Земельне питання вже не перший рік виступає об’єктом спекуляцій на найвищому представницькому та виконавчому рівнях влади. Нещодавня пролонгація мораторію на вільний оборот земель сільськогосподарського призначення тому свідчення, оскільки дане рішення підтримали лобісти інтересів найбільш потужних вертикально та горизонтально інтегрованих підприємницьких формувань, а для останніх продовження орендної кабали для власників паїв – найкоротший шлях для отримання надприбутків через присвоєння земельної ренти.

Вирівняти умови господарювання для різноманітних суб’єктів аграрного підприємництва здатна плата за землю, яка представлена земельним податком та орендною платою, за умови, коли при встановленні ставок плати буде повною мірою врахована величина земельної ренти. На жаль у попередні періоди наявність значних пільг при стягненні плати за землю та сурогатного податкового регулятора у формі фіскального сільськогосподарського податку дещо знівелювали рентну природу платежів за володіння та користування земельними ресурсами. Більше того, відсутніми є податкові регулятори за використання земель водного фонду та земель лісогосподарського призначення, що суттєво звужує базу земельного оподаткування.

Прикметною рисою плати за землю є те, що вона надходить до місцевих бюджетів і отже мала б відігравати вагоме значення для зміцнення фінансової самодостатності територіальних утворень. Також цей фактор мав би стимулювати органи місцевого самоврядування перманентно удосконалювати систему адміністрування і земельного податку, і орендної плати. Якщо аналізувати зрушення в структурі надходжень плати за землю до Зведеного бюджету України в розрізі його основних складових, то мають місце такі закономірності: і у 2000, і у 2013 році найбільшу питому вагу займають надходження до міст республіканського та обласного підпорядкування (вона становить відповідно 51,8 та 53,2%) (рис. 1 та 2).



Найбільша питома вага надходжень до даної групи населених пунктів пов’язується з тим, що саме у великих містах найвищою є нормативна грошова оцінка земель, яка виступає базою нарахування земельного податку. Про вагомість стягнення земельного податку та орендної плати за землі населених пунктів свідчить також значна частка надходжень плати за землю до сільських бюджетів: у 2000 році вона становила 10,7%, у 2013 році – 20,5%. Збільшилась також питома вага надходжень й в селищні бюджети (з 3,9% у 2000 році до 5,8% у 2013 році).



На фоні зростання частки надходжень в бюджети базового рівня у 2013 році порівняно з 2000 роком (за винятком бюджетів міст районного підпорядкування, де у 2013 році порівняно з 2000 роком частка надходжень в бюджети даної категорії населених пунктів знизилася з 4,1% до 3,9%) спостерігаються зміни в сторону зменшення частки надходжень в регіональні бюджети (обласні та районні) та бюджети АРК, міст Києва та Севастополя. Частка надходжень в обласні бюджети та бюджети АРК, міст Києва та Севастополя у 2000 році становила 21,1%, а у 2013 році вона знизилася і склала 16,5%. Значно знизилася частка надходжень у районні бюджети. Якщо у 2000 році вона становила 8,4%, то у 2013 – 0,2%.

Причиною таких зрушень в структурі надходжень плати за землю до Зведеного бюджету України в розрізі основних його складових є сформована методична база стягнення земельного податку та орендної плати за використання земель населених пунктів та інституціональна невпорядкованість стягнення названих платежів за використання земель сільськогосподарського та лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду. Це і є разом з періодичним переглядом міжбюджетного розподілу основними причинами зростання частки бюджетів базового рівня (за винятком міст районного підпорядкування) в структурі надходжень плати за землю до Зведеного бюджету України.

Плата за землю стане більш дієвим засобом зміцнення фінансової самодостатності окремих регіонів та територіальних громад, якщо буде розширена база її стягнення за рахунок інституціоналізації податкових платежів за використання земель водного фонду та земель лісогосподарського призначення (вагомий чинник збільшення надходжень до обласних та районних бюджетів, а за умов проведення децентралізації влади і реформи місцевого самоврядування і до бюджетів територіальних громад).

Вагоме значення має також застосування більш сучасної методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, щоб розширити реальну базу стягнення земельного податку та орендної плати за використання основного засобу виробництва у сільському господарстві. Необхідно максимальною мірою уникати різного роду пільг при стягненні земельного податку, оскільки це створює додаткові труднощі при встановленні єдиних правил фіскального регулювання перерозподілу земельної ренти.

Василь Голян,
завідувач відділу економіки земельних і лісових ресурсів,
Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»