Останні декілька років відзначилися в науково-освітянському вітчизняному просторі потужними кроками в напрямку входження в світову наукову спільноту. Україна підписала Н2020, ввела вимоги до індексації статей вчених, за підтримки МОН проходять численні тренінги та семінари для науковців та викладачів вищої школи по надбанню досвіду, як же стати успішним автором чи грантоаплікантом. Але, звичайно, ці навики не можна отримати за день, чи за тренінг. В Європі науковців готують до такого типу конкуренції майже з студентства. Це зовсім інший підхід для розуміння ключових моментів наукової діяльності і особливо стилістики викладення її результатів та принципових складових. В Україні починає набувати значення «принцип унікальності», що цілком логічно стає передумовою необхідності появи «принципу персоналізації» – так званого життєвого портфоліо персоналії (чи то студента, чи то викладача, чи то науковця). Із розвитком світової мережі Інтернет, інформація про кожного учасника науково-освітнього процесу стає наявною, доступною, накопичуваною. Навіть на рівні ВНЗ стає нормою відслідковування рейтингових позицій протягом довгого періоду. Цей принцип дуже вдало працює для формування члена суспільства, який є свідомим у кожному своєму кроці, адже це «його історія» у цьому суспільстві як особистості, так і як спеціаліста на ринку праці. Але щоб швидко і вдало напрацювати успішний профіль, науковець в Україні має неабияк попрацювати, особливо в сфері гуманітарних наук. Про те, як сьогодні гуманітарію можна ввійти в ці сучасні конкурентні процеси, про можливості й обмеження для публікації та грантоотримання погодилася розповісти кандидат економічних наук, доцент Ганна Олексіївна Харламова. Ганна Олексіївна вже майже 20 років є успішним автором на міжнародній науковій арені, вдало виводить в міжнародні наукометричні бази науковий журнал своєї альма-матер – «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка» (як відповідальний редактор), є успішним грантоаплікантом та учасником багатьох міжнародних проектів та ініціатив.

Ганна Олексіївна Харламова (нар. 13 жовтня 1981 року), кандидат економічних наук, доцент, дворазовий Лауреат Премії НАН України для молодих вчених. Вищу освіту здобула на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де після навчання в аспірантурі захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.03.02 – економіко-математичне моделювання. Крім того, має другу вищу освіту – у 2011 закінчила Київський національний лінгвістичний університет, отримавши кваліфікацію філолога, перекладача англійської мови. Є асоційованим членом Асоціації перекладачів України. Своє професійне зростання, пройшовши шлях від асистента до доцента, починала на кафедрі економічної кібернетики економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Наукові роботи Ганни Харламової набули визнання в Україні та за кордоном, про що говорить високий h-index як для молодого українського вченого в гуманітарній сфері. Автор майже 200 наукових робіт, в тому числі 10 монографій у співавторстві (більшість англійською мовою в провідних виданнях), більше 20 статей в Scopus. Брала участь у більше 100 міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, в тому числі більше 30 NATO Advanced Study Institutes, NATO Advanced Research Workshops (як член Оргкомітету та ключовий лектор), у рамочній програмі ЄС FP7 Information & Brokerage Event on Environment (Including climate change), у 21st OSCE Economic and Environmental Forum: Second Preparatory Meeting. Стажувалася у 3-річній програмі «The Economics Of The Firm» (EERC), в the Warsaw Euro-Atlantic Summer Academy (WEASA), в Middle East Technical university (по програмі Mevlana), в Нортумбрійському університеті (Велика Британія). Член the Research Center in Political Science, International Relations and European Studies – as research unit of the Department of International Relations, Political Sciences and European Studies, „Lucian Blaga” University of Sibiu, Romania. Член редакційних та рецензійних рад, зокрема таких провідних міжнародних журналів як:

• “International Journal of Strategic Business Alliances” (IJSBA)
• “Studia Securitatis”
• “Applied Ecology and Environmental Sciences”,
• “International Journal of Environment” (IJE),
• International Journal of “Environmental Protection and Policy” (SciencePG),
• “Revista Economica”,
• “Science Journal of Business and Management” (SciencePG),
• “Journal of Human Resource Management” (SciencePG),
• “International Journal of Sustainable Economies Management” (IJSEM),
• Journal of China-USA Business Review
• Chinese Business Review.
• “Perspectives of Innovations, Economics and Business” (PIEB)
• “Croatian Journal of Food Technology, Biotechnology and Nutrition”,
• “Economics & Sociology”,
• “Business and Economic Horizons”,
• “Journal of Economics, Banking and Finance” (SJI),
• “JOURNAL OF INTERNATIONAL STUDIES”,
• “Journal of Business and Economics”, USA;
• “Organizations and Markets in Emerging Economies”.

- Ганно Олексіївно, як на сьогодні Ви можете охарактеризувати стан справ в науковій публікаційній діяльності українських вчених?

- Хочу відразу відмітити, що стан справ в науці України, в тій структурі, яка спостерігається на сьогодні, визначить предмет нашої розмови. Наука України на сьогодні цілком об’єктивно поділяється на гуманітарний та прикладний вектори, які все більше, і більше не розуміють один одного, і віддаляються. Наука, яка робиться в інституціях НАНУ, і в ВНЗ теж має різні вихідні постулати і принципи. Звичайно, це неформальний поділ, але відчутний кожному вченому. В даній розмові буду виходити саме з позицій гуманітарної університетської науки. Адже вчений-викладач гуманітарної сфери – стає на сьогодні «універсальним солдатом». Нові виклики до вищої освіти «закручують» його в зміни навчальних планів, підходів до набору та структури курсів на зустріч вимогам ринку, студентства, європейських практик. Поряд з тим він стає об’єктом мобільності в рамках проектів Е+ і т.п. І вже іноді, втретє або вчетверте, він має час, сили і мотивацію зануритися в наукову діяльність.


Якщо копнути глибше, то треба розуміти, що вся ця діяльність потребує різних навиків і темпів. Тому викладач-науковець гуманітарної сфери, на моє велике переконання, знаходиться у найбільш складному, конкурентному середовищі. А фінансові засади в країні залишаються уніфікованими. І що ми бачимо, що особливо підкріплюючим фактом наявності певного відставання української науки від світової, а в більшій мірі саме її гуманітарної складової, є низькі показники публікаційної активності: частка вітчизняних наукових публікацій у загальносвітовій кількості неухильно зменшується, і лише останні декілька років почалося повільне зростання. Все це відбувається на тлі зниження «якості» публікацій, а саме – загальна кількість публікацій зростає, але їх цитованість зменшується, при тому ж спостерігається зниження інтегрованості вітчизняної науки у світову наукову спільноту – про що свідчить показник колаборації. Якщо тенденції останніх років не зміняться, то вітчизняна освіта та наука підуть зовсім різними шляхами. Я виходжу з даних Science Citation Index (SCI).

- Який вихід з цього становища? Чи ситуація вже незворотна?

- В цьому аспекті, перспективним в гуманітарній сфері вважається повільний перехід від Академій наук до науково-дослідних університетів, де освіта буде поєднуватися із дослідницькою базою під одним дахом. По-перше, це зможе стимулювати зростання відсотку молоді у наукових лавах, як привабливий логічний і послідовний крок працевлаштування. По-друге, це надасть можливість ВНЗ більш тісно відчувати потреби науки, і готувати кадри, виходячи саме з цих потреб. По-третє, це дозволить ВНЗ працювати на свій бюджет шляхом залучення міжнародних та вітчизняних грантів, оформлення патентів, через НДДКР тощо. По-четверте, такі потужні наукові підрозділи допоможуть ВНЗ піднятися на щаблинах світових рейтингів, що виведе освіту України на новий європейський рівень. Вища освіта та наука почнуть працювати одна на одну і вчити одна одну, що дасть набагато більший синергічний ефект.

- Ганно Олексіївно, а які показники є об’єктивним мірилом наукової здатності та конкурентоспроможності вітчизняної науки на сьогодні? Може саме у вимірниках справа? Може вдалий вибір вимірної бази дозволить переосмислити реальний стан справ у науці та освіті України?

- Отримання достовірних значень бібліометричних індикаторів, які адекватно характеризують вітчизняну науку, – це об’єктивна наукова і практична потреба. Індекс наукового цитування (ІЦ) – показник «значимості» праць ученого, що визначається кількістю посилань на його публікації в наукових періодичних виданнях. На сьогодні ІЦ безперечно вважається одним з найбільш об’єктивних критеріїв оцінки професійної діяльності вченого. Хоча багато вчених досі апелюють, що такі показники не можуть бути мірилом наукового рівня академічної спільноти. Але ніхто не може заперечувати, що якщо в науковця нема жодного профіля («відбитку») в найбільш відомих на сьогодні базах даних, і він, в свою чергу, не працює на закриту тематику, то такого вченого в принципі не існує як вченого.

Проф. Василь Табаре (Румунія) та доц. Ганна Харламова (Україна) отримали престижні Дипломи пошани за плідну науково-дослідну співпрацю і членство у Дослідницькому центрі університету з питань політичних наук, міжнародних відносин та європейських студій (LBUS, Romania)

Звичайно, цілком доцільною є полеміка щодо мови публікації, але вже є певні ресурси, які дозволяють уніфікувати цей аспект, з одного боку. А з іншого, вчений – це людина, яка за дипломом, всіма об’єктивними та суб’єктивними ознаками, – людина з інтелектом, і, в принципі, вище середнього рівня. Адже саме тому вона і пішла в науку, де основна функція – це осмислення. То чому поважаючий себе вчений не соромиться апелювати до факту, що він не володіє визнаною на сьогодні мовою наукової спільноти на рівні, який би дозволив йому широко представляти свої результати, або хоча б знаходити іноземних партнерів, носіїв мови. Виникає, може, жорстке, але цілком логічне питання – як виконує свої функції вченого така людина? Значить вона не використовує міжнародну практику, не співставляє свої наробки із тим, що зроблено в широкому світовому науковому просторі, не приходить із новинами про світові тренди в аудиторію (якщо ми говоримо про викладача). Тоді, що така людина може привнести до науки та освіти? Все це ставить велике гостре питання доцільності перебування такої людини в лавах української науки/освіти та витрачання бюджетних коштів на неї? Ми живемо в ринкових конкурентних реаліях, і маємо зрозуміти принцип «обрання найефективнішого»!

Але якщо ми повернемося до вимірників, то маємо перш за все поставити питання: «Що нам дасть оцінка?». Думаю, не викличе заперечень думка про те, що оцінка має посилити зацікавленість/мотивацію вчених працювати в топових напрямах світової науки, працювати ефективно, виявляти точки-перспективи для української науки. На сьогодні існує велика кількість методик та технік моніторингу та оцінки прогресу наукових досліджень та технологій. Всі ці оцінки не є мірилом якості вченого, в принципі, вони лише можуть сприяти формуванню зваженого експертного судження про рівень науковця для його подальшого просування, отримання гранту і т.п.

Але, звичайно, має підтримуватися основна ідея оцінки – як в школі стимулюють школяра до навчання, так і всі оцінки наукової діяльності мають стимулювати дослідника до досліджень. І це принципово, саме до дослідження! А не до публікацій. Адже публікація – це похідне. І ось тут ми бачимо ключовий когнітивний дисонанс з яким стикається кожний український вчений, зокрема гуманітарій. Яка є мотивація до написання? Майже жодної, окрім раз на п’ять років звітності по проходженню на конкурс. Ні матеріальної, ні престижної, ні спонукальної мотивації науковець в межах України не отримує.

NATO ASI, Varna, Bulgaria (2012)

- Дійсно. Але як виправити цю ситуацію?

- На мою думку, першочерговими можуть бути 3 кроки:

- на рівні вченого – розуміння логіки дослідження і презентації своїх наробок. Це я вже кажу з позицій редактора і рецензента багатьох журналів. На жаль, наші вчені досі не витримують навіть елементарних структурних вимог до статей. А це саме через нерозуміння логіки дослідницької діяльності.
На сьогодні науковий світ живе за таким принципом, особливо в гуманітарній сфері:

1) бачу тематику, яка є топ-напрямом за публікаційною активністю та за сферами виділення грантів;

2) читаю топові статті, коли для грантів;

3) співставляю зі своїм бекграундом, визначаю, що можу я зробити за цим напрямом, що додати, що ще не досліджено для України;

4) шукаю доповнення навиків та вмінь по тематиці в колі вітчизняних та зарубіжних колег – так зване smart specialization;

5) в колаборації прописуються заявки на відповідні конкурси та гранти. Саме в процесі написання цих, зазвичай на 3-5 листів, заявок і приходить розуміння суті дослідження, його основних гіпотез, вузьких місць, необхідних ресурсів, можливих результатів. Саме тут вже починається пошук можливих конференцій, семінарів за тематикою, журналів, де в подальшому можна провести дисимінацію майбутнього дослідження;

6) в очікуванні результатів гранту починаються перші етапи дослідження. Тут можна вже поширювати певні оглядові статті в журналах нижнього ешелону наукометричних баз, у вітчизняних виданнях, які готові надати широку промацію авторам, але, цілком зрозуміло, не нададуть ще індексування. Адже індексувати поки що, насправді, і нема чого. Автори лише забивають за собою пріоритетність ідеї;

7) етап отримання гранту – автори проводять дослідження. Як правило, результатів дослідження вистачає на декілька публікацій в високо рейтингових виданнях, і закладається наробка на нові гранти.

Зустріч з проректором METU проф. Алпасом Хамі та консультантом президента METU із питань міжнародного співробітництва проф. Далоглу Айсегюл (Ankara, Turkey, 2015)

І все по колу. Тоді і саме при такій схемі у наших вчених не будуть виникати питання «а як знайти журнал?», «а як зрозуміти, де надрукуватися?». Не буде плагіату, адже вже на моменті заявки, автори своїм унікальним колективом прописують саме свої думки, ідеї, доповнюючи один одного, і проробляють щось дійсно нове. Структура буде дотримана, адже вона виходить саме із структури питань до заявки на грант, які на сьогодні достатньо чіткі, уніфіковані. Мова та якість написання буде забезпечена саме вичиткою групи авторів даної роботи.

Це на рівні вченого, на рівні інституції:

Організації (ВНЗ) мають перейти до реальної підтримки визнаного принципу: персоналізація вченого за його можливостями (вчений – це носій інновацій) через механізм незалежного наукометричного моніторингу як передумови фінансування науковця /консорціумів науковців при ВНЗ.
ВНЗ має стимулювати вченого (матеріальне, знакове, в годинах, привілеях, преміальних) після аналізу його активності за такими критеріями:


Щодо держави:

Українська наука гуманітарного напряму (social science) має стати конкурентною і випереджаючою в порівнянні із існуючими вже в країні аналітичними недержавними організаціями, які проводять аналітику ситуації України, за кошти іноземних донорів. Це, на мій погляд, можливо лише при переході до більш гнучкої адміністрації досліджень гуманітарного напряму: перехід від інститутів до лабораторій (іменних, під топ-рейтингових вчених), центрів при профільних державних установах (міністерствах) та профільних ВНЗ, think-tanks.

В перерві між засіданнями на Робочому семінарі НАТО в м. Одесі з Лауреатом Нобелівської премії з фізики 1985 року, професором, директором Інституту імені Макса Планка (м. Штуттгарт, Німеччина) Клаусом фон Клітцингом та колегою з Молдови

- Ганно Олексіївно, а які саме поради, як редактор та рецензент Ви можете дати молодим дослідникам України вже сьогодні? Яких основних помилок вони припускаються і тому не так успішно підкорюють світовий наукометричний простір?

- На мою думку, окрім зазначеного, основна проблема – автори не читають статті, які вже надруковані в журналі, в якому вони планують опублікувати свої результати. Не розуміють основного принципу етики, ти хочеш надрукуватися в топовому виданні – цитуй топові публікації, цитуй публікації цього топового видання, топ-авторів цього журналу. Також українські автори достатньо вперто не дотримуються структурності написання наукової публікації, наведення літературного огляду. Зокрема, дивлячись на роботи вітчизняних професорів, які звикли за радянським стандартом формувати «братську могилу» літературного огляду із владотримаючих науковців чи з переліку тих, від кого в найближчий час залежить доля цього автора, без врахування, чи має цей автор публікації на цю тему чи ні. Це не припустима помилка, яка одразу віддзеркалює країну походження автора, навіть при анонімному рецензуванні.

На мою думку, молоді вчені мають відійти від практики мавпування статей українських видань, зокрема професорів, яких більшість видань друкує «непідсудно», без жодного рецензування. А перейти до практики дійсно академічного письма. Мабуть для більшості це не можливо зробити самотужки і тому виникає потреба на базі ВНЗ проведення фахівцями з досвідом міжнародних публікацій певних майстер-класів, тренінгів, саме з академічного письма, критичного мислення, створення досконалих презентацій, коректного оформлення наукових посилань, уміння планування та проведення досліджень, ефективного пошуку, роботі з науковими текстами, вміння працювати з інноваційними дослідженнями, максимізації якості дослідницького профілю – покращення візуальної якості профілю, представлення результатів дослідження, моделювання дослідження, забезпечення відкритого доступу, об’єднання дослідження та використання веб-ресурсів і соціальних медіа, планування та створення літературного огляду, висновків та подальших перспектив дослідження тощо. Всьому цьому треба вчитися – це сучасні потреби ринку до дослідника!

- Ганно, Ви підняли дуже цікаве питання. Знаючи, що Ви сертифікований експерт та тренер з Soft skills, то цікаво почути від Вас, які саме навички на сьогодні Ви вбачаєте як найбільш необхідні для сучасного науковця.

- Так, на сьогодні, концепція Soft skills введена за нашою ініціативою до PhD програм Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Адже це світова вимога. Для дослідника на сьогодні актуальні певні навички, а саме:

координатори ТЕМПУС проекту з Нортумбрійського університету Великої Британії – професори Альфредо Москардіні та Ребекка Стракан

1) когнітивні навички – креативність, абстрактне мислення, здатність до вирішення нетипових задач, критичного мислення;

2) навички комунікації – письмові та мовні навички спілкування та представлення інформації, навички вдалої презентації, навички вдалого спілкування з громадськістю, з ненауковою спільнотою, навички викладання/групової роботи, лідерства;

3) навички підприємництва – бізнес – навички для просування своїх розробок, ведення звітності, та планування бюджету дослідження;

4) міжособистісні навички – групова / командна робота; навички ведення переговорів, дебатів, встановлення контактів, неформального спілкування, навички переконання;

5) організаційні навички – навички проектної роботи, тайм-менеджменту, планування кар’єри;

6) дослідницькі компетенції – наукова етика, навики ведення дослідження, навички написання заявок, роботи із інфографікою.

– Дуже дякую Вам за інтерв’ю!

Спеціально для журналу «Економіст» підготував Василь Голян