В українській економіці за останні двадцять п’ять років так і не відбулося масштабних модернізаційних змін щодо оновлення основного капіталу переважної більшості секторів сфери матеріального виробництва. В основному матеріально-технічна база промислового комплексу сформувалася в хрущовські і брежнєвські часи і використовується новоспеченими власниками в останні десятиліття без належної заміни фізично спрацьованого та морально застарілого устаткування.

Підйом економіки у 2000-2008 роках, зумовлений сприятливою кон’юнктурою для українських підприємств на світових сировинних ринках, не став періодом комплексної модернізації, в першу чергу галузей-основних експортерів через небажання власників авансувати капітал у вітчизняні проекти. Отримані від експорту прибутки в основному спрямовувалися в офшорні резиденції. В сучасних умовах, коли глобальні ринки сировини охопила рецесія і українські експортери втратили значну частку традиційних для себе ніш, значно звузилися можливості оновити парк виробничого устаткування і знизити ресурсомісткість виробництва продукції.

Основу експортного потенціалу країни рівною мірою становлять добувна та переробна промисловість, оскільки в структурі експорту значну частину займали і займають мінеральні продукти та недорогоцінні метали. Капітальні інвестиції в добувну промисловість протягом 2001-2015 років відображали різноманітну динаміку, зокрема з 2001 по 2008 рік вони відзначалися зростанням. Після кризи 2008 року і різкого падіння даного показника з 2009 по 2012 рік відбувався його подальший ріст. Однак вже з 2013 року тут відновилась низхідна тенденція (рис. 1).

Незважаючи на те, що після світової фінансової кризи 2008 року обсяг капітальних інвестицій у добувну промисловість і розроблення кар’єрів значно збільшився, реального зростання не відбулося. Про це свідчить динаміка капітальних інвестицій в добувну промисловість та розроблення кар’єрів у порівняних цінах 2000 року. Загальний обсяг капітальних інвестицій в промисловість в цілому аналогічно до попередніх показників відображав ріст до 2008 року, далі відбулося зниження, але вже з 2010 по 2013 рік даний показник відновив висхідну динаміку аж до моменту загострення політичної та економічної кризи в Україні 2014-2015 років, які характеризуються спадом багатьох економічних трендів.



Капітальні інвестиції в переробну промисловість з 2001 по 2015 рік характеризуються більшими обсягами, ніж капітальні інвестиції в добувну промисловість (рис. 2). Це пояснюється тим, що розробка родовищ сьогодні є більш капіталомістким і трудомістким процесом, а тому бізнесменам вигідніше інвестувати кошти в переробні галузі.



Капітальні інвестиції в добувну промисловість і розроблення кар’єрів, капітальні інвестиції в переробну промисловість і загальний обсяг капітальних інвестицій в промисловість в цілому відповідно становили 4234 млн. грн., 7084 млн. грн. і 13651 млн. грн.; у 2005 – 8107 млн. грн., 22399 млн. грн. і 35031 млн. грн.; у 2008 – 16767 млн. грн.,48976 млн. грн. і 76618 млн. грн.; у 2012 – 31528 млн. грн., 43032 млн. грн. і 103473 млн. грн.; у 2014 – 20011 млн. грн.,42474 млн. грн. і 86242 млн. грн; а у 2015 – 18466 млн. грн., 46219 млн. грн. і 87656 млн. грн.

На жаль в динаміці капітальних інвестицій в переробну промисловість у порівняних цінах спостерігаються негативні тенденції. Незважаючи на зростання номінальної величини капітальних інвестицій у переробну промисловість у 2011-2015 роках порівняно з 2010 рокам, реальна величина капітальних вкладень так і не досягла рівня 2008 року. Це свідчить про згортання обсягів інвестування процесів модернізації, реконструкції та технічного переоснащення підприємств переробної промисловості, що поглиблює технологічний розрив між вітчизняними виробниками промислової продукції та виробниками передових країн.


Василь Голян,
директор громадської організації
«Європейський аналітичний центр»