«Здатність до самостійного інноваційного розвитку є основою національної стратегії розвитку» [3]. Дане твердження належить главі Китайської Народної Республіки (КНР) Ху Цзіньтао і, виходячи з вагомої ролі даної країни в сучасних умовах, є небезпідставним. Саме наявний рівень і потенційні можливості інноваційного розвитку Китаю визначили високі темпи економічного зростання, що є однією з основних характеристик країн з економіками емерджентного типу. Окрім зазначеного, до інших характерних рис країн емерджентного типу належать: наявність економік, що розвиваються, значна площа ефективної території, нестабільність політичної ситуації в країні, волатильність зовнішньоекономічної діяльності. Цілком зрозуміло, що, з одного боку, інвестування в економіку цих країн є відносно ризиковим, однак з іншого – може мати наслідком значну віддачу на вкладений капітал.

Феномен країн емерджентного типу досить пильно досліджується протягом останніх років з боку економічно розвинутих країн та провідних міжнародних організацій. Таку зацікавленість країнами емерджентного типу, звісно, неважко пояснити. По-перше, не є таємницею, що саме країни емерджентного типу виявились більш стійкими до наслідків світової фінансово-економічної кризи 2008-2009 р. По-друге, вагома роль даних країн в сучасній світовій економічній системі була визнана Сеульським самітом (11-12 листопада 2010 р.) [1], учасники якого (фінансові міністри країн Великої Двадцятки та центральні банки) визначили «мету загального зростання», яка встановила важливість «більш значного представництва в світовій економіці емерджентних ринків і країн, що розвиваються з метою підвищення ефективності функціонування Міжнародного Валютного Фонду, який забезпечує глобальну фінансову стабільність і зростання».

Отже, в сучасних умовах існують країни, лідерські позиції яких, досягнуті протягом останніх років, є наслідком притаманності даним країнам певних представлених вище емерджентних характеристик. Відносно ж України слід звернути увагу на: 1) порівняно високі темпи росту вітчизняної економіки, про що свідчать дані Державного комітету статистики України; 2) наявність політичної нестабільності в країні (відповідно до даних журналу «The Economist»); 3) висока ризиковість інвестування в економіку України, що, як відомо, є наслідком відсутності ефективних механізмів державного регулювання та належного рівня контролю процесів залучення іноземних інвестицій. Отже, з представленого справедливо випливає питання: чи можна вважати економіку України емерджентною? Адже умови, яким мають відповідати такі країни, у своїй більшості нібито виконані, однак чи справедливо на основі цього робити висновок про емерджентний тип вітчизняної економіки? Напевно, все ж таки ні.

Не є однозначною і думка співробітників таких міжнародних організацій, як FTSE, MSCI, S&P та BBVA Research щодо наявності в Україні економіки емерджентного типу. При цьому, хоч би як там було, але за класифікаціями перших трьох зазначених організацій Україна не належить до групи країн з емерджентними ринками, а представляє собою країну з «граничним ринком» через наявність у ній низького рівня ринкової капіталізації та ліквідності, надмірної економічної або політичної нестабільності. Наявність в Україні економіки емерджентного типу визнається лише BBVA Research.

Основна причина суперечливості висновків щодо віднесення країни до тієї чи іншої групи міститься в тому, що ними використані різні критерії класифікації.

Більш обґрунтований та аргументований висновок може бути отриманий в результаті застосування математичних методів, зокрема методів кластерного аналізу, на використанні якого і базується авторський висновок відносно наявності в Україні економіки емерджентного типу. Перевага застосування математичних методів полягає в тому, що вони дозволяють аргументовано відповісти на запитання через його формалізацію. При цьому у якості класифікаторів та критеріїв для виокремлення країн у групи за рівнем розвитку емерджентних економік автором обрано такі показники: індекс політичної нестабільності; ВВП на душу населення; індекс легкості ведення бізнесу; інвестиційний ризик; темпи економічного зростання; глобальний інноваційний індекс; частка ВВП на 1 кв.км. Класифікатори та критерії обрано на основі аналізу літератури як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, що надає обґрунтованості зробленим висновкам.

З проведеного кластерного аналізу, звісно, не слідує висновок щодо наявності в Україні економіки, подібної за рівнем емерджентного розвитку до економік Китаю чи Індії, які, безсумнівно, займають лідируючі позиції в групі даних економік. Розрахунки показали, що Україна входить в один кластер з Естонією, Латвією та Вірменією, які належали до колишнього соціалістичного табору та подібні до України за рівнями та моделями економічного розвитку.

Отже, існування в Україні потенціалу офіційного набуття статусу країни з економікою емерджентного типу не викликає сумніву. Завдання полягає лише в активізації даного потенціалу. Для цього потрібно взяти курс на інноваційне економічне зростання, яке, повторимо, є основним засобом становлення економіки емерджентного типу. Підтримка інноваційних процесів може здійснюватись через створення об’єктів інноваційної інфраструктури. При цьому академік НАН України Валерій Геєць наголошує на тому, що «зарубіжний досвід доводить, що саме технопарки створюють реальну можливість забезпечення прийнятного рівня економічного зростання в країні, спричиненого інноваційними чинниками, тобто відбувається інтенсивний тип відтворення» [2].

Процес створення інновацій в результаті взаємодії складових технопарку є чітко визначеним, однак в Україні даний процес пов’язаний з певними труднощами та проблемами, до їх числа належать, зокрема: недовіра до партнерів; недосконалість законодавчої бази; відсутність стратегії створення технопарків в Україні; сировинна спрямованість економіки України, що є неприйнятним для ефективної взаємодії трьох складових технопарку, а саме підприємств, університетів та держави; невідповідність наукових розробок в Україні потребам реального сектору економіки і багато інших проблем.

Наявність окремих перешкод на шляху формування в Україні розвиненої емерджентної економіки не має бути приводом для відмови від економіки даного типу. Тому слід визначити шляхи покращення ситуації та спрямувати зусилля на їх реалізацію, зокрема важливими є наступні кроки: фінансування технологічних парків через венчурні фонди з незначною участю держави, яка повинна виступати в ролі гаранта надійності приватних інвестицій; створення нормально функціонуючого фондового ринку, прогнози якого дозволять орієнтуватися в динаміці біржових котирувань, що у випадку збігу реальних і прогнозованих значень буде свідчити про правильність рішень щодо інвестування в ті або інші інноваційні підприємства; комерціалізація наукових розробок за рахунок виходу підприємств і наукових установ на міжнародний ринок інноваційних технологій шляхом приєднання до системи трансферу технологій INDEV Державного комітету з інвестицій та розвитку тощо.

Отже, для розбудови в Україні емерджентної економіки треба вирішити проблеми, які стають на заваді інноваційної активності вітчизняних підприємств, приділити особливу увагу факторам, які є джерелом волатильності зовнішньоекономічної діяльності та нестабільності політичної ситуації в Україні, а також активізувати зусилля держави, бізнесу, університетів (науково-учбових центрів) та більшості суб’єктів економічної діяльності для досягнення ефекту від запропонованих дій.

Ганна ЯЦЕНКО,
Інститут економіки та прогнозування НАН України, Київ


1. The G20 Seoul Summit Leaders’ Declaration November 11-12 // G20 Seoul Summit 2010. – Available from .
2. Геєць В.М. Інноваційні перспективи України / В.М. Геєць, В.П. Семиноженко – Харків: Константа, 2006. – 272 с.
3. Королева А. Китайские инновации [Электронный ресурс] / А. Королева // Expert Online. – 2011 – Режим доступа: http://expert.ru/2011/05/6/kitajskie-innovatsii/.