Дмитро Крисанов: На шляху до європейської моделі безпечності харчових продуктів
У вересні 2015 р. набрала чинності низка важливих пунктів, які викладені в Прикінцевих і перехідних положеннях Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» (третя редакція рамкового закону від 22.07.2014 р. № 1602-УІІ). Основні положення цього закону базуються на директивах і регламентах ЄС щодо безпечності та якості харчової продукції, які чинні та успішно запроваджені в країнах-членах Співдружності. Їх ключове положення: харчова продукція, що імпортується з третіх країн на продовольчі ринки ЄС, повинна повністю відповідати вимогам європейських нормативних документів. З питаннями щодо оцінювання нинішньої ситуації у сфері виробництва харчових продуктів та проблем і перспектив впровадження вимог технічних регламентів безпечності й стандартів якості на підприємствах продовольчого комплексу України, ми звернулись до доктора економічних наук, професора, провідного наукового співробітника Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України» Дмитра Федосовича Крисанова.

- Дмитре Федосовичу, за нинішніх умов важливим індикатором інтеграції аграрного сектора України в єдиний економічний простір виступає виробництво безпечних та якісних харчових продуктів згідно з вимогами нормативних документів, що чинні в Європейському Союзі. Тому питання: як оцінити ситуацію у системі технічного регулювання для аграрного сектора України, наскільки вона зблизилася з базовою моделлю ЄС?

- Для того, щоб об’єктивно оцінити нинішній стан із випуском безпечної та якісної продукції, необхідно кілька слів сказати про те, у якій ситуації опинилася Україна після розпаду Союзу РСР. За умов директивної економіки основним критерієм якості готової продукції виступало дотримання вимог державних стандартів - ГОСТів (розроблені до 1992 р.). Відповідальність за виконання була закріплена законом, а впровадження їхніх вимог у виробництво - обов’язкова умова. У ГОСТах на продукцію було записано: «Недотримання стандарту переслідується по закону». Це стосовно ситуації у сфері промислового виробництва. Водночас, у харчовій промисловості, крім державних стандартів, існували і є чинними дотепер технічні умови (ТУ), тобто, нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким має відповідати харчова продукція або група однорідних продуктів. Вони розроблялися на вимогу замовника (споживача) продукції або безпосередньо підприємства-розробника і затверджувалися ним самим, або ж вищестоящою організацією. При необхідності до технічних умов вносилися зміни. Отже, існувало і є два види нормативних документів з різним правовим статусом, а також із різним ступенем відповідальності за порушення їхніх вимог. Контролюючі органи за дотриманням їхніх вимог також мали різний статус: для промисловості, загалом, - територіальні органи і служби та їх посадові особи в системі Держстандарту Союзу РСР; для продукції харчової промисловості, - відділи (сектори, лабораторії), інженери, інспектори з якості продукції у структурі підприємств-виробників харчових продуктів, а також у торговельній мережі. В основних своїх рисах зазначена система протрималась практично до початку 2000-их років і лише потім почала трансформуватись. У 1998 році було започатковано відхід від пострадянської моделі технічного регулювання, в основі якої обов’язкове дотримання вимог ГОСТів, та її зближення (гармонізація, адаптація) з базовою моделлю Європейського Союзу. У моделі технічного регулювання ЄС, яка базується на принципах Нового та Глобального підходів, загальні вимоги до безпеки продукції визначаються в директивах ЄС, конкретні вимоги містяться в технічних регламентах (ТР) і їх дотримання є обов’язковим, а вимоги до якості продукції відображаються в гармонізованих стандартах ЄС, що розробляються в рамках ТР, а їх виконання є справою добровільною. Отже, нині ми лише оцінюємо просування по шляху зближення системи технічного регулювання для аграрного сектора з базовою моделлю технічного регулювання, що запроваджена в країнах-членах ЄС. Стосовно формування сучасної нормативної бази виробництва безпечної та якісної агрохарчової продукції, то у цій сфері Україною виконано значний комплекс робіт, який можна охарактеризувати за наступними напрямками:

По-перше, зближення та гармонізація системи технічного регулювання стосовно аграрного сектора України з базовою моделлю Європейського Союзу включає наступні складові і по них виконано такі обсяги робіт:

а) гармонізація чинних та розроблення нових законодавчих актів з урахуванням основних положень європейської нормативної бази (директив, технічних регламентів, рішень, стандартів, кодексів належної практики) - дотепер введено у дію більше 40 законів України;

б) перегляд застарілих, гармонізація державних та розроблення нових стандартів з урахуванням вимог європейських нормативних документів, які після затвердження отримують статус гармонізованих національних (ДСТУ ISO). Зокрема, переглянуто практично половину стандартів із 3,4 тис. чинних на початок 2015 р., що відносяться до аграрного сектора України, а гармонізовано більше 0,9 тис. національних стандартів із європейськими (це понад 44% від чинних в аграрній сфері ЄС). Водночас, у грудні 2015 р. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України скасувало майже 12,8 тис. ГОСТ, які були розроблені до 1992 р., з них понад 1,7 тис. стандартів, що належать до продовольчого комплексу. Але оскільки вимоги екс-радянських стандартів «вмонтовані» у виробничі процеси, то вони будуть чинними до початку 2018 р. – за цей період необхідно буде перейти на технічні регламенти або ж, за вибором виробників, на дотримання вимог гармонізованих національних стандартів;

в) розроблено та затверджено 47 технічних регламентів (ТР), з яких 45 розроблено на основі актів законодавства ЄС, а 40 з них – обов’язкові до застосування, них більше десятка технічних регламентів мають пряме або опосередковане відношення до агропродовольчого виробництва;

г) утворено Національне агентство з акредитації України (НААУ), якому надано статус національний орган з акредитації, та досягнута відповідність Системі акредитації, що склалася в ЄС. Це значить, що національна система акредитації України та Європейська кооперація з акредитації (ЕА) уклали багатосторонню Угоду про взаємне визнання сертифікатів акредитованих органів з сертифікації. В основу цієї Угоди покладено взаємне визнання технічної еквівалентності функціонування їхніх систем акредитації (НААУ та ЕА) в сфері сертифікації персоналу на європейському рівні. Отже, це свідчить про усунення одного із технічних бар’єрів у торгівлі України з країнами-членами Співдружності;

д) розмежовано повноваження центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ), які надають уповноваження на проведення робіт з оцінювання відповідності (тобто, НААУ), і органами, на які покладено функції оцінки відповідності (підприємство, установа, організація чи їх підрозділ, які провадять діяльність з оцінювання відповідності, включаючи калібрування, випробування, сертифікацію та інспектування);

ж) виконання функцій національного органу стандартизації покладено на державне підприємство “Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості” (ДП "УкрНДНЦ"), яке отримало право бути національним членом відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації;

з) акредитація органів з оцінки відповідності, - згідно із визначеною сферою їх акредитації, здійснюється технічним комітетом з акредитації (ТКА) НААУ відповідно до вимог таких стандартів:

- ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Національний стандарт України. Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій»;

- ISO/IEC 17065:2012 «Оцінка відповідності. Вимоги до органів, що сертифікують продукції, процеси та послуги»;

- ISO/IEC 17021:2011 «Оцінка відповідності. Вимоги до органів, що здійснюють аудит і сертифікацію систем менеджменту». Для органів з сертифікації систем менеджменту харчової продукції додатково застосовуються вимоги стандарту ISO/TS 22003 «Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Вимоги до організацій, що здійснюють аудит та сертифікацію систем менеджменту безпечності харчових продуктів»;

- ISO/IEC 17024:2012 «Оцінка відповідності. Загальні вимоги до організацій, що здійснюють сертифікацію персоналу»;

- ISO/IEC 17020:2012 «Оцінка відповідності. Вимоги до роботи різних типів органів інспекції».

По-друге, підписано Угоду про Взаємне визнання між НААУ та ILAC (Міжнародна кооперація з акредитації лабораторій). Це свідчить про те, що національна система акредитації України еквівалентна системі акредитації ILAC, що і надало необхідні підстави для підписання Угоди про Взаємне визнання (ILAC MRA) від 07.09.2015 р. Підписання угоди з ILAC, членство в якій здійснюють 84 національні органи з акредитації, дозволило НААУ долучитися до міжнародної співпраці органів, що здійснюють акредитацію лабораторій та органів з інспектування. Оскільки ILAC є власником Знаку ILAC MRA, то підписант ILAC MRA (тобто, НААУ) може надавати дозвіл своїм акредитованим органам з оцінки відповідності (ООВ) на використання Комбінованого знаку ILAC MRA. Це сприятиме усуненню технічних бар’єрів та спрощенню процедур перетину кордонів країн-членів ЄС та СОТ: при наявності європейських сертифікатів якості та Комбінованого знаку ILAC MRA товари і продукція не потребуватимуть додаткової сертифікації.

Забезпечено визнання національної системи акредитації України на європейському рівні шляхом приєднання НААУ до Багатосторонньої угоди EA MLA (у сфері дії міжнародних стандартів: ISO/IEC 17020, ISO/IEC 17021, ISO/IEC 17024, ISO/IEC 17025), тобто: органів з інспектування, органів з сертифікації систем менеджменту, органів з сертифікації персоналу, вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій. Також досягнута домовленість про надання статусу підписанта Багатосторонньої угоди IAF (Міжнародний форум з акредитації) у сфері сертифікації систем менеджменту згідно міжнародного стандарту ISO/IEC 17025. Отже, національна система акредитації перебуває на шляху до завершення її повної гармонізації за міжнародними та європейськими стандартами.

По-третє, впровадження вимог гармонізованих національних стандартів у сферу діяльності підприємств продовольчого комплексу. Результативність цього процесу можна оцінити через показник впровадження функціональних систем управління (якістю, безпечністю, екологічності для довкілля). Станом на початок 2015 р. частка спеціалізованих систем менеджменту (СМ) становила:

- систем менеджменту безпечності (ДСТУ 4161-2003 та ДСТУ ISO 22000: 2007) перевищує 61% (впроваджено та впроваджується 789 од.);

- систем менеджменту якості (ДСТУ ISO 9001 : 2009) - 36% (463 од.);

- систем екологічного менеджменту (ДСТУ ISO 14001-97) - 2,7% (35 од.).

Отже, чітко простежується тенденція, що виробники надають перевагу впровадженню систем безпечності (яких у 1,7 рази більше, ніж систем якості загалом). Це свідчить про те, що у переробно-харчових підприємств посилюється зацікавленість до впровадження систем гарантування безпечності/якості харчових продуктів: зокрема, кількість виробників, що впровадили або ж їх впроваджували, становила на початок 2015 р. 728 суб’єктів підприємницької діяльності. Отже, це становить 60% від кількості великих і середніх переробно-харчових підприємств – 1215 виробників.

Зазначимо, що традиційний підхід до оцінювання ситуації та перспектив впровадження функціональних СМ на переробно-харчових підприємствах був прийнятним до 20.09.2015 р., тобто, до моменту набрання чинності рамковим Законом України (від 22.07.2014 р. №1602-УІІ). Він набув статусу євроінтеграційного, що пояснюється гармонізацією вітчизняної системи гарантування безпечності та якості харчових продуктів із базовою моделлю Євросоюзу. В її основу покладено диференційовану відповідальність усіх учасників продовольчого ланцюжка в забезпеченні гарантування дотримання вимог нормативних документів за принципом «від лану до столу», а також на чіткому виконанні процедур HACCP. Під дію зазначеного Закону тепер підпадають і малі потужності харчової промисловості.

- Дмитре Федосовичу, прийняття рамкового Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» (третя редакція від 22.07.2014 р. №1602-УІІ) поставило низку нових викликів перед продовольчим комплексом. Які ці виклики та як їх вирішувати?

- Попередньо зазначимо, що з часу прийняття першої редакції зазначеного закону (1997 р.) відбулися важливі зрушення в розумінні пріоритетів щодо агрохарчової продукції: на перший план вийшла її безпечність, і відповідальність за дотримання нею вимог нормативних документів покладається на державу, а на друге, - її якість і відповідальність закріплюється за споживачем, який своїм гаманцем голосує за її якість: продукти вищої якості мають вищу ціну, ніж продукти нижчого сорту.

Для інтеграції вітчизняного аграрного сектора в аграрну сферу ЄС необхідно пройти три етапи: 1)адаптувати систему технічного регулювання (СТР) до базової моделі країн-членів Співдружності; 2)верифікувати (перевірити на відповідність) вітчизняну СТР європейській базовій моделі та оцінити її ефективність; 3)забезпечити повну інтеграцію аграрного сектора України з аграрною сферою країн-членів Співдружності. Третій напрямок – це наша оглядова перспектива, перший – близький до завершення, а за другим - реалізація відбувається за різними секторами і напрямками та з різною інтенсивністю, але в першу чергу стосується тих суб’єктів господарювання, що вже запроваджують вимоги європейських регламентів у виробництво. Отже, перед аграрним сектором постала низка стратегічних викликів, зокрема:

- завершення зближення системи технічного регулювання, системи стандартизації, метрології й робіт з оцінки відповідності для вітчизняного продовольчого комплексу з технічними регламентами ЄС та підписання Угоди про Взаємне визнання нормативних баз один одного в якості еквівалентних з метою усунення технічних бар’єрів в торгівлі (ТБТ), зафіксованих в Угоді про Асоціацію Україна-ЄС [Розділ 4 (Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею), Глава 3 (Технічні бар’єри в торгівлі)];

- завершення формування нормативної бази державного ринкового нагляду за торгівлею продуктами й територіальної мережі органів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) й розгортання їх практичної діяльності по контролю за дотриманням вимог нормативних документів;

- завершення виконання підготовчих робіт, як необхідної умови для досягнення повноцінної реалізації основних положень Угоди про Асоціацію Україна – ЄС [Угоди АСАА (стаття 57 УА Україна–ЄС: Угода про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів)];

- започаткування підготовчих робіт щодо розроблення та стимулювання реалізації програм оновлення й модернізації переробно-харчових потужностей з урахуванням законодавчо встановлених строків впровадження системного аналізу небезпечних чинників і критичних точок контролю - НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Points) та ін.

- З Нового року запрацювала поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі Україна-ЄС. Що нового і позитивного вже запроваджено та які перспективи розширення присутності вітчизняних агропродуцентів на європейських ринках?

- Необхідно підкреслити, що для запровадження ПВЗВТ проводилася тривала підготовча робота, яка буде продовжуватися і далі, оскільки перехідний період розрахований на десять років. Водночас, торговельно-економічні відносини українських товаровиробників відбувалися і раніше і агрохарчова продукція експортувалась в країни-члени ЄС за умови, якщо повністю відповідала вимогам європейських нормативних документів. З цією метою проводилася сертифікація продукції, але не українськими, а зарубіжними сертифікаційними центрами при перетині міждержавного кордону. Це вимагало чимало часу, витрачались значні кошти на оплату таких робіт і не було гарантії, що продукція буде задовольняти нормативним вимогам. Отже, необхідно було повністю змінити цю ситуацію і таку роботу фактично було започатковано з другої половини 2000-их років – тобто, було сформовано ветеринарно-санітарний профіль України як постачальника різних видів тваринницької продукції для ЄС. А вже з початку 2010-их років розпочалася підготовча робота з птахофабриками щодо отримання ліцензії на експорт продукції до ЄС. Що ж стосується конкретних практичних результатів, то до них можна віднести наступні позитивні здобутки:

- на початку 2016 року в рамках виконання Протоколу 1 до Угоди про Асоціацію Україна – ЄС «Щодо визначення концепції ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРІВ і методів адміністративного співробітництва» було запроваджено сертифікат EUR.1, тобто сертифікат про походження в рамках ПВЗВТ з ЄС. Офіційно він називається Сертифікат з перевезення товару EUR.1 і є основним документом, що підтверджує преференційний характер походження товару та дає змогу застосувати до нього пільговий режим, передбачений відповідним положенням УА Україна-ЄС;

- до позитивних здобутків необхідно віднести застосування впродовж двох років зі сторони ЄС Генералізованої системи преференцій (GSP) по відношенню до українських товарів. По низці товарів, враховуючи перехідні періоди для зниження мит в рамках ПВЗВТ, буде вигідно певний час експортувати товари в рамках GSP, оскільки ставка GSP буде нижчою від зниженої відповідно до УА Україна-ЄС. Таких тарифних ліній у 2016 році буде 547, а у 2017 – 424. Для експорту в рамках режиму GSP необхідно отримати в ТПП України сертифікат походження форми А. За перший тиждень Нового року було видано близько тисячі сертифікатів EUR.1. Перелік продукції включає яблучний концентрат, мед, насіння, безколірне скло тощо;

- з другої декади січня 2016 року десять виробників молочної продукції (із п’ятдесяти, що виявили бажання пройти відповідні процедури) отримали дозвіл на експорт продукції до Європейського Союзу. Після перевірки українських виробників, яку проводило у 2015 році Національне агентство харчових продуктів Республіки Молдова спільно з вітчизняними спеціалістами, тридцять п’ять підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції тваринного походження, отримали можливість експортувати туди свою продукцію. Зокрема, дозволи отримали дев’ятнадцять підприємств по виробництву молочної продукції, одинадцять виробників м’ясних продуктів, троє – рибних та два - яєць та яєчних продуктів. Дозвіл на експорт молочної продукції до Китаю також отримали шість виробників. До цього необхідно додати, що наприкінці 2013 року після тривалої процедури легалізації три українські птахофабрики, де були запроваджені сучасні технології по виробництву курятини та які сертифікували на відповідність стандартам ISO свої системи менеджменту, отримали відповідний дозвіл і почали експортувати туди пробні партії. Водночас, відповідна підготовча робота проводиться по визначенню вітчизняних свинокомплексів, які набудуть права (отримають ліцензію) експортувати свинину на європейські ринки.

Отже, позитивні зрушення мають місце, але для суттєвого розширення обсягів експорту до Європейського Союзу, а також інших країн, що визнають європейську систему біобезпечності, необхідно, з однієї сторони, проводити активну роботу по формуванню та впровадженню наближеного законодавства у різних сферах виробництва тваринницької продукції, а з іншої, започаткувати проведення підготовчих робіт та процедури точкового відкриття європейського ринку для тих підприємств, які можуть довести відповідність виробництва вимогам ЄС тощо. Водночас, це не виключає посилення уваги до експорту продовольчої продукції в ті країни, які не визнають європейської системи безпечності харчових продуктів.

- Дякуємо за інтерв’ю!


Підготував Владислав Рошкевич






Друкувати
Найбільш популярні матеріали