Соціальні ініціативи Президента: покращення життя населенню чи «смерть» платникам податків?Безперечно, 7 березня ні в якому разі не стане в Україні щорічним днем трауру. Хоча саме цього дня 2012 року в державі відбулося розширене засідання Кабінету Міністрів, на якому Президент Віктор Янукович заявив, що ріст економіки дає можливості для покращення соціальних стандартів, і озвучив свої соціальні ініціативи – а це, нагадаємо, підвищення розміру пенсій уже з 1 травня щонайменше на 100 гривень кожному з 9 мільйонів пенсіонерів, причому з подальшим поетапним перерахунком у бік збільшення, і продовження виплат вкладів Ощадбанку СРСР у розмірі 1000 грн. усім, хто не встиг отримати «юліну тисячу». Хоча, більше того, прем’єр-міністр Микола Азаров пообіцяв – подумати тільки! – за найближчі десять років вирішити в Україні «квартирне питання» завдяки державній програмі «Доступне житло», яка має запрацювати теж-таки з травня і полягатиме в наданні населенню іпотечних кредитів на 10-15 років під 2-3%.

Хто одразу здогадався, до чого тут взагалі «траур» і чому ж його не оголошуватимуть, – може далі не читати. В іншому разі пропоную вашій увазі роздуми над імовірними наслідками вищезгаданих соцініціатив: якими методами вони втілюватимуться в життя і до чого це призведе в підсумку. А також над тим, чому правляча партія – наголошую, саме вона, а не особисто пан Янукович – не змогла обійтися без даних заходів з поліпшення соцстандартів.

Просте питання, яке неможливо не поставити: звідки держава візьме кошти на реалізацію анонсованого 7 березня «покращення життя вже сьогодні»? Хоча б на пенсії і виплати вкладникам, адже про «доступне житло» говорити просто смішно? У державному бюджеті їх (коштів) наразі не помітно, як не спостерігається і його профіциту – навпаки, хто зна, чи вистачило б у казні грошей дотягнути до кінця року бодай «безініціативно». І повідомлення деяких ЗМІ, буцім за даними Адміністрації Президента України на «покращення» в казні вже є 10-11 млрд грн., за цих реалій дуже дивують. Щодо Пенсійного фонду – у той час як віце-прем’єр Сергій Тігіпко нещодавно повідомив про перевиконання надходжень до ПФУ на 1 мільярд і прогнозує його дефіцит у 9,7 млрд грн., дехто з експертів озвучує значно песимістичніші прогнози, а згадане перевиконання ставить під сумнів. Тим часом, за оцінкою першого заступника глави АПУ Ірини Акімової, соцініціативи коштуватимуть бюджету 16 мільярдів гривень.

Джерелами, що дозволять усе ж таки вишукати кошти для їх реалізації, перші особи Партії регіонів називають:
1) запровадження податку на багатство (розкіш) та оподаткування операцій з офшорними компаніями;
2) максимальне скорочення пільг для тих, хто може без них обійтися;
3) збільшення кількості робочих місць задля підвищення рівня зайнятості населення;
4) вивільнення коштів, котрі нині йдуть на підготовку до футбольного Євро-2012;
5) успішне завершення газових переговорів із Росією щодо зменшення ціни на блакитне паливо;
6) збільшення надходжень до казни в результаті наведення порядку на митницях;
7) запровадження низки обмежень на імпорт (згідно з правилами СОТ) для підтримки вітчизняного товаровиробника.

Проте з більшістю цих пунктів усе далеко не так просто, як випливає зі слів перших осіб ПР. Лише два останні не викликають великих сумнівів та істотних зауважень, одначе цих джерел коштів для «покращення», у будь-якому разі, недостатньо.

Щодо всіх інших...
1) дуже малоймовірно, щоб вітчизняні багатії один поперед одним кинулись платити податок на розкіш, пройнявшись щирим уболіванням за долю соціальних стандартів в Україні – причому як ті, хто підтримує опозиційні політичні сили, так і прибічники діючої влади: на те вони й великі капіталісти, щоб цінувати власні статки над усе й намагатися ні з ким ними не ділитись;
2) ніякого скорочення пільг у рік парламентських виборів не буде: по-перше, до чого це може призвести, неважко судити за не дуже давніми акціями протесту «афганців» та «чорнобильців», а по-друге, опозиція не втратить зручної нагоди «повболівати за незахищені категорії населення» й отримати на цьому дивіденди, забравши їх у влади;
3) абсолютно незрозуміло, звідки взятися збільшенню кількості робочих місць в умовах прогнозованого уповільнення росту ВВП і, головне, згортання бізнесу сотнями тисяч фізичних осіб-підприємців, що призвело, навпаки, до втрати роботи їхніми найманими працівниками;
4) постає питання, чи не стало майбутнє вивільнення коштів, котрі нині спрямовуються на підготовку до Євро-2012, такою ж несподіванкою, як прихід зими 1 грудня: невже цей аспект не було враховано при складанні держбюджету на 2012 рік, і тільки тепер виявилося, що тут криються резерви для соцініціатив? ба, хоч убий, не віриться, що Євро-2012 – саме та стаття бюджету, де удасться щось зекономити для пенсіонерів та вкладників Ощадбанку СРСР: розпорядники цих коштів мають щодо них зовсім інші плани;
5) певен, Росія вже ясно дала зрозуміти, що не подарує Україні зменшення ціни на газ за просто так – а тільки за відмову від курсу на євроінтеграцію і поворот у зовнішній політиці з курсу на задвірки Євросоюзу до взаємовигідної співпраці в рамках Митного Союзу та ЄЕП; а тим часом Київ своїх євроінтеграційних поривань не полишає – то звідки ж узятись успіху в переговорах із Москвою...

Якщо ж названі вище джерела 16-мільярдного збільшення надходжень до держбюджету не забезпечать, то, повторюю, звідки державі брати кошти?

На думку декого з оглядачів, наша влада продовжує розраховувати на реструктуризацію боргу МВФ. Однак ця міжнародна інституція, нагадаємо, наполягає на значному підвищенні комунальних тарифів для населення України, а українська влада піти на таке не може. Не може вона й, усупереч вироку суду, відпустити на волю лідера опозиції Юлію Тимошенко. Тож, як нещодавно констатував віце-прем’єр Тігіпко, переговори з МВФ зайшли в тупик. І навряд чи вони з нього вийдуть, оскільки Заходу невигідний Янукович, котрому так і не вдалося позбутись ярлика «проросійського президента» в очах світового співтовариства – попри всі зусилля...

За розрахунками українських учених-економістів, суттєво збільшити надходження до держказни могла б легалізація зарплат «у конвертах», адже якщо вірити деяким даним, в тіні крутяться десятки мільярдів (!) зароблених українцями гривень. Але не треба бути професором економіки, щоб розуміти, що така легалізація не просто суттєво збільшить навантаження на фонд зарплати підприємств – вона ляже на собівартість, і наслідком стане значне здорожчання їх продукції та послуг, а це неминуче призведе до зростання споживчих цін.

До слова, збільшення пенсій та поновлення виплат вкладникам Ощадбанку СРСР – тільки вже не «юліної», а «вітіної тисячі» – викличе згадане зростання цін у будь-якому разі, хоч би за рахунок чого було досягнуте. По-перше, дехто з експертів переконливо доводить, що, незважаючи на всі запевнення, влада таки дасть команду «ввімкнути верстат». По-друге, практика всіх років розбудови в Україні ринкової економіки показує, що заклади торгівлі ніяк не можуть не зреагувати на підвищення пенсій, стипендій і зарплат зміною цінників – зрозуміло, в яку сторону. Та й не лише торгівля: скажімо, в медичних установах починають просити більші суми «до лікарняної каси», в загальноосвітніх школах – «на ремонт класу», «на квіти вчительці» тощо...

Соціальні ініціативи Президента: покращення життя населенню чи «смерть» платникам податків?Втім, якщо дійсно всі разом узяті вищеназвані джерела надходжень до держбюджету не дозволять зібрати в ньому всі необхідні розміри «соціальних коштів», у влади залишається давно апробований спосіб «латання дірок», котрий вона почала використовувати вже сьогодні. Це – сумлінна робота працівників Державної податкової служби і їхня вельми тісна, аж до нестерпного фіскального тиску, співпраця з платниками податків.

Невеличка ремарка: як нещодавно повідомили інтернет-ЗМІ, Україна впевнено посіла перше місце в світі за кількістю податків (понад 130), щонайменше на 20 пунктів відірвавшись од найближчого переслідувача – Румунії (113) – і встановивши світовий рекорд; у рейтингу Ведення Бізнесу Всесвітнього Банку в 2012 році Україна посіла почесне третє ззаду місце (181-ше серед 183 країн) у сфері податкового регулювання.

Як стало відомо автору цих рядків, вітчизняні податківці вже сьогодні турбують керівників і головбухів підприємств дзвінками з настійними проханнями перерахувати в бюджет бодай частину платежів авансом за наступний квартал ц.р. Звісно, цим намагання вже сьогодні, в «пожежному» порядку, залучити до держбюджету якомога більше коштів не обмежуються. Не називатиму всіх форм та методів роботи українських «митарів», нагадаю лише ту просту істину, що така їхня запопадливість спричиняє серйозне вимивання обігових коштів з підприємств з усіма сумними наслідками для їх подальшої діяльності, а отже – і для спроможності радувати податківців прибутками та сплатами податків завтра.

Таким чином, для того щоб давати населенню в рік парламентських виборів популістські обіцянки, а потім героїчно їх виконувати, влада фактично ріже «курочок Ряб», котрі несуть золоті яйця. Наслідки такої економічної політики зрозумілі: повне припинення багатьма платниками податків господарської діяльності, зменшення податкових надходжень і відрахувань до Пенсійного та соціальних фондів, зменшення кількості робочих місць, погіршення стану вітчизняної економіки в цілому, зростання соціальної напруги. Не занадто дорога ціна «підкупу» українського виборця за його ж власні кошти – тобто кошти платників податків, котрими, як відомо, є не лише суб’єкти бізнесу, а й усі працюючі громадяни?

Читач добре пам’ятає, що ця стаття розпочиналася фразою про «день трауру». Із приводом для «трауру» ми щойно розібралися: це смерть багатьох платників податків, яку викличе або прискорить вищезгадане розширене засідання Кабміну. Але скільки таких чорних дат налічує історія нашої економіки і фінансової сфери!

Згадаймо хоча б історію питання виникнення боргу Ощадбанку СРСР перед громадянами незалежної України і спроб повернути їм цей борг. Усе почалося з того, що в грудні 1991 року центральна контора Ощадбанку СРСР у Москві списала з кореспондентських рахунків республіканських контор «річні залишки» у сумі понад 84 мільярди рублів. Тут не було жодного злого умислу – такою була практика роботи Контори кількох десятиліть.

Про те, що було потім, говорить відомий український економіст Віктор Суслов: «Створений у березні 1991 року Національний банк України мав право емісії рубля – радянського. І в першій половині 1992 року НБУ ще емітував радянський рубль і розраховувався ним з Росією за товари. Він міг елементарно відновити на своїх рахунках 84 мільярди рублів. Але про вкладників ніхто не думав...» [1]

13 березня 1992 року було підписано міждержавну Угоду про принципи і механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР, згідно зі ст. 3 якої: «Всі витрати з обслуговування державного внутрішнього боргу колишнього Союзу РСР за період починаючи з 1 січня 1992 року проводяться Сторонами за рахунок їхніх державних бюджетів...» Отже, минуло вже 20 років відтоді як тягар вкладів громадян України в Ощадбанк СРСР ліг на плечі українських платників податків. А 13 березня, відповідно, також тягне на статус «дня трауру».

21 листопада 1996 року президент Леонід Кучма підписав Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Причому, на думку оглядача інтернет-ресурсу argumentua.com Юрія Глухова, «…для будь-якого грамотного економіста ще тоді було очевидно, що виконання даного закону неможливе апріорі. Дві цифри для порівняння: сума компенсації вкладів на кінець 1996 року – 132 млрд грн., доходи Державного бюджету України за 1997 рік – усього 17 млрд грн. Крім того, інфляція в Україні, за винятком декількох років, була дуже високою – понад 10% за рік. Тому сума грошей, що підлягали поверненню, відповідно до згаданого закону росла з кожним роком стрімкими темпами» [2]. Виходить, і 21 листопада – чорний день для вітчизняного платника податків...

Але тому-то влада (чи точніше, все-таки, правляча партія) і йде на популістські рішення щодо «поліпшення соціальних стандартів», що знає: у доленосний день, коли громадяни України прийдуть на вибори депутатів парламенту, дуже мало хто з них згадуватиме про ці чорні дні і взагалі думатиме про ціну, яку заплатила за популізм вітчизняна економіка. Не цікавить широкі маси і завтрашній день – про чинну владу судитимуть саме за підвищенням пенсій сьогодні, відновленням виплат «ощадбанківської тисячі» сьогодні та обіцянками (і не більш ніж обіцянками) світлого майбутнього теж уже сьогодні. Немає популістських соцініціатив – є солодкоголоса опозиція, котра розкритикує владу і викличе в електорату віру в свої обіцянки, чим здобуде більшість у новому парламенті. Байдуже, що лише вчора ця ж таки опозиція сама була владою, і також обманула сподівання народу...
Олександр НЕКРОТ

[1] http://versii.com/news/251305/
[2] http://argumentua.com/stati/vitina-tyshcha-menshe-yulinoi-v-15-raza-no-vreda-ot-nee-bolshe






Друкувати
Іван
Група: Гості 20 марта 2012 14:52
1


Чи не забагато пільгових категорій нашого суспільства? Чи може витримати державний бюджет утримання такої кількості пільговиків? З впененістю можна відповісти багато і бюджет практично їх утримати. Яскравий приклад пільговий проїзд в автобусах приміського сполучення, коли в траспортному засобі повно пасажирів, але водій немає коштів щоб заправитися пальним.
Декларації про безкоштовний проїзд і т.п. для певних категорій - це дешевий популізм, який всім набрид. Потрібно реально дивитися на життя і вміти співставляти доходи і витрати. З повагою І.В.
Архангельский
Група: Гості 13 апреля 2012 18:22
2


Хорошо структуриванный анализ. Теперь о некоторых позициях:
1) «підвищення розміру пенсій уже з 1 травня щонайменше на 100 гривень кожному з 9 мільйонів пенсіонерів», Думается, с увеличением пенсий в этом году на 100 грн., т. е. на 10%, нет проблем, если инфляция запланирована в 8%.
2) «продовження виплат вкладів Ощадбанку СРСР у розмірі 1000 грн. усім, хто не встиг отримати «юліну тисячу». В принципе, это, может быть, и разрешима проблема без инфляции, если учесть приличные поступления от приватизации, если их не пустят куда-то
3) «соцініціативи коштуватимуть бюджету 16 мільярдів гривень». А разве это проблема при Госбюджете в 330 млрд. грн. – 5%.
Так что я оптимистично отношусь к расчётам КМУ. Вызываю на соревнование автора статьи – на точность прогноза по первым 2-м позициям. Итог подводим по пенсиям во 2-м полугодии, А по 2-й позиции в марте 2013 г. Кто из нас точнее? Я даю 90%, что эти 2 пункта будут выполнены.
Найбільш популярні матеріали