Українська економіка в останні роки зазнала значних деструктивних змін, пов’язаних з відсутністю ефективних антикризових заходів уряду, які дали б можливість локалізувати вогнища стагнаційних процесів і запустити маховик інноваційно-технологічної модернізації в реальному секторі економіки. За період з 2014 по 2017 рік так і не було сформовано дієві механізми стимулювання розвитку технологічного сегмента національного господарства.

Більше того, не було розроблено превентивних механізмів, які упередили б масове банкрутство фінансово-банківських установ, ціновий волюнтаризм природних монополій, катастрофічний занепад базових галузей національного господарства.

Ознакою прискореного розвитку економіки тієї чи іншої країни виступає розвиток машинобудування. Саме машинобудівна продукція створює значну кількість робочих місць в суміжних галузях та відзначається високою доданою вартістю. Значна питома вага машинобудування в структурі ВВП та експорті країни свідчить про високий рівень інноваційно-технологічного розвитку і наявність в країні 5-го чи 6-го технологічного укладу.

На початку 90-х років Україна мала багатофункціональне машинобудування, де вироблялися машини, обладнання та пристрої для переважної більшості галузей національного господарства. Наявність значних потужностей у сфері машинобудування формула стійкий внутрішній попит на продукцію вітчизняних підприємств чорної та кольорової металургії і тим самим зменшувала їх залежність від кон’юнктурних коливань на світових ринках металопродукції.

На жаль за 25 років так званих ринкових реформ ресурсно-виробничий потенціал машинобудування було зруйновано, зокрема майже зникли цілі підгалузі, зокрема сільськогосподарське машинобудування. Значно зменшились потужності та підвищився рівень фізичної спрацьованості основних засобів у верстатобудуванні, приладобудуванні, суднобудуванні, важкому машинобудуванні та автомобілебудуванні. Згортання обсягів виробництва машинобудівної продукції є свідченням поступової деіндустріалізації країни та уповільнення інноваційно-технологічної модернізації в сфері матеріального виробництва. Зменшення обсягів виробництва власної машинобудівної продукції збільшує потребу в імпорті такої продукції, що негативним чином відображається на платіжному балансі країни.

Тобто Україна продає сировинну продукцію з низькою доданою вартістю, а купує високотехнологічне обладнання та іншу машинобудівну продукцію з високою доданою вартістю. За період з 2001 по 2015 рік в динаміці виробництва продукції машинобудування, крім ремонту та монтажу машин і устаткування, спостерігалось декілька основних трендів. Так за період з 2001 по 2008 рік спостерігалось зростання обсягів виробництва продукції машинобудування. Зокрема індекс продукції машинобудування, крім ремонту та монтажу машин і устаткування до попереднього року складав у 2001 році 118,8, у 2003 – 135,8, у 2004 – 128, у 2007 – 119, у 2008 – 100,3 (рис. 1).



Зростання обсягів виробництва продукції машинобудування за період з 2001 по 2008 роки співпало із зростанням економіки в цілому. Це дало можливість збільшити обсяги виробництва, але на жаль не забезпечило відповідних стимулів для машинобудівних підприємств щодо удосконалення техніко-експлуатаційних характеристик машин та розширення номенклатури продукції, щоб у майбутньому підвищити рівень конкурентоспроможності власної продукції, закріпитися на традиційних ринках та освоювати нові ринки.

У 2009 році порівняно із 2008 роком у зв’язку зі світовою фінансовою кризою відбулося начне згортання обсягів виробництва машинобудівної продукції. Індекс продукції машинобудування, крім ремонту та монтажу машин і устаткування склав 55,1. Таке скорочення обсягів виробництва машинобудівної продукції стало свідченням відсутності у сфері машинобудування необхідного запасу міцності, що зробило цю галузь надзвичайно вразливою від впливу екзогенних та ендогенних чинників. У 2010 році порівняно з 2009 роком відбулося зростання обсягів виробництва продукції машинобудування, оскільки підприємства адаптувалися до нових економічних умов і відновили свої позиції на традиційних для себе ринках СНД.

У 2010 році індекс продукції машинобудування, крім ремонту та монтажу машин і устаткування склав 141,3. На жаль в наступні періоди (2012-2015 роки) спостерігалося зменшення обсягів виробництва продукції машинобудування. Відповідно індекс продукції машинобудування порівняно з попереднім роком склав у 2012 – 96,7, у 2013 – 86,8, у 2014 – 79,4, у 2015 – 85,9. Одна з основних причин зменшення обсягів виробництва продукції машинобудування – це те, що вітчизняний машинобудівний комплекс в основному був зорієнтований на партнерів з Російської Федерації і зовсім не був адаптований до конкурентного світового ринку машинобудівної продукції.

Свідченням зниження рівня інноваційної спрямованості відтворювальних процесів в українській економіці за період з 2001 по 2015 рік є динаміка питомої ваги продукції машинобудування в структурі українського експорту. У 2001-2008 роках цей показник коливався в інтервалі 13,1%-16,8%. Відносно значне зростання питомої ваги продукції машинобудування в структурі українського експорту спостерігалося в період 2010-2012 роки, коли цей показник збільшився із 17,4% до 18,9%. Але у 2013-2015 роках частка продукції машинобудування в структурі українського експорту знизилася із 16,3% до 12,1%. Це стало наслідком, як зазначалося вище, втрати традиційних ринків для вітчизняних машинобудівників в країнах СНД і розірванням коопераційних зв’язків з російськими партнерами.

Розрив економічних відносин з Російською Федерацією у зв’язку з конфліктом на Сході України позбавив вітчизняні машинобудівні підприємства традиційних партнерів. В результаті енергоємний вітчизняний машинобудівний комплекс позбувся навіть тих незначних резервів росту, які мали місце за умов стабільної співпраці з партнерами країн СНД.

Квінтесенцією скорочення високотехнологічної складової українського експорту стало зменшення у 2015 році порівняно з 2010 роком обсягів експорту електричних машин. Якщо у 2010 році обсяг експорту електричних машин склав 2,54 млрд. дол., у 2011 – 3,19 млрд. дол., у 2013 – 3,13 млрд. дол., то у 2015 він склав 1,98 млрд. дол. Необхідно зазначити, що найбільше зростання обсягів експорту електричних машин спостерігалося у 2007 році порівняно з 2006 роком. Збільшення склало майже 1 млрд. дол. (рис. 2). Значною мірою така позитивна динаміка експорту машинобудівної продукції пов’язана з ефективними антикризовими заходами уряду Юлії Тимошенко, спрямованими на підтримку реального сектора економіки, зокрема його технологічного локомотива – машинобудування.



Модернізація та реконструкція машинобудівних підприємств України з метою подолання технологічного розриву з виробниками високорозвинених країн за нинішнього рівня концентрації інвестиційного потенціалу в даному сегменті національного господарства є неможливою без суттєвих зрушень в обсягах, методах та формах інвестування. Відсутність належного інвестування проектів модернізації вітчизняного машинобудівного комплексу пов’язана з низькою інвестиційною привабливістю даного сектора національного господарства у зв’язку з довготривалим терміном окупності авансованих коштів, нерозвиненістю вітчизняного ринку позикового капіталу, відсутністю у власників машинобудівних підприємств необхідних стимулів щодо нарощення обсягів інвестування проектів диверсифікації номенклатури продукції та здійснення продуктових інновацій.

Великий вітчизняний капітал тривалий період спрямовувався у рентоносні галузі, де надприбутки формувалися на основі нееквівалентного присвоєння ренти внаслідок значного видобутку мінерально-сировинних ресурсів та експорту продукції їх первинної переробки. Також для великого капіталу завжди привабливим був сектор природних монополій, тому олігархи де-факто і стали власниками систем газо-, тепло-, водо- та електропостачання. Ці галузі були більш привабливими, тому що відзначалися меншим ступенем ризикованості у зв’язку із значною сировинною базою (мова йде про підприємства добувної промисловості) та з наявністю надійного сегмента споживачів (мова йде про природні монополії).

Тому й не дивно, що у машинобудівному комплексі не було забезпечено належного рівня концентрації інвестицій, освоєння яких дало б можливість підвищити обсяги конкурентоспроможної машинобудівної продукції та вийти на принципово новий технологічний рівень виробництва.

Натомість, за період з 2001 по 2015 роки спостерігалося збільшення експорту зернових культур та насіння і плодів олійних культур. Зокрема у 2008 році порівняно з 2001 роком обсяг експорту зернових культур збільшився в 6,7 разу, у 2012 році порівняно з аналогічною базою – у 14,5 разу. Деяке падіння обсягів експорту зернових культур спостерігалося у 2013-2015 роках. Зокрема, у 2015 році порівняно з 2012 роком обсяг експорту зернових культур зменшився на 0,94 млрд. дол., порівняно з 2014 роком – на 0,48 млрд. дол. Таке зменшення експорту зернових у 2013-2015 роках пояснюється сировинною рецесією на глобальних ринках сільськогосподарської продукції, зокрема продукції продовольства.

Свідченням посилення сировинної спрямованості українського експорту є також збільшення обсягів експорту насіння і плодів олійних рослин. Якщо у 2001 році обсяг експорту даної товарної групи складав 0,15 млрд. дол., у 2008 – 1,43 млрд. дол., у 2012 – 1,75 млрд. дол., то у 2013 він досяг позначки в 2 млрд. дол. Зменшення обсягів експорту насіння і плодів олійних рослин у 2014 та 2015 роках порівняно з 2013 роком зумовлено знову ж таки глобальною сировинною рецесією. Але як показують останні дослідження, на глобальних сировинних ринках у 2-й половині 2016 та першій половині 2017 років відновився висхідний сировинний тренд і сировинний експорт України у короткостроковій та середньостроковій перспективі буде збільшуватися, що позитивним чином відобразиться на платіжному балансі.

Але сприятливий для України прогноз збільшення надходжень від сировинного експорту не є панацеєю для національної економіки. Це ситуативний кон’юнктурний ефект, який дасть можливість на певний період компенсувати втрати від подальшої деіндустріалізації економіки, але в стратегічній перспективі поглибить структурні диспропорції і ще більше віддалить Україну від передових країн світу.

Тобто українським урядовцям тішити себе поступовим відновленням висхідного тренду на світових ринках мінеральної сировини та сільськогосподарської продукції не варто, оскільки це ще далі заганяє вітчизняну економіку в сировинну пастку, яка зробить її ще більш неконкурентоспроможною і прискорить в середньостроковій перспективі остаточний господарський колапс паралельно з екологічною катастрофою внаслідок виснажливого та розбалансованого використання сільськогосподарських угідь задля нарощення виробництва зернових культур та насіння і плодів олійних рослин.

Зрозумілим є наступне: якщо збільшуються частка сировинного експорту (експорт зернових культур та експорт насіння і плодів олійних рослин), а питома вага продукції машинобудування в експорті зменшується, то для цього сформувалися відповідні передумови. Тобто сьогодні для олігархів «від соняшника та пшениці» сформовані тепличні умови і вони продовжують нарощувати сировинний експорт і виснажувати українські чорноземи, а для машинобудівників створили ситуацію, при якій консервується інвестиційний дефіцит і унеможливлюється модернізація та реконструкція техніко-технологічної бази виробництва.

Василь Голян,
директор громадської організації «Європейський аналітичний центр»