Першотравневі свята в Україні в цьому році не відзначалися значною активністю лівоцентристських сил, як це було ще років 10-15 назад. Лівоцентристський спектр українського політикуму сьогодні розбалансований як ніколи, оскільки з’явилась значна кількість політичних рухів «лівої спрямованості», які позбавлені стійкої електоральної бази підтримки та мають надзвичайно розмиту ідеологію як в частині формування внутрішньої, так і зовнішньої політики.

Україна мала значні можливості починаючи з кінця 90-их років імплементувати традиційні цінності європейської соціал-демократії та європейського соціалізму. Соціалістична ідея в 1999 році наткнулася на значний спротив набираючого потугу олігархічного спруту, який все зробив для того, щоб не відбулося переформатування вищого політичного істеблішменту шляхом ротації носіїв печерного капіталізму на прихильників соціал-реформістської ідеології.

Україна не пішла польським шляхом. Саме Польща є найбільш репрезентативним прикладом ротації консервативних та соціал-демократичних сил, що вчасно забезпечувало свіжість в економічній політиці і давало можливість вдало застосовувати соціальні амортизатори в період радикальних ринкових перетворень, коли вимоги МВФ йшли в розріз з традиційним соціальним пакетом для найменш захищених верств населення.

Якось непомітно справжній лівоцентристський рух в Україні починаючи з 2007 року почав втрачати традиційну електоральну підтримку і фактично асимілювався з політичними проектами олігархічного спрямування, риторика котрих була спрямована на завоювання протестного електорату. Фактично потенційний електорат лівоцентристських сил завоювали політичні проекти, профінансовані великим капіталом, які час від часу проголошують традиційні для лівих політичних сил лозунги і паразитують на проблемах пересічних українців.

В результаті Україна увійшла в право-буржуазний дрейф формування вищого політичного істеблішменту, особливо наглядно це проявляється у 2014-2017 роках, що не дозволяє повною мірою враховувати інтереси найменш захищених верств населення при виборі пріоритетів державної економічної політики та при визначенні напрямів співпраці з основними фінансовими донорами української економіки.

Нинішня парламентська більшість не змогла, а можливо цього й не хотіла, захистити найбідніші верстви населення від тарифного геноциду природних монополій, волюнтаризму виробників продуктів першої необхідності (уряд відмовився від державного регулювання цін), гегемонії монополістів на базових ринках.

А чи можливе переформатування нинішньої парламентської більшості в сторону посилення соціал-реформістської спрямованості? Тим більше, якщо восени будуть оголошені дострокові парламентські вибори. Запит в суспільстві на сучасну лівоцентристську ідеологію є дуже значним, оскільки «реформаторський розмах» двох останніх урядів ще більше поглибив зубожіння більшості населення.

За таких умов багато політичних проектів будуть битися за прихильність в цілому полівівшого українського народу і дуже важливо, щоб не відбулося рецидиву парламентських виборів 2014 року, коли буржуазні за змістом та формою Радикальна партія Ляшка та Народний фронт отримали левову частку голосів потенційного електорату лівоцентристських партій.

Василь Голян,
директор громадської організації «Європейський аналітичний центр»