Українське село за винятком окремих прикладів соціально орієнтованого господарювання все більше перетворюється у хронічно стагнуючий сегмент суспільства. Реальні доходи селян падають, занепадають окремі села, а то й зникають взагалі. Молодь у переважній більшості не прагне активно займатися тими видами підприємницької діяльності, які традиційно були притаманними сільському укладу життя.

Така ситуація в українському селі має об’єктивні причини, що у переважній більшості зумовлені монетарною моделлю макроекономічного регулювання, яка залишала поза кадром актуальні проблеми сільського розвитку. Таких причин є десять:

1. Агрохолдингізація сільськогосподарського виробництва. Що передбачає значну концентрацію земель сільськогосподарського призначення через механізм оренди паїв, власниками яких є прості селяни. Прикметною рисою агрохолдингових формувань є максимально можливе використання наявного у користуванні земельно-ресурсного потенціалу через монокультуризацію сільськогосподарського виробництва та орієнтацію на виробництво еспортоорієнтованих культур, зокрема культур, які виступають сировиною для виробництва енергетичних ресурсів.

2. Відсутність сформованого та ефективно діючого інституту сільськогосподарського дорадництва, який доводив би до селян інформацію про можливі вигоди від заняття тим чи іншим видом аграрного підприємництва та інформацію про форми державної підтримки, а також способи сучасного землеробства та виробництва органічної продукції.

3. Пасивність держави та регіональної влади щодо масового впровадження інституту заготівельно-збутової кооперації, яка не дала можливості сформувати у переважній більшості сільських населених пунктів інфраструктуру зберігання та первинної переробки сільськогосподарської сировини, що змушує селян продавати продукти своєї праці у період збору урожаю, коли внаслідок значної пропозиції ціни є заниженими.

4. Профільні міністерства та їх підрозділи на місцях не сформували інституціонального підґрунтя для розвитку окремих видів сільськогосподарського виробництва на основі угод державно-приватного партнерства, що дозволило б поєднати фінансові і організаційні можливості держави та ресурсні можливості (сільськогосподарські землі) селян.

5. Відсутність цілеспрямованої та послідовної політики державної і регіональної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо диверсифікації сільської економіки через активізацію розвитку сільського туризму, водогосподарського та лісогосподарського підприємництва, що дало б можливість сформувати нові центри соціально-економічного піднесення села наряду з аграрним бізнесом.

Уряд запропонував проект державного бюджету на 2016 рік, в якому на жаль не відображено ресурсних можливостей щодо усунення перерахованих вище причин стагнації сільської економіки і згортання сільського укладу життя.