Інтерв’ю журналу «Економіст» завідувача відділу економічних проблем екологічної політики та сталого розвитку Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», доктора економічних наук, професора, Лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки Євгена Хлобистова.

- Євгене Володимировичу, доброго дня, яка на Вашу думку має бути екологічна політика сьогодні і що визначає її подальший розвиток?

Є.Х.: Мої щирі вітання! Екологічна політика завжди відбиває певне занепокоєння суспільства у стані довкілля та визначає суспільний компроміс між можливим, бажаним і реальним. Тобто, як ми вважаємо бачити стан навколишнього середовища, що ми можемо для цього зробити і як реально ми це робимо. Екологічна політика, якщо говорити простими словами, це суспільний вибір в межах відповідальності перед майбутнім. Тому часто об’єднують екологічну політику, сталий розвиток, суспільну відповідальність на всіх рівнях – від підприємства до держави і навіть вище – до всієї системи міжнародних взаємин, які визначають розвиток людства.

- Людство виявилося не готовим до численних викликів в сфері безпеки та має відповідати на загрози, і не тільки екологічні, однак, для економістів-екологів притаманний системний погляд на формулювання та розв’язання наукових проблем, отже, яке місце у загальносвітових проблемах людства займає екологічна політика?

Є.Х.: місце екологічної політики завжди визначається суспільством, в якому ця політика формується і реалізується. Екологічна політика є синтезом занепокоєння суспільства та готовності перерозподіляти наявні ресурси, готовністю залучати величезний потенціал громадянського суспільства до вирішення не тільки екологічних проблем, а взагалі формування взаємин, які максимально відповідатимуть уявленням про гармонійний та збалансований розвиток. Нині світ здригнувся від чергового терористичного акту в Парижі, до того ми співчували жертвам авіакатастроф, із з малазійським «Боїнгом», і з російський аеробусом на Синаєм, бо це найдорожчі втрати людства від тероризму.

Однак тероризм – це відповідь на неусталеність. Тобто, це яскравий, хоч і трагічний і невиправданий, привід для замислення над глобальними проблемами людства, над тим, що наш світ стає все більш вразливим і єдиним. Я хочу нагадати про природні катастрофи і стихійні лиха, про загрозу кліматичних змін, цим більші наші можливості, тим серйозніші загрози і проблеми постають перед нами. В Україні – це війна, економічна криза, докорінна трансформація суспільних і владних відносин, і наші проблеми в сфері екологічної політики пов’язані не тільки з загальнолюдськими загрозами т викликами, а й неефективним господарюванням, непослідовністю в сфері екологічного управління та стратегічного планування.

Ми обрали і затвердили на рівні Закону стратегію екологічної політики до 2020 року, а через три роки почали її змінювати (ми ще поговоримо про це), однак поряд з тим практично звели нанівець систему територіального управління в цій сфері й ліквідували систему екологічних фондів, які являли собою систему фінансового забезпечення природоохоронних заходів та ініціатив.

- А чи можна детальніше про це?

Є.Х.: Так. Фінансове забезпечення екологічної політики спирається на платежі, які поступають до бюджетів всіх рівнів від використання та забруднення природних ресурсів. Їх називають екологічним платежами. В цілому екологічні платежі становлять в Україні менше одного відсотка від доходів зведеного бюджету, що не відповідає загальноєвропейській практиці. Такі розбіжності тісно пов'язані зі складом і структурою екологічних податків. Ці розбіжності були ретельно досліджені у нашому відділі В.М.Колмаковою. Більш значною (близько 4 %) є в Україні частка платежів за природні ресурси, однак слід враховувати, що 72 % цих платежів – це надходження за землю, які в європейській практиці не належать до екологічних. Доходи від платежів за інші види природних ресурсів (у тому числі мінеральні з нафтою та газом) мають загальнобюджетне призначення і є недостатніми як резерв коштів для апроксимації.

Проте серед переліку вищезазначених потенційних джерел фінансування не розглядаються фонди охорони навколишнього природного середовища (екологічні фонди). До 31 липня 2014 року екологічний податок (збір за забруднення навколишнього природного середовища до введення в дію нових Податкового і Бюджетного кодексів з 01.01.2011) зараховувався виключно до спеціального фонду державного та відповідних місцевих бюджетів, а відповідні витрати на здійснення природоохоронних заходів мали постійне бюджетне призначення, яке дає право проводити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету. Після 31 липня 2014 року було внесено зміни до Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», якими було скасовано спеціальне джерело наповнення державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, а доходи від екологічного податку скеровано до загального фонду державного та відповідних місцевих бюджетів, що фактично означає ліквідацію вищезазначених природоохоронних фондів.

Ґрунтовні зміни щодо перерозподілу екологічного податку були внесені Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII ««Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», дія яких позначилися на збільшенні відсотку зарахування екологічного податку до місцевих бюджетів вже у цьому році, що призвело до розширення їх дохідної бази.

Таким чином, після прийняття змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин на основі законопроекту №1557 від 28 грудня 2014 року та прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» фактично було закріплено норму щодо спрямування екологічного податку до загального фонду державного та відповідних місцевих бюджетів.

У Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» щодо цільового спрямування екологічного податку (2015 р.), зазначається, що в результаті вищезазначених «маніпуляцій» тільки Державний фонд охорони навколишнього природного середовища у 2014 році вже втратив близько 3 млрд. гривень надходжень від екологічного податку, кошти якого було спрямовано до загального фонду державного бюджету та перерозподілено на інші видатки абсолютно не пов’язані із природоохоронною діяльністю. Необхідно також зауважити, що стосується видатків місцевих бюджетів, то відповідно до нововведених норм Бюджетного кодексу (статті 90 та 91) екологічний податок крім фінансування природоохоронних заходів місцевого значення може спрямовуватися на заходи, що взагалі не мають ніякого відношення до природоохоронної діяльності.

- Тоді, що Ви рекомендуєте?

Є.Х.: Сучасне спрямування доходів від екологічного податку до загального фонду державного та відповідних місцевих бюджетів на практиці фактично означає ліквідацію вищезазначених природоохоронних фондів як можливого потенційного джерела програми апроксимації. Зарахування екологічного податку до загального фонду місцевих бюджетів означає, що, збільшуючи власну дохідну частину загального фонду місцевих бюджетів до 80 % (у тому числі ресурс обласних бюджетів збільшується на 45 %), зібрані кошти від екологічного податку втрачають своє екологічне маркування і можуть витрачатися на інші статті витрат, які не мають природоохоронного значення.

Тому, за нашими рекомендаціями, при формуванні Державного бюджету України на 2016 рік необхідно відновити дію окремих норм бюджетного законодавства щодо забезпечення спрямування надходжень від екологічного податку до спеціального фонду державного та місцевих бюджетів. Реалізація даної пропозиції, з одного боку, передбачає виключення екологічного податку із статей 64,66, 69 чинного Бюджетного кодексу, з іншого боку, - включення його до складу доходів спеціального фонду місцевих бюджетів. Таким чином, статтю 691 Бюджетного кодексу України слід викласти в наступній редакції: 80 відсотків екологічного податку (крім податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк), у тому числі: до бюджетів міст обласного значення, сільських, селищних – 25 відсотків, обласних бюджетів – 55 відсотків, бюджету міста Києва – 80 відсотків. Пропонується створення в Україні 3-рівневого позабюджетного Національного екологічного фонду на правах юридичної особи (за зразок екологічного фонду Польщі).

- А як стосовно бізнесу? Бо бізнес – це основний наповнювач бюджету держави, і, зокрема, його екологічної складової?

Є.Х.: Бізнес сьогодні переживає не кращі часи, однак я б хотів сказати декілька слів про майбутнє бізнесу і майбутні бізнеси, бо саме обриси майбутнього нам дозволяють більш коректно формувати і політики, і стратегії. Тут нам треба мислити креативно і конструктивно.

Нам необхідно сформувати власний модерний міф, власну модерну історію, що зможе вплинути на світосприйняття всього, що впливає на наші уявлення про буття людини і суспільства у просторі держави і просторі реалізації ділових ініціатив. Наявність модерного міфу, який не обов’язково має бути легендою чи казкою, а, може «міфологізуватися» певна частина історії чи історичні можливості, так от, цей міф має стати певним рушієм, двигуном майбутнього. Скажу іншими словами – рушійний міф майбутнього закладений у проявах та тенденціях сьогодення. Ми спостерігаємо зміну глобальних ринків і називаємо це циклічними коливанням попиту і пропозиції, кон’юнктури, модерну чи постмодерну в економічних відносинах, однак, насправді, це дещо інше.

Це формування нових бізнес-моделей та нових правил гри на полі перспективного утворення ринкового середовища (чи середовищ). Ринкове середовище формується через суспільні мотивації та суспільне сприйняття позитиву від прийнятого рішення. Тренд «зеленого» спочатку був певним міфом, забаганкою, потім став оригінальністю, потім престижністю, а лише потім – вимогою до сучасного ставлення до господарювання та життєдіяльності. Можливо безкінечно говорити про нові бізнесові моделі, однак вони мають пройти певний шлях – від «що це таке?» до «це круто!».

Давайте поговоримо про риси майбутнього, які потребують міфу. Чому саме міфу? Тому, що ми живимо в епоху вирішення основних проблем фізіологічного існування суспільства. Переважна більшість споживачів товарів та послуг вимагають більшого, аніж харч, дах над головою, забезпечення фізіологічної потреби у відпочинку та мінімальних соціальних благах. Ні, ми вимагаємо значно більшого. І тому ми можемо створити реальність, де це більше буде мати певні контури і окраси. Новітні технології змушують нас усвідомити, що мобільний телефон – це комп’ютер, що авто – це звичаєва річ, і ми потребуємо не авто взагалі, а щось таке, що дивує – наприклад, електрокар. Окрема квартира – не мета, а мета – житло, яке відповідає нашим уподобанням… І так далі. Однак, уподобання і мети – формуються. Не про маніпуляцію свідомістю йдеться. А про можливість створювати власну реальність.

- А з чого формується ця реальність?

Є.Х.: На наших очах з’явилася новація бізнес-рішень, яка виглядає як тріада «якісно-безпечно-відповідально». А що прийде на заміну? Не уявляєте? Однак, якщо уважно придивитися на те, які товари та послуги починають набирати популярності, як-то, роздмухують ринок, то побачимо наступне:

• Товари власного вжитку мають стати індивідуальними, легко транспортованими, вони мають містити вичерпну інформація про виробника, склад, технологію, і мати можливість легко утилізуватися чи мати властивості повторного використання.

• Товари родинного вжитку мають стати універсальними, асексуальними, індивідуально-орієнтованими, доступними (зокрема, через розгалуження варіантів «користаєш зараз – сплачуєш потім»), надійними і якісними, мінімально ззовні уніфікованими.

• Товари суспільного вжитку мають стати надійними, економічними, відповідати вимогам ефективної утилізації чи повторного використання, уніфікованими та яскравими.

• Послуги мають ще більш орієнтуватися на індивідуальні уподобання споживача і дистанціюватись від уніфікації, тобто, індивідуальний підприємець має конкурувати з конвеєром через персоналізацію вимог та прозорість оскарження внаслідок незадоволення споживача.

Так, на нас чекає ера індивідуальних послуг, які будуть розвиватися у конкуренції з масовим виробництвом. Однак розвитку індивідуальних послуг потрібен певний соціальний міф. Наприклад, повернення до батьківських джерел чи історичної (забутої) традиції, формування новітніх престижних речей або традицій робочого часу та простору, як-то, використання в якості енергії того, що досі не використовувалось (сонячна енергія живить індивідуальні пристрої, в офісі у нас нема пластика, не користуємося папером, не користуємося одноразовим посудом, працюємо дистанційно, користуємось електровелосипедами тощо.

А ще можливо, ми будемо щось робити, принципово не так, як робить хтось (тенденція до власного погляду через заперечення), або ми не тільки піклуємось про «зелену» продукцію, а ще про «зелений» офіс… І так до безкінечності. Життєздатний міф готовий забезпечити нам комерційний успіх. І чим більш соціально-орієнтованою буде наша ідея, тим більш комерційно-привабливою вона стане завтра.
Погляньте на світ очима дитини?

Скільки ще можна розфарбувати, якщо ми створюємо не продукт, а казку, чарівну історію, міф – а продукт? Ой, ну його, це так, цукерочка до гарної новини. Про ще, що ми вам щось маємо розповісти. Чи «відкрити очі». Чи здивувати.

Бо бізнес майбутнього – це продати не товар і не послугу, а продати казку, що огортається в доцільність, безпечність, надійність, престижність, і, головне, в доступність. Саме таким має стати сталий бізнес найближчого майбутнього.

- І все ж таки, чому ефективний бізнес має узгоджуватися з принципами сталого розвитку?

Є.Х.: Питання не має, на перший погляд, очевидної відповіді. І насправді, чому? Що таке сталий бізнес? Це коли він є стабільним, динамічним, він приносить суспільну користь чи відповідає якимось вимогам суспільного сприйняття? Ось є бізнес, мені він подобається і він є прибутковим (або, принаймні, для мене є сенс їм займатися, попри всі негаразди сьогодення), то ж чому він має бути «сталим»?

Тому, що він має бути перспективним і затребуваним завтра. А завтра наступає трохи раніше, ніж ми лічимо ранки-світанки та поглинаємось і тишу ночі. Я маю на увазі «завтра» як привід подумати, що насправді нас чекає у такому недалекому майбутньому, бо ось вже «Тесла» стає елітним і престижним автомобілем, а бензинові двигуни вже озираються на місце у запасниках історії та територіальних архівах транспортних засобів. Вже не треба стільки нафти, і ми не переймаємось, що вона скінчиться, найбільш ефективні корпорації надають своїм співробітникам соціальне піклування, перед яким блідо виглядає будь-яка соціально-орієнтована держава, а американські мільярдери з задоволення пересуваються по мегаполісу в метро… Про ще це все я? Про зміни. Ви готові до змін?

Так, ви готові, бо українські бізнесмени готові до всього, до найгіршого, то ясно… я, справді до змін, які можуть зненацька вас залишити десь не в дуже гарному місці, бо, виявляється, ви щось не врахували, вчора, і сьогодні ви десь не тут, де мали б бути. І ось виявляється, що ваш бізнес не відповідає критеріям сталості. І тому, він програє у конкурентних змаганнях, якось, програє, зненацька, але «всерйоз і надовго». Тому декілька слів про сталий бізнес і сталі бізнес-проекти.

Сталий бізнес це форма прибуткової ініціативи, що реалізується (здійснюється) на засадах ефективної (прибуткової) діяльності, і ця діяльність є дотичної уявленням про сталий розвиток.

Сталий розвиток передбачає відповідальність за те, у якій спосіб ми досягаємо успіху у господарювання чи у наданні послуг, і яким чином ми дбаємо про інтереси майбутніх поколінь. І, за великою мірою, про інтереси нинішнього покоління. Бо зміни занадто швидкоплинні, і зміни стану довкілля не дають нам можливості відкладати на завтра наші занепокоєння і піклування. Виникає питання, чи можна поєднати у бізнес-проектах пріоритети сталості та ефективності?

А чи взагалі, чи може бізнес бути визначений як сталий? Що ми вкладаємо у сталість бізнесу сьогодні? Що ми вимагаємо від сучасних технологій реалізації підприємницьких ініціатив? Чому ми про це говоримо у кризовий період розвитку нашої держави? Адже, Бізнес є бізнес! Отож, ми щось маємо вигадувати, щоб отримати прибуток. Тому, перш за все, ми визначаємо сталий бізнес як сферу реалізації підприємницьких продуктивних зусиль, яке поєднує екологічні, економічні та соціальні пріоритети за для піклування про інтереси наступних поколінь.

Пріоритет будь-якою бізнесової діяльності – отримання прибутку. Тому ціль розвитку сталого бізнесу – перенос акцентів підприємницької діяльності на інноваційні та перспективні технології, систему управління та систему оцінювання результатів власної діяльності. Перспективність технології виробництва чи надання послуг оцінюється за різними показниками, однак, серед основних – можливість залучення принципових інновацій для суспільного блага. Тоді бізнес отримає сприяння споживача, що може біти більш важливим, ніж цінова конкуренція. Сталий бізнес – це нова ідеологія прибутковості. Так, дійсно, ми кажемо про нову ідеологію прибутковості. Ідеологію сталості та соціальної відповідальності, ідеологію екологічності та безпеки для довкілля та людини, ідеологію економічної доцільності прикладання зусиль через інноваційний розвиток та суспільний добробут.

Приклади – відновлювальна енергетика, здорові (безпечні для людини та довкілля) продукти харчування, нешкідливий транспорт, сучасна логістика. Що зроблено в Україні? Погляньте на результати всеукраїнського конкурсу «Стало», який віддзеркалював бізнес рішення для сталого розвитку. Визначені десять переможців, які є провайдерами нової ідеології бізнесу. Виникає логічне питання – що забезпечує сталий бізнес? А саме, що потрібно від держави, суспільства та окремих особистостей для розвитку сталого бізнесу:

Від держави – вдосконалення системи обліку з урахуванням складових зеленого бізнесу, зеленої економіки, щоб коректно визначати наші проблеми, досягнення та формувати систему стимулів та обмежень.

Від суспільства – свідомий вибір серед конкурентних товарів та послуг тих, що більшою мірою відповідають екологічності та соціальної відповідальності. Створення умов для реклами та суспільної підтримки таких проектів.

Від непересічних особистостей – не втрачати ініціативу, не зупинятись у пошуках креативних рішень, мріяти про майбутнє, якого ми всі прагнемо та наближати його власним проектами. Тобто, створювати нові бізнес-моделі. Не розраховувати на пряму підтримку. Її не буде ще довго. Але буде формуватися новітнє сприйняття сталого господарювання, яке дозволить перемагати у конкурентних змаганнях.

І головне!
Малий бізнес – основа економіки. Це «подушка безпеки» будь-якого суспільства, бо малий бізнес виникає «майже із нічого» і реалізується кожним громадянином – від власника і менеджера до рядового виконавця і споживача. Тому, для сталого бізнесу головним є:

• Не боятися бути першим.

• Не боятися несприйняття.

• Не боятися відповідальності за долю майбутнього своїх родин і своїх громад.

• І не боятися перемагати!

- Так, не боятися перемагати – це важливо, хоч дещо неочікувано. Бо ми всі бажаємо бути переможцями. У власному житті, кар’єрі, у просуванні власної справи. Однак, хотілося б знов повернутися до сьогодення. Які нині є перспективи розвитку екологічної політики в Україні? Що стратегічно змінюється в нашій державі для підвищення ефективності, дієвості, результативності природоохоронної діяльності?

Є.Х.: 12 листопада була проведена Заключна конференція в межах проекту Технічної допомоги ЄС «Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні секторальної бюджетної підтримки», яка стосувалась формування спільного погляду України та ЄС стосовно формування екологічної політики. Екологічна політика – як результат проектної діяльності – представлена у змінах і доповненнях до Закону України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 202 року», бо йдеться про продовження стратегічного планування в цій царині до 2030 року.

Які ж новації в сфері екологічної політики на нас чекають?
По-перше, змінено (відредаговано) Стратегічні цілі державної екологічної політики. Тепер їх п’ять і вони формулюються наступним чином: Ціль 1. Формування в суспільстві екологічних цінностей і засад сталого споживання та виробництва. Ціль 2. Забезпечення сталого розвитку та використання природно-ресурсного потенціалу України. Ціль 3. Забезпечення інтеграції екологічної політики до процесу соціально-економічного розвитку України. Ціль 4. Досягнення стану довкілля, який забезпечить соціально прийнятні рівні ризиків для цілісності екосистем та здоров’я населення. Ціль 5. Удосконалення та розвиток державної системи природоохоронного управління.

По-друге, на конференції було зазначено, що успіх виконання екологічної стратегії та Національного плану дій є вельми скромним, майже непомітним. Тільки одна ціль – сьома – «Удосконалення регіональної екологічної політики» – виконана більш ніж на 60%.

Незадовільним є виконання цілей 3 та 6. Це «Досягнення безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища» та «Забезпечення екологічно збалансованого природокористування». Тобто, основні цілі екологічної політики не досягнуті. Причини багато. Основна причина – відсутність системної та послідовної уваги до пріоритетів поточної та стратегічної господарської діяльності, які пов’язані з навколишнім середовищем та безпекою для здоров’я людини.

Це не злодійство якихось окремих урядовців чи управлінських структур. Об’єктивно, що за часів розгортання гібридної війни, яку розв’язала проти України Російська Федерація на сході нашої держави, глибокої економічної кризи, уряд проявив себе системно безпорадним у багатьох сферах діяльності. Ще одна причина – значне зниження суспільного занепокоєння станом довкілля. Українське суспільство останній рік намагалося зберегти себе і зберегти власну державність. Але це не виправдовує низьку ефективність та результативність в сфері екологічної політики. Це привід, щоб не шукати конкретних винуватців, а наполегливо розробляти та впроваджувати реалістичну і дієву екологічну політику та найближчі 10-15 років.

Адже ті самі наступні 10-15 років – це період чергової зміни управлінської еліти, період остаточного відсторонення «радянської людини» від державного управління, це буде період розгортання економічних відносин з ЄС та суттєвого підвищення прагматичності у відносинах з Російською Федерацією, яка надовго залишатиметься з образом та сприйняттям ворога України. Ми будемо втрачати певні ринкові ніші на сході, але в нас немає підстав не відчувати оптимізм.

Наша держава рухається власним шляхом, ми наближаємося до повноцінного і рівноправного партнерства з ЄС, до формування власної моделі державотворення, через підвищення ролі місцевого самоврядування при громадському контролі над владою, через відчуття суспільної і індивідуальної відповідальності за майбутнє прийдешніх поколінь. І тому доцільно посилити громадський контроль та поглибити науковий супровід в межах проектів, які підтримує та ініціює ЄС в Україні, і, зокрема, в сфері екологічної політики.

- Дякуємо за розмову!

Є.Х.: Я теж щиро вдячний за можливість поспілкуватися на такі важливі для нашого суспільства теми.


Підготував Владислав Рошкевич