокористувачів);

• від командно-адміністративного методу до корпоративного управління за участю водокористувачів на всіх рівнях ієрархії управління водними ресурсами;

• від управління ресурсами до управління попитом на них;

• від корпоративного управління спеціалістами у сфері водних ресурсів до інформативно-довірливого за участю водокористувачів та інших зацікавлених осіб.

Надзвичайно важливим елементом реалізації принципів інтегрованого управління водними ресурсами є широке залучення громадських організацій у цей процес. Проблеми управління при цьому необхідно розглядати в контексті взаємовідносин суспільства й держави, а тому участь громадськості має створювати атмосферу прозорості й відкритості, за якої імовірність прийняття рішень, що не відповідають суспільним інтересам, знижується. Чим вищий рівень громадської участі, тим менш сприятливі умови для корупції та ігнорування суспільних інтересів. Виходячи з того, що вода є суспільним благом, цілком очевидна громадська участь як найважливіший компонент управління водними ресурсами.

Інтегрований принцип забезпечить екологізацію всіх управлінських дій та заходів, що здійснюються у процесі використання водних ресурсів, запровадження механізму економічного стимулювання природоохоронної діяльності суб’єктів господарювання, ефективне планування стану водних ресурсів та зниження антропогенного тиску на них, акумулювання зусиль для запобігання й подолання катастроф, пов’язаних з водою. Таким чином, у цьому аспекті вирішення питань функціонування управлінського механізму регулювання відносин у водно-ресурсній сфері передбачається зосередити у площині інтегрованого підходу, що передбачає поєднання багатьох напрямів інституціональної організації. Реалізація інтегрованого управління водними ресурсами можлива шляхом упровадження басейнових підходів, згідно з якими одиницею управління, на відміну від адміністративної території, є природна територія річкового басейну (рис.).
Експерти: якою повинна бути плата за воду
Рис. Інтегрована модель управління водними ресурсами в ринкових умовах господарювання


Такий підхід сприяє розвиткові координації водного сектору і пов’язаних з ним ресурсів з метою підвищення добробуту й рівності в суспільстві за мінімального збитку для сталості життєво важливих екосистем. Він формує комплексний підхід до досягнення консенсусу і компромісів між конкуруючими потребами у водних ресурсах різних секторів суспільства і зацікавлених груп на всіх рівнях, а також досягнення рівності й справедливості у спільному використанні водних ресурсів різними країнами. Як свідчить світова практика, такий інтегрований підхід сприяє максимальному досягненню цілей, завдань охорони та відтворення водних екосистем, забезпечення раціонального використання водних ресурсів.

Екосистемне управління, згідно з європейським досвідом, повинно базуватись на басейнових фінансових фондах, джерелом утворення яких є принципи «платить забруднювач» і «платить водокористувач». Сьогодні плата за воду надходить до державного і місцевого бюджетів, тоді до них повинні надходити лише плата за воду як природний ресурс і податки з діяльності басейнових органів. Відсутність басейнових фінансових фондів унеможливлює повноцінне екосистемне управління водними об’єктами і ресурсами.

Важливим напрямом раціонального використання водних ресурсів є управління ними та водокористуванням на основі економічного механізму. Останній передбачає застосування ефективної системи платежів, реалізацію рентного податку, створення умов для самофінансування й функціонування підприємств та організацій водного господарства. Ключовим елементом цього механізму є система платежів за користування водними ресурсами, що створює фінансову основу для здійснення водогосподарської діяльності, стимулює раціональне використання води й охорону водних ресурсів.

Закордонний досвід платності водокористування свідчить про різноманіття способів його вирішення залежно від загальних і місцевих політичних, економічних, соціальних, демографічних, природних умов і традицій певної країни. Відносини платності при використанні та охороні водних ресурсів набувають найбільшої повноти й ефективності, як правило, в економічно більш розвинених державах. При цьому економічний механізм водокористування як інструмент здійснення ефективної політики його раціональності й охорони водного середовища посідає друге місце за значимістю після адміністративних методів.

Потрібно відзначити спільні для всіх країн особливості платного водокористування:

– розмежування платежів залежно від виду користування водними об’єктами як без вилучення водних ресурсів, так і з вилученням у межах допустимих лімітів водокористування;

– диференціація цін на водні ресурси залежно від територіальної забезпеченості ними, водогосподарської ситуації в басейнах річок, характеру водокористування, виду водних ресурсів, а також їхньої якості (технічне, питне);

– значне збільшення плати за забір підземних вод порівняно з поверхневими з метою стимулювання їхньої економії;

– надання субсидій і податкових пільг підприємствам, діяльність яких сприяє поліпшенню стану водного середовища;

– зниження податків на виробництво устаткування, призначеного для захисту водних джерел від забруднення;

– відшкодування збитків населенню, нанесених унаслідок забруднення водного середовища.

Розмір плати має стимулювати водоспоживачів до економії використання води та вдосконалення технології виробництва. При цьому недопустиме вирівнювання плати з метою якнайменшої її диференціації, що зумовлюється різними витратами водогосподарських підприємств, які залежать від місцевих природних умов, а також перерозподілу прибутку між ними. Плата за воду повинна відповідати фактичній її вартості. У цьому випадку витрати водного господарства мають окупитися повністю. За об’ємом води, що перевищує дозволений рівень, водокористувачі зобов’язані платити надбавку в розмірі 100%. Якщо об’єм забраної менший, то підприємство платить за фактичну кількість використаної води за встановленим тарифом, а невикористаний об’єм сплачується у розмірі 50% від звичайного.

Поліпшення фінансового управління водними ресурсами також має велике значення для зниження рівня ризиків. Ефективне управління в таких сферах, як екологічний контроль, моніторинг і ліцензування діяльності із забору підземних вод, а також моніторинг і контроль забруднення зможуть знизити ризик надмірного споживання води, катастрофічного забруднення поверхневих вод. Окремі з цих функцій можуть самофінансуватися за рахунок плати за забір і штрафів за забруднення води.

З наведеного вище випливає, що впровадження інтегрованого управління водними ресурсами в цілому і басейнового підходу зокрема варто починати із приведення системи державного управління в Україні у відповідність до управлінської моделі Євросоюзу. Інтегрований принцип управління забезпечить екологізацію всіх управлінських дій та заходів, що здійснюються у процесі використання водних ресурсів, запровадження механізму економічного стимулювання природоохоронної діяльності суб’єктів господарювання, ефективне планування стану водних ресурсів та зниження антропогенного тиску на них, акумулювання зусиль для запобігання й подолання катастроф, пов’язаних із водою.

Реалізація Водної Рамкової Директиви ЄС 2000/60/ЄС і низки документів, спрямованих на її втілення у водоохоронну практику, сприятиме раціональному водокористуванню в усіх секторах економіки, відтворенню та охороні водних ресурсів держави.

Людмила Левковська, доктор економічних наук
Катерина Рижова, кандидат економічних наук
Державна установа «Інститут економіки природокористування
та сталого розвитку НАН України»





Друкувати
Найбільш популярні матеріали