Природний газ, котрий видобувається в Україні, є власністю громадян даної країни, тобто частина ренти має розподілятися на користь населення (формою перерозподілу частини ренти за видобуток природного газу є також його продаж населенню за собівартістю видобутку). Для корпоративних структур він має постачатися за цінами, які враховували б потребу газовидобувних підприємств в капітальних та поточних витратах.

Ситуація, яка склалася в Україні, є кардинально протилежною тій, що описана вище. Олігархічна структура економіки (зокрема структура власності на облгази, які де-факто перебувають в приватних руках) призводить до того, що основну частину природно-ресурсної та політичної ренти в газовій сфері акумулюють власники облгазів, яку потім перерозподіляють на користь своїх енергонеефективних підприємств в сфері хімії та металургії (мова йде про вертикально та горизонтально інтегровані підприємницькі об’єднання) та виводять через експортні контракти в офшорні зони.

Перерозподіл відбувається шляхом закупівлі природного газу власного видобутку у НАК «Нафтогаз України» та його спрямування на промислові підприємства, тоді як населенню продається імпортний газ по 7188 грн/тис м3. І це відбувається в умовах, коли собівартість газу власного видобутку знаходиться в рамках 2000 грн/тис м3 з доставкою до споживача, а його об’єму цілком достатньо для задоволення потреб населення (рис. 1 та 2).





Дана ситуація не тільки забезпечує перетікання доходів майже всього населення України до власників облгазів (сьогодні середньостатистичне домогосподарство витрачає на оплату комунальних послуг від 50 до 70% особистого доходу), в даному випадку також відбувається девальвація національних резервів щодо подальшого економічного зростання. Це обумовлено тим, що природно-ресурсна та політична рента не інвестується в економіку, а просто виводиться в офшори. В результаті формується тиск на валютний ринок, що призводить до девальвації гривні.

Ще одним побічним ефектом олігархізації газової сфери України є відсутність коштів на розвиток комунальних підприємств та погіршення екологічної ситуації в країні. Якщо домогосподарствам, котрі мають підведений газ, постачання здійснюється від облгазу напряму, то для обігріву багатоповерхових домів, газ постачається по завищеній ціні комунальними підприємствами, котрі в свою чергу вже не можуть підвищити його вартість і не мають коштів на модернізацію тепломереж (рис. 3).


Рис. 3. Схема реалізації природного газу власного видобутку для населення

Розмір природно-ресурсної та політичної ренти, котру отримають власники облгазів за опалювальний сезон 2015-2016 сягає до 1 млрд дол. США. Це відбувається через різницю в ціні природного газу власного видобутку, котрий НАК «Нафтогаз України» продає облгазам в середньому по 1760 грн/тис. м3, а вони його в свою чергу реалізують «дружнім» промисловим підприємствам, які працюють на експорт і згодом виводять виручку в офшори.

Тоді як населенню надходить імпортний газ в незначній пропорції з вітчизняним, щоб бути рентабельним. Доповнення до цієї схеми є наявність політичного лобі щодо встановлення роздрібних цін на природний газ, який використовується для потреб населення, у Національній комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Ціна на газ для населення – це сьогодні проблема, яка вже давно вийшла за межі проблем функціонування газового ринку. Також це вже не проблема виживання підприємств добувної промисловості. Теперішня ціна на газ для населення – це передумова значного скорочення платоспроможного попиту населення на продукцію вітчизняних підприємств, що кумулятивним чином відобразиться на зменшенні споживчих витрат та приватних інвестицій, що в результаті спровокує обвальне падіння ВВП та започаткує нову гіперінфляційну спіраль.

Василь Голян, головний редактор журналу «Економіст»