Використання мінеральних та органічних добрив у сільськогосподарському виробництві, функціонування тваринницьких комплексів за застарілими технічними і технологічними регламентами та нерозвинена виробничо-технічна база складування кормів призводять до потрапляння у водні об’єкти значних обсягів азотовмісних сполук, що є причиною поширення різноманітних захворювань серед мешканців населених пунктів, де здійснюється випуск сільськогосподарської продукції.

Особливою складністю відзначаються проблеми попередження потрапляння нітратів із сільськогосподарських джерел у водні об’єкти в зоні активного ведення землеробства, де інтенсивно проходять ерозійні та дефляційні процеси, які сприяють разом із змивом родючого шару ґрунту надходженню у водойми азотистих сполук. Ефективним засобом укріплення агроландшафтів та обмеження ерозійних процесів є агролісомеліорація як багатофункціональний протиерозійний захід постійної дії, що забезпечує затримання й регулювання стоку талих і зливових вод, ефективне регулювання гідрологічного режиму території, захищає ґрунти від змиву та розмиву і передбачає здійснення робіт із розширення площ лісових насаджень.

Агролісомеліорація розглядається як необхідний засіб попередження потрапляння з поверхневими стічними водами із сільськогосподарських територій у відкриті водойми азотних добрив. Проблема захисту водойм від стічних вод, які надходять до них через берегову лінію з усієї поверхні водозбору, є надзвичайно складною, оскільки для її вирішення потрібно об’єднати комплекс різноманітних заходів, зокрема агролісомеліоративних.

Агролісомеліорація (створення водорегулювальних лісових смуг та захисних лісонасаджень вздовж берегів водойм) належить до групи заходів із регулювання поверхневого стоку та захисту ґрунтів від водної ерозії. Головне призначення водорегулювальних лісових смуг полягає у регулюванні стоку талих та дощових вод, трансформації поверхневого стоку у внутрішньоґрунтовий і кольматації твердого стоку. До комплексу захисних заходів належить також створення лісонасаджень у прибережних зонах річок та інших водойм. Основна функція таких насаджень полягає у запобіганні замуленню водойм, попередженні розмиву берегів, зменшенні випаровування з водної поверхні та підвищенні якості у водоймах. Для захисту підводних і надводних берегових схилів використовують біотехнічні методи з поєднанням водних рослин і деревно-кущової рослинності.

В теперішніх умовах агролісомеліорація має забезпечити виконання ще одного надзвичайно актуального завдання – зменшення потрапляння азотних добрив із сільськогосподарських угідь у водні джерела. Нарощення масштабів сільськогосподарського виробництва в останні роки, особливо в корпоративному секторі, де основним засобом виробництва виступають орендовані сільськогосподарські угіддя, призвело до збільшення обсягів внесення мінеральних добрив, у тому числі й азотних. Триває також інтенсивне використання сільськогосподарських угідь особистими селянськими господарствами, які застосовують більшою мірою органічні добрива, які також містять азотисті сполуки.

Недотримання і першою, і другою категорією сільськогосподарських виробників вимог екологічно безпечного сільськогосподарського виробництва, проявом чого є відсутність здійснення необхідного обсягу агролісомеліоративних робіт, призводить до значних масштабів водної ерозії, а в результаті – збільшення надходжень азотистих речовин у водні об’єкти, які розміщені поблизу сільськогосподарських угідь, котрі використовуються у продуктивному господарському обороті.

Порівняння обсягів внесення азотних добрив під урожай сільськогосподарськими підприємствами у 2009 та 2012 роках свідчить про їх зростання у більшості регіонах України, за винятком Автономної Республіки Крим (рис.). Особливо виразно ця тенденція прослідковується в областях з великими площами надзвичайно родючих угідь та наявними сільськогосподарськими підприємствами, які входять у вертикально й горизонтально інтегровані підприємницькі об’єднання холдингового типу.



До таких регіонів належать Черкаська, Полтавська, Кіровоградська та Вінницька області. Тобто ці області входять до групи з найвищим рівнем ризику забруднення водних об’єктів нітратами із сільськогосподарських джерел (йдеться про забруднення водних об’єктів поблизу сільськогосподарських угідь, які перебувають у продуктивному обороті, насамперед ріллі).

У названих регіонах, які сьогодні є локомотивами нарощення потенціалу аграрного сектору країни в цілому, необхідною передумовою ефективної імплементації Директиви 91/676/ЄЕС стосовно охорони вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел, є проведення відповідної консультативної роботи з представниками агрохолдингових формувань.

З одного боку, це спрощує завдання впровадження сучасної системи моніторингу за потраплянням азотистих сполук у водні об’єкти, оскільки можна чітко ідентифікувати джерела їх надходження, а з іншого – потребує залучення органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій з метою формування інституціональних передумов для впливу на великих сільськогосподарських виробників у напрямі дотримання ними вимог природоохоронних директив, які передбачені Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Найменші обсяги внесення сільськогосподарськими підприємствами азотних добрив у 2009 та 2012 роках спостерігалися у Чернівецькій, Рівненській, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Волинській областях, де сільськогосподарські підприємства не відіграють вирішальної ролі у виробництві більшості видів сільськогосподарської продукції, особливо трудомісткої. Тут і надалі домінують особисті селянські господарства. Тобто в цій групі областей ризик значного збільшення масштабів забруднення водних об’єктів із сільськогосподарських джерел, які належать сільськогосподарським підприємствам, значно менший порівняно з регіонами чорноземної зони.

При цьому саме на цих територіях є найкращі умови для розширення площ агролісомеліоративних робіт, оскільки завдяки високому рівню лісозабезпеченості тут функціонують найбільш потужні державні лісогосподарські підприємства, які, внаслідок ведення активної госпрозрахункової діяльності, мають змогу здійснювати модернізацію виробничо-технічної бази агролісомеліорації. Тобто сільськогосподарські виробники, органи місцевого самоврядування повинні виступати замовниками проведення агролісомеліоративних робіт державними лісогосподарськими підприємствами, що дасть можливість знизити рівень змиву родючого шару землі внаслідок водної ерозії і, відповідно, скоротити обсяги потрапляння азотистих сполук у водні об’єкти поблизу сільськогосподарських угідь, що відведені під ріллю.

Досліджуючи заходи в межах реалізації норм Директиви 91/676/ЄЕС стосовно охорони вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел, слід відзначити окремі акти Ради ЄС щодо регулювання заліснення на сільськогосподарських землях.

Уряд Європейського Союзу, розглядаючи проблематику стимулювання заліснення на сільськогосподарських угіддях, акцентує увагу на таких аспектах: 1) заліснення таких земель може здійснюватися фермерами, для яких сільськогосподарське виробництво є основним видом діяльності; 2) окрім фермерів, до зазначених процесів можуть залучатися приватні особи з наданням їм додаткової підтримки; 3) заліснення земель сільськогосподарського призначення може здійснюватися органами державної влади, зокрема місцевими, котрі також потребують допомоги й стимулювання. Особливо наголошується, що заліснення земель швидкоростучими породами на основі короткого циклу рубок, як правило, досить вигідне. Однак фермери, для яких сільськогосподарське виробництво є основним видом діяльності, все ж потребують компенсації витрат на заліснення.

У постанові Ради ЄС № 2080/92 (Council Regulation (EEC) № 2080/92 of 30 June 1992 instituting a Community aid scheme for forestry measures in agriculture // Official Journal L 215, 30/07/1992. – P. 0096–0099.) від 30 червня 1992 року про заснування схеми допомоги Співтовариства на здійснення лісогосподарських заходів у сільському господарстві зазначається, що існуючі аналогічні документи щодо сприяння залісненню сільськогосподарських земель фермерами є недостатніми; темпи заліснення сільськогосподарських земель, виведених із сільськогосподарського виробництва в останній період, незадовільні.

Постанова Ради ЄС № 2328/91 від 15 липня 1991 року про підвищення ефективності сільськогосподарських структур передбачає реалізацію заходів щодо посилення стимулювання заліснення земель сільськогосподарського призначення. Збільшення обсягів заліснення земель сприяє досягненню цілей спільної сільськогосподарської політики і передбачає компенсацію втрати доходів, понесених фермерами протягом невиробничого періоду функціонування лісонасаджень на сільськогосподарських землях.

Схема допомоги Співтовариства на лісогосподарські заходи у сільському господарстві частково фінансується поручительським підрозділом Європейського сільськогосподарського керівництва і фонду гарантування (the Guarantee Section of the European Agricultural Guidance and Guarantee Fund (EAGGF) і спрямована на: вдосконалення правил організації ринку; поліпшення лісових ресурсів; сприяння організації форм господарювання у сільській місцевості, більш сумісних з екологічними нормами; боротьбу з глобальними змінами клімату й стимулювання пулів поглинання вуглекислого газу.

Схема, запропонована у постанові Ради ЄС № 2080/92 від 30 червня 1992 року, повинна сприяти залісненню в якості альтернативного використання сільськогосподарських земель та розвитку лісового господарства на фермах.

Фінансова допомога може надаватися у таких випадках: 1) покриття витрат на заліснення; 2) річна премія на 1 гектар лісонасаджень для покриття витрат на технічне обслуговування протягом перших п’яти років; 3) щорічна премія за 1 гектар – компенсація втрати доходу в результаті заліснення земель сільськогосподарського призначення; 4) інвестиційна допомога для поліпшення лісових масивів шляхом створення захисних смуг, протипожежних смуг, водних джерел і лісових доріг, а також для збільшення насаджень коркового дуба.

Враховуючи досвід Європейського Союзу щодо надання суттєвої допомоги фермерам у залісненні ними земель, у тому числі й агролісомеліоративних заходів, у вітчизняній практиці регулювання процесів агролісомеліорації доцільно застосувати комплекс фінансових підойм та інституціональних форм, які сформують необхідні передумови нарощення агролісомеліоративних робіт як спеціалізованими лісогосподарськими підприємствами (постійними лісокористувачами), так і суб’єктами аграрного підприємництва – сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими та особистими селянськими господарствами.

Реалізація цих заходів ускладнюється тим, що можливості держави, окремих регіонів і територіальних громад стосовно фінансування агролісомеліоративних робіт є обмеженими у зв’язку тривалою економічною кризою, зумовленою світовою фінансовою кризою 2008 року та загостренням військового протистояння в деяких східних областях нашої країни.

Тобто в першу чергу необхідною є інституціоналізація позабюджетних джерел фінансування агролісомеліоративних робіт через залучення коштів підприємницьких структур, які функціонують у сфері сільськогосподарського виробництва, підприємств із переробки сільськогосподарської сировини, котрі входять у вертикально інтегровані аграрні формування, державних лісогосподарських підприємств, суб’єктів приватного лісогосподарського підприємництва.


Враховуючи необхідність імплементації Директиви 91/676/ЄЕС, яка стосується охорони вод від забруднення, спричиненого нітратами, з сільськогосподарських джерел, землекористувачі, котрі використовують сільськогосподарські угіддя, наближені до водних об’єктів, будуть змушені здійснювати комплекс заходів відповідно до вимог даної Директиви.

Одним із таких заходів має стати агролісомеліорація, яка дозволить сформувати разом з посиленням потенціалу вищих водних рослин необхідний субстрат для поглинання азотистих сполук, а також знизити їх потрапляння у водні об’єкти. При цьому держава, обласна влада та територіальні громади мають забезпечити належне інституціональне та фінансове підґрунтя стимулювання суб’єктів аграрного підприємництва до нарощення обсягів агролісомеліоративних робіт. Враховуючи те, що більшість суб’єктів аграрного підприємництва не володіють необхідною техніко-технологічною базою здійснення процесів заліснення та агролісомеліорації, доцільно до реалізації вказаних заходів залучити спеціалізовані лісогосподарські підрозділи – державні лісогосподарські підприємства.

Співпраця суб’єктів аграрного підприємництва, які виступають забруднювачами водотоків і замкнутих водойм нітратами із сільськогосподарських джерел, та державних лісогосподарських підприємств може відбуватися двома шляхами: 1) на основі комерційного розрахунку (замовником виступає суб’єкт аграрного підприємництва, а лісогосподарське підприємство виконує необхідний комплекс робіт); 2) на умовах державно-приватного партнерств (замовником є держава чи територіальна громада, а виконавцем – суб’єкт лісогосподарського підприємництва).

Укладання угод державно-приватного партнерства стане можливим, якщо агролісомеліорація належатиме до сфери застосування такого роду партнерських відносин, а це потребує внесення змін у Закон України «Про державно-приватне партнерство».

Збільшення площі проведення агролісомеліоративних робіт виступає важливою передумовою охорони вод від забруднення, спричиненого нітратами, із сільськогосподарських джерел, оскільки змив ґрунту та інші екологодеструктивні процеси в землекористуванні призводять до потрапляння у водотоки та замкнуті водойми азотистих сполук. Завдяки розширенню площі лісових смуг та залісненню окремих уразливих стосовно міграції азотистих сполук зон у комплексі з іншими агротехнічними заходами можливо сформувати надійний субстрат для поглинання нітратів із сільськогосподарських територій.


Василь Голян,
доктор економічних наук, професор
заступник директора з науково-організаційної роботи,
завідувач відділу проблем економіки земельних і лісових ресурсів

Оксана Сакаль,
кандидат економічних наук

Олег Голуб,
кандидат економічних наук

Державна установа «Інститут економіки природокористування
та сталого розвитку НАН України»