Банківська система України за останні три роки пережила надзвичайно складний період, який характеризувався масовим банкрутством комерційних банків, непрозорою націоналізацією найпотужнішої комерційної банківської установи «Приватбанку», згортанням кредитування фізичних осіб. За всі роки незалежності ніколи не піддавався такій критиці голова правління регулятора як в 2014-2017 роках, якого постійно звинувачували в штучному розкручуванні девальваційно-інфляційної спіралі.

В чому ж причина такої неоднозначної оцінки діяльності НБУ та банківської системи України в цілому? Можна припустити, що причини хронічної кризи вітчизняної банківської системи сягають своїм корінням ще 90-х років минулого століття. На жаль, крах банку «Україна» не змусив державних мужів в той час закласти підвалини сучасної банківської системи, головним призначенням якої було б кредитування реального сектора.

Українська влада не пішла шляхом Франкліна Рузвельта, який однією з основних складових Нового курсу визначив створення прозорої і надійної банківської системи, що дозволило подолати Велику депресію і отримати нову якість економічного розвитку. А можливо вітчизняна банківська система з самого початку була приречена на псевдокласичну банківську мімікрію, оскільки формувалася на початку 90-х років за рахунок знецінення заощаджень пересічних українців та ймовірно за рахунок «партійних» та «комсомольських» грошових активів. На чолі вищої управлінської ланки банківського бізнесу стали не професійні банкіри, а вчорашні комсомольці та колгоспні бухгалтери.

Традиційно так склалось в національній економіці, що дві третини всіх капіталовкладень фінансується за рахунок власних коштів підприємств, що відповідно обмежує можливості економічного зростання. Крім того, починаючи з 2006 року довгострокове кредитування для створення нових бізнес-одиниць в Україні відбувається в основному за рахунок зовнішніх ресурсів, що надходять від материнських компаній іноземних банків та потім виводяться з відсотками, формуючи таким чином циклічні девальвації в економіці (рис. 1).

Тобто вітчизняні комерційні банки повноцінно не забезпечують фінансовими ресурсами реальний сектор економіки, тому й позитивних якісних зрушень в структуроутворюючих ланках національного господарства не відбувається. Відсутність потужної банківської системи не дала можливості зробити інноваційний прорив, який декларували основні політичні гравці, особливо в період президентства Кучми та Ющенка.

Рис. 1. Динаміка кредитного портфеля комерційних банків за видами валют протягом 2000-2016 років (за даними НБУ)

Фактично кожна хвиля девальвації є результатом отримання відсоткових виплат та повернення основної суми валютного боргу іноземним позичальникам. Завадити цьому може лише сильна економіка із розвиненою експортною складовою, що не залежить від коливань цінової кон’юнктури на окремо взятих товарних ринках. В України ж в основному 2 види експортної сировини: метали та сільськогосподарська сировина, ціни на котрі також корелюють між собою із 3-місячним часовим лагом. Нарощення випуску і відповідно експорту продукції з високою доданою вартістю напряму пов’язується із зміцненням банківської системи.

Державна політика щодо стимулювання вкладення іноземних фінансових ресурсів не в реальний сектор економіки, який в основному формує нові валютні надходження, є недалекоглядною та буде давати прийнятний результат лише протягом 3-4 років, допоки економіка має запас фінансової міцності.

Тому основною проблемою кредитування національної економіки є слабкість національної банківської системи та розвиненість іноземних банків. Це породжує проблему високої позикової ставки та слабку експансію кредитних продуктів серед населення (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка кредитного портфеля комерційних банків за видами позичальників протягом 2000-2016 років (за даними НБУ)

Фактично банківська система діє під контролем транснаціонального капіталу та американських олігархічних кіл, які використовують її для отримання прийнятних лише для себе фінансових результатів, що і є причиною перманентних фінансових криз в Україні. Тому основною метою розвитку банківської системи має стати формування національного ядра серед фінансових структур, котрі будуть залучати гривневі ресурси та вкладати їх в споживчі та інвестиційні портфелі в Україні та за її межами.

Василь Голян,
директор громадської організації «Європейський аналітичний центр»