Міністр аграрної політики та продовольства України неодноразово у своїх висловлюваннях і публікаціях наголошує на значних перспективах розвитку вітчизняного органічного землеробства: “Україна має всі шанси стати органічним кошиком світу”, “це створення додаткових робочих місць у сільській місцевості”, “нові можливості для малих і середніх фермерських господарств”, “покращення якості харчування та здоров’я населення”. Наскільки реалістичні ці тези та які вигоди може отримати пересічний український селянин?

Увага світової громадськості до органічної продукції неухильно зростає. Приріст виробництва органічних харчових продуктів у деяких країнах ЄС сягає 10% на рік. При цьому попит на органіку в країнах — найбільших її споживачах (Німеччині, Франції, Італії, Швейцарії, Австрії) перевищує пропозицію, особливо на біосировину для виробництва кормів для органічного тваринництва (сою, кукурудзу тощо). Покрити існуючий дефіцит планується за рахунок східних сусідів, у тому числі й України. Провідні західноєвропейські компанії висловлюють готовність допомогти українським виробникам отримати органічні сертифікати та налагодити систему контролю якості, однак за умови подальшої орієнтації виробництва на експорт. За оцінками експертів, уже нині понад 80% вітчизняної органічної продукції експортується, передусім, у Німеччину, Австрію, Польщу, Італію, Францію, Нідерланди, Данію, Швейцарію та США.

Комплексно оцінити стан справ у сфері органічного виробництва в Україні складно у зв’язку з відсутністю офіційної статистичної інформації. За даними Федерації органічного руху, на початок 2015 року площа сертифікованих сільськогосподарських угідь, де вирощується органічна продукція, перевищила 400 тис. га, сертифіковано також 530 тис. га дикоросів. Україна займає перше місце у східноєвропейському регіоні щодо сертифікованої площі органічної ріллі. Міністром озвучено, що в нас є близько 8 млн га відносно чистих угідь, потенційно придатних для органічного землеробства. Тож амбітні плани стати “органічним кошиком” якщо не світу, то принаймні Європи, мають під собою реальне підґрунтя.

Профільне Міністерство запропонувало такі основні індикативні показники розвитку органічного виробництва:
зростання частки сільськогосподарських угідь, сертифікованих відповідно до органічних стандартів, до 5% у 2017 році та 7% ― 2020 році;
збільшення кількості сертифікованих органічних товаровиробників, що займаються виробництвом молока, овочів, фруктів і лікарських рослин, до 2017 року не менш як у 3 рази, 2020 року ― у 10 разів;
зростання частки органічної продукції у 2017 році до 7%.

Безумовно, органічне виробництво є прогресивним і перспективним трендом розвитку вітчизняного агросектора, що за своєю суттю базується на принципах сталості та застосовує методи ведення господарства без використання шкідливих для довкілля мінеральних добрив і пестицидів. Не применшуючи досягнення на цьому шляху (зокрема щодо вдосконалення нормативно-правової бази, імплементації регламентів ЄС, які стосуються органічного виробництва та маркування органічної продукції), необхідно звернути увагу на деякі проблемні моменти функціонування цього бізнесу в Україні.

Кризові явища суттєво вплинули на внутрішній ринок органічних продуктів. В умовах стрімкого падіння рівня доходів люди бережуть кошти та менше купують органіку, вартість якої в Україні може в декілька разів перевищувати ціну неорганічних аналогів (у Європі ця різниця становить 10–50%). Для компенсації втрачених доходів окремі виробники вже заявили про плани скорочення площ під овочами, вирішивши натомість значно збільшити посіви бобових і зернових культур на експорт.

Небезпідставними є побоювання експертів, що зона вільної торгівлі та європейські експортні переваги можуть сприяти виникненню дефіциту органіки на внутрішньому ринку, адже українським операторам буде вигідніше продавати товар у Європі, ніж в Україні (так, за розрахунками компанії “Етнопродукт”, скасування мит дозволить заробити додатково 40–60 євро на кожній тонні органічних зернових). Для пересічного українця залишатимуться найдешевші продукти, і тому не такі якісні. Тож навряд чи в середньостроковій перспективі варто очікувати помітного нарощування виробництва високоякісних і екологічно безпечних продуктів харчування для власних потреб, тим більше 10-разового збільшення кількості органічних виробників молока, овочів і фруктів.

Існує ризик, що селянин теж не отримає суттєвих переваг від запланованої “органічної революції” у вітчизняному виконанні, зокрема щодо створення нових робочих місць. Органічне сільське господарство має значний потенціал для забезпечення життєдіяльності сільської громади та працевлаштування місцевого населення, оскільки потребує, як правило, більше ручної праці. Саме дрібні та середні фермерські господарства в Європі є основними виробниками органічних продуктів. Для багатьох із них це найбільш дієва стратегія виживання.

Натомість у вітчизняному органічному виробництві, як і в сільському господарстві загалом, переважає великотоварне монокультурне землеробство (близько 80% продукції становить пшениця озима, соняшник і кукурудза на зерно) ― менш трудомістке та більш механізоване, порівняно з овочівництвом чи тваринництвом. При цьому подальше збільшення посівів соняшнику та кукурудзи, навіть під гарною вивіскою “органічне землеробство”, не сприятиме покращенню стану ґрунтів. Скажімо, у Швейцарії органічна кукурудза вирощується на тій самій ділянці раз на 6–8 років. Сумнівно, що схожі стандарти будуть дотримані в Україні.

Хотілося би, щоб на перспективу Україна асоціювалася не з сировинним придатком європейських агровиробників, а з органічним кошиком, у якому переважають продукти переробки з високою часткою доданої вартості. В одному зі своїх інтерв’ю академік Елла Лібанова звертає увагу на великий потенціал сільської місцевості щодо розвитку зеленого туризму, який може стати українською “фішкою”, українською принадою. Невеликі органічні ферми, котрі спеціалізуються, скажімо, на вирощуванні ягід чи виробництві сирів, у США та європейських країнах є центрами зеленого туризму, куди спеціально приїздить міське населення поласувати їжею і змістовно провести вікенд. Такі ферми, безумовно, повинні стимулюватися державою.

Необхідна виважена державна підтримка органічного виробництва, диференційована за напрямами діяльності (першочергових дотацій потребують овочівництво, тваринництво) та категоріями виробників. Цілком погоджуємося з Міністром, що “ставка повинна бути зроблена на раціональне господарювання, спрямоване на захист та покращення здоров’я і благополуччя навколишнього середовища. А це ― майбутнє прийдешніх поколінь, бо земля не усе стерпить”. Вочевидь, на практиці реалізувати цю ключову тезу за умов збереження нинішньої моделі органічного виробництва в Україні, з її експортоорієнтованою сировинною спеціалізацією, буде доволі складно.


Ярослав Остафійчук,
доктор економічних наук, завідувач відділу соціекологічних проблем сталого розвитку
Державна установа «Інститут економіки природокористування
та сталого розвитку НАН України»

Юлія Шпильова,
кандидат економічних наук,
старший науковий співробітник відділу соціекологічних проблем сталого розвитку
Державна установа «Інститут економіки природокористування
та сталого розвитку НАН України»