Вкінці 90-х років минулого століття українська економіка отримала новий імпульс розвитку завдяки збільшенню попиту на металопродукцію на світових ринках. Світова економіка інтенсивно розвивалася, зокрема будівельна індустрія та автомобілебудування, що призвело до збільшення потреби в українському металі. Збільшення експортних поставок недорогоцінних металів дало можливість збільшити приплив іноземної валюти та покращити поточний рахунок платіжного балансу. Це стало одним з основних факторів соціально-економічного піднесення української економіки на початку 2000-х років.

На жаль період підвищення рівня капіталізації підприємств гірничо-металургійного комплексу не забезпечив належного спрямування отриманих потужними корпоративними структурами надприбутків в модернізацію та реконструкцію основного капіталу металургійного виробництва, що з роками послабило позиції українських експортерів на світовому ринку. Натомість основні конкуренти період приросту капіталізації максимально ефективно використали для оновлення парку виробничого устаткування і зміцнили свої позиції.

Номінальні капітальні інвестиції в металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування протягом 2001-2015 років відображали різноманітні тенденції, які можна поділити на 3 фази: перша фаза – зростання протягом 2001-2007 років, друга фаза – падіння протягом 2008-2010 років, третя фаза – відновлення зростання протягом 2011-2015 років (рис. 1). Фаза, що пов’язана з падінням капітальних інвестицій в металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування протягом 2008-2010 років кореспондується з наслідками світової економічної кризи, що негативно вплинула на всі економічні процеси впродовж даного періоду.

Питома вага капітальних інвестицій в металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування в загальному обсязі капітальних інвестицій в переробну промисловість України впродовж аналізованого періоду завжди була значною в порівнянні з іншими напрямами капітальних інвестицій. Таким чином даний показник протягом 2001-2015 року коливався від найменшого свого значення у 2002 році (16,2 %) до найбільшого у 2014 році (27,9 %). Це свідчить про те, що більше п’ятої частини усіх капіталовкладень в українській економіці спрямовуються в металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування.



Так у 2001 році капітальні інвестиції в металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування і їх питома вага в загальному обсязі капітальних інвестицій в переробну промисловість України становили відповідно 1422 млн. грн. і 20,1 %, у 2005 – 5575 млн. грн. і 24,9 %, у 2008 – 10503 млн. грн. і 21,4 %, у 2012 – 9282 млн. грн. і 21,6 %, у 2014 – 11833 млн. грн. і 27,9 %, а у 2015 – 12470 млн. грн. і 27 %.

У 2015 році порівняно з 2001 роком капітальні інвестиції в металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування зросли на 11048 млн. грн. (майже у 9 разів), а питома вага капітальних інвестицій в металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування в загальному обсязі капітальних інвестицій в переробну промисловість України збільшилася на 6,9 %.

На жаль в цілому висхідний тренд в номінальній величині капітальних інвестицій в металургійне виробництво не корелює з динамікою капітальних інвестицій в порівняних цінах. Це свідчить про те, що реального збільшення величини капітальних інвестицій в металургійне виробництво не відбулося, а навпаки в 2014 та 2015 роках порівняно з 2008 роком вони зменшилися у два рази. Тобто можливість вертикально інтегрованими підприємницькими структурами отримувати прийнятний рівень рентабельності без відповідних капітальних вкладень в модернізацію основного капіталу зумовлена заниженим рівнем плати за користування надрами з метою видобутку корисних копалин та відсутністю механізму еквівалентного перерозподілу природно-ресурсної ренти, яка виникає у зв’язку з освоєнням родовищ гірничорудних ресурсів.


Василь Голян,
директор громадської організації
«Європейський аналітичний центр»