Починаючи з другої половини 90-х років минулого століття, український уряд активно співпрацює з МВФ. На перших етапах співпраці це дало позитивний ефект, оскільки була досягнута макроекономічна стабілізація та сформовано підгрунтя для соціально-економічного піднесення 2000-2008 років. На жаль в останні періоди транші МВФ стали все більше затягувати над Україною «борговий зашморг», що наближає нашу країну до чергового дефолту.

В умовах посилення сировинної залежності, в країні перестали розвиватись високотехнологічні виробництва, а імпорт почав стабільно перевищувати експорт і девальвація національної грошової одиниці служила лікуючим засобом для вирівнювання даних дисбалансів. Однак, швидкість збільшення розриву в 2014-2016 роках виявилась набагато вищою за фінансові можливості України, що відповідно викликало перманентне знецінення національної грошової одиниці.

Єдиним виходом в даній ситуації стало підвищення боргового навантаження на національну економіку за рахунок залучення кредитних ресурсів від Міжнародного валютного фонду (МВФ). Це дозволило на якийсь час зберегти фінансову систему та зміцнити господарську самодостатність країни.

Разом із тим, відсутність в політичної еліти подальшого бачення щодо розвитку національної економіки підірвало довіру МВФ до провладних сил. Це підтверджується як довгим затягуванням з виділенням попереднього кредитного траншу та невключенням в календар МВФ на січень питання про виділення Україні наступного траншу.

Разом із тим, дане рішення абсолютно не говорить про те, що фінансові ресурси для України вже недоступні. Кредит може надійти протягом наступного кварталу або півріччя за умови виконання вимог Фонду та інтенсифікації проведення реформ.

На сьогодні найбільш чутливими до питання співпраці МВФ та України є валютний ринок та інвестиційна активність в країні. Курс американського долара в основному визначається не стільки реальним обсягом пропозиції валюти на міжбанківському ринку, скільки очікуваннями основних продавців та покупців іноземної грошової одиниці. Очікування гравців є вирішальними щодо кон’юнктури валютного ринку, оскільки навіть при збільшенні валютної пропозиції зі сторони експортерів виручка не буде в повній мірі поступати на валютний ринок, якщо її власники будуть очікувати флуктуацію на ринку.

Саме по собі рішення щодо призупинення надання кредитних ресурсів Україні не несе значної загрози. Однак валютні коливання в Україні в умовах високого рівня доларизації та залежності від зовнішньої кон’юнктури національної економіки призводять до неплатежів бізнесу по виданих кредитах, зростання ролі іноземного капіталу в банківській системі та посилюють її доларизацію. В результаті знижується фінансова безпека України та підвищується збитковість економіки.

Аналогічна ситуація відбувається і з інвестиціями: інвестори стають більш ретельніше оцінювати ризики та коригувати дохідність проектів. У той же час, при підтримці зі сторони МВФ власники капіталів почувають себе більш впевнено та готові реалізовувати проекти з вищими ризиками.

Однак продовження співпраці з МВФ в форматі, коли фінансові ресурси використовуються виключно для проїдання тобто фінансування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу, а економіка країни продовжує залишатися залежною від сировинних ринків, є невигідним для України. В таких умовах, кредитні ресурси необхідно буде повернути разом із відсотками, котрі мають бути отримані з потенційного зростання національної економіки. Тому пом’якшення вимог Фонду до діючої влади веде до підвищення боргового навантаження на національну економіку та пробуксовування реформ, за рахунок яких МВФ зможе отримати свої кошти назад.

Відповідно співпраця в поточному форматі, коли влада просто маскує зміну правил гри в економіці під проведення структурних реформ веде Україну до чергового дефолту, що може відбутися на пікові виплат, зокрема у 2019 році. Вже сьогодні відношення суми зовнішнього державного боргу до валового внутрішнього продукту складає близько 55% наближаючись таким чином до критичної межи в розмірі 60%, що є небезпечною для країн з економіками що розвиваються.

Лише протягом 2017-2019 років Уряду України та державним підприємствам прийдеться виплатити близько 14 млрд. дол. при поточному розмірі офіційних резервних активів 15,5 млрд. дол. (рис. 1).

Рис. 1. Прогнозні сукупні виплати державного сектора України по зовнішніх боргах, включаючи відсотки протягом 2017-2027 років (розраховано за даними НБУ)

Варто відмітити, що даний рівень виплат може збільшитися, якщо Україна продовжить і далі отримувати кредитні ресурси від міжнародних фінансових організацій. Загалом продовження активної боргової політики може призвести до ще одного дефолту та девальвації національної грошової одиниці, що за масштабами може суттєво не відрізнятися від зростання курсу американського долара в 2015 році. Для недопущення даної ситуації кредитні ресурси від МВФ необхідно направляти на розвиток національної економіки з метою диверсифікації та створення нових конкурентоспроможних галузей.

Український уряд за три останні роки кредити МВФ використовував переважно на «проїдання», тому й маємо ситуацію, за якої боргова піраміда росте, а позитивних зрушень в національній економіці не має. Більше того, урядовцями надмірно і цілеспрямовано демонізується роль МВФ в погіршенні соціальних стандартів життя, щоб виправдати безпорадну економічну політику правлячої коаліції.

Василь Голян,
директор громадської організації «Європейський аналітичний центр»