Сфера природних ресурсів є тим базисом, який значною мірою визначає особливості економічної діяльності, розміщення продуктивних сил, поведінку ринкових суб’єктів. Разом з тим, використання природних ресурсів у багатьох випадках не визначається раціональністю, а навпаки, - є таким, що шкодить як самому ресурсу, так і оточуючому середовищу. Не зважаючи на стрімкі темпи та наслідки використання природно-ресурсного потенціалу, згідно оцінок ФАО за 2017 р., подібний стан справ буде тривати, а одним із драйверів XXI століття і далі виступатиме «зростаюча конкуренція за природні ресурси».

Одним із можливих інструментів пом’якшення ситуації може виступати використання засобів фінансово-економічного регулювання, які суттєво впливають на поведінку споживача через заходи стимулювання або стримування, забезпечують фінансові надходження до бюджету та формують можливості до збереження природних ресурсів через використання їх економічних характеристик та спрямування частини коштів на охорону природного розмаїття. З цими питаннями ми звернулися до доктора економічних наук, завідуючого відділом проблем економіки земельних та лісових ресурсів Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» Сундука Анатолія Миколайовича.

- Анатолій Миколайович, питання природокористування, яке ми сьогодні піднімаємо, є надзвичайно актуальним, адже використання природних ресурсів, поряд із перевагами для нас, формує і ряд несприятливих моментів для навколишнього середовища. І не зважаючи на потуги глобальної спільноти, поки що не сформовано реальні і дієві підходи до врегулювання цієї проблеми…

- Так, дійсно, використання природних ресурсів є критично важливою проблемою, адже без цих ресурсів важко уявити розвиток промисловості та інших виробництв. Однак, наслідки цього часто призводять до катастроф глобального та локального рівнів, а в Порядку денному щодо сталого розвитку до 2030 року зазначається про наміри «зберегти планету від деградації, в тому числі шляхом впровадження раціональних моделей споживання і виробництва, раціонального використання її природних ресурсів…». Таким чином, є декларації про наміри, а є поточні справи, які мало орієнтуються на декларації. І в цьому є одна з головних проблем, коли є розуміння, але мало практичних кроків до вирішення.

- Але ж майже кожного дня ми чуємо з екранів телевізорів, читаємо в газетах, Інтернеті про те, що за підтримки потужних організацій впроваджуються заходи, виділяються значні кошти?

- Заходи проводяться, кошти освоюються, звіти публікуються, але результати далекі від очікуваних. Впадає у око певна безсистемність цих дій, коли одні країни їх підтримують, а інші, з високими показниками розвитку (і часто забрудненнями, які їх супроводжують) їх ігнорують. Також спостерігається певна невідповідність між секторами спрямування ресурсів та дієвістю таких дій. Однак, хочу зазначити, що на фоні цього, є приклади успішних кроків, що дозволяють вирішувати окремі проблеми. Мова йде про зелену економіку, альтернативну енергетику та інші перспективні види діяльності.

- А яка роль у вирішенні питань природокористування належить політиці фінансово-економічного регулювання?

- Хочу сказати, що питання, про які ми говоримо, це здебільшого проблеми глобального рівня. Але відомо, що кожна проблема вирішується шляхом конкретних дій та важелів впливу. Одними з подібних є можливості фінансово-економічного регулювання. Однак, політика регулювання не переслідує конкретну мету вирішення глобальних проблем природокористування, у неї свої пріоритети, але вона може розглядатися в якості допоміжного механізму, здатного суттєво вплинути на поведінку споживача через заходи стимулювання чи примусу. І такі заходи є дієвими, адже відомо, що високі штрафні санкції чи інші платежі за нераціональне використання (чи хоча б загроза цього) є хорошим запобіжником.

- Якщо ми говоримо про українські реалії, то якими характеристиками визначається система фінансово-економічного регулювання у сфері природокористува ння?

- Хочу сказати, що система регулювання функціонує і показує результати. Разом з тим, визначальною рисою системи є вагомий консерватизм, який стосується як інституціонального забезпечення, так і галузевої та територіальної складової політики. Регулювання здійснюється шляхом реалізації комплексу інструментів, які використовуються протягом багатьох років і саме завдяки їм сфера регулюється. До числа пріоритетних відносимо ресурсні і природоохоронні податки (платежі, збори), зокрема спрямовані на вилучення природо-ресурсної ренти, штрафи. Використання цих та інших інструментів забезпечує надходження коштів до бюджетів та їх подальший розподіл. Варто зазначити, що перелік інструментів є досить обмеженим та у багатьох випадках не здатний врегулювати ситуацію. Характерною рисою є значний вплив держави на перебіг процесів у сфері регулювання. Переважання державної дії пояснюється, насамперед, реаліями поточного періоду, коли, через високу зарегульованість сфери природокористування, низьку інвестиційну привабливість та вплив інших факторів, саме держава і залишається основним гравцем у сфері природних ресурсів.

- Яка роль платежів за використання природних ресурсів?

- Платежі за використання природних ресурсів відіграють важливе значення. Разом з тим, як показує українська практика, визначаючись значним потенціалом, ці надходження досі не є дієвим інструментом, здатним формувати реальний вплив на функціонування комплексу. Крім того, сформована в Україні система платежів за користування ресурсами на поточний момент не може забезпечити реальне відображення адекватної вартості ресурсу та їх екологічної цінності, корисності, що дало б змогу впроваджувати політику раціонального природокористування.

- А що у цьому питанні показує досвід країн з високим рівнем розвитку, які вже пройшли той етап, який Україна тільки проходить?

- Як показує досвід країн G7, сфера природокористування поступово інтегрується до площини ринкових процесів, імплементуючи характеристики останньої. Вже звичним стало залучення вартісних характеристик природних ресурсів до зони ринкової активності, діяльність приватних операторів у сфері природних ресурсів, включення їх окремих сегментів до ланцюгів ТНК і банківської сфери, котирування акцій водних або лісових компаній тощо. У зв’язку з цим відбувається наближення характеристик природо-ресурсної сфери і ринкового середовища, або «кола природокористування» і «кола ринкових процесів». Цей концепт дозволяє гармонійно поєднувати інтереси різних сфер функціонування, про що було наголошено у виступі «Фінансово-економічні аспекти ефективного природокористування» під час роботи конференції в НАУ цього року «Національні економічні стратегії розвитку в глобальному середовищі» [Бистряков І.К., Сундук А.М., 2017]. Через подібні контакти процеси використання природних ресурсів поступово економізуються, а ринкове середовище адаптується до появи нових гравців. Подібна ситуація формує передумови до використання розширеного переліку можливостей фінансово-економічного регулювання природокористування, які визначаються вагомим потенціалом дії у ринковому середовищі та можливими стимулюючими ефектами для сфери природних ресурсів. З можливостями пов’язується і запровадження нових інструментів регулювання.

- Про які можливості йде мова?

- Можливості є похідними від розвитку ринкового середовища. Наприклад, для країн Заходу перспективним є залучення додаткових фінансів через котирування акцій ресурсних компаній на Нью-Йоркській фондовій біржі, звичайними є лісові індекси, залучення природних ресурсів до діяльності банків або інших компаній. В цьому випадку природний ресурс розглядається в більш широкому аспекті. Крім таких нових напрямків, можливо виділити і більш консервативні - залучення приватних операторів або інвесторів в сферу природних ресурсів. Щодо операторів, то особливо корисним цей досвід виступає для України, коли вже є позитивні практики впровадження таких заходів, які, однак, не повною мірою розкривають свій потенціал дії та ефективність через вплив поточних факторів. Зазначу, що необхідність впровадження та широкого використання можливостей державно-приватного партнерства для цілей регулювання природокористування в умовах поглиблення інституціональних перетворень у природно-ресурсному секторі національного господарства зумовлює актуальність проведення досліджень в цьому напрямі.

- Але ж природні ресурси та їх використання виступають надзвичайно чутливою сферою, для якої методи ринку можуть і не підійти. Чи вірне це положення?

- Так, це також необхідно враховувати. У цьому сенсі хочу акцентувати увагу на наступному. По-перше, сфера природокористування є специфічною за своїми рисами, які необхідно враховувати. Наприклад, вплив фінансово-економічних регуляторів на природні ресурси можливий тільки у тому випадку, коли вони включені в економічний обіг. По-друге, всі природні ресурси тісно пов’язуються між собою і дія на один ресурс викличе зміну і інших ресурсів (принцип компліментарності). По-третє, природні ресурси за своїм значенням належать до важливого елементу національного багатства, це стратегічний потенціал держави, тому його використання повинне бути ощадним та екологічним. По-четверте, зважаючи на ці позиції, при дії фінансово-економічного регулювання на сферу природокористування необхідно забезпечити збереження всього комплексу властивостей природних ресурсів. Екологічні пріоритети йдуть попереду економічних.

- У своїх дослідженнях Ви часто оперуєте поняттям вартості. А чи вона відіграє важливу роль для фінансово-економічного регулювання?

- Вартісні характеристики відіграють важливе значення, адже використання інструментів регулювання має грунтуватися або хоча б орієнтуватися на вартісні ознаки природного ресурсу. Якщо вартість того або іншого ресурсу значна, то це формує широке поле можливостей для активізації інструментів регулювання. Принагідно хотілося б зазначити, що вартість природних ресурсів формується на базі реальної і потенційної (прихованої) складових. Реальна вартість передбачає врахування тих властивостей ресурсів, які є об’єктивними та усталеними для поточного етапу соціально-економічного розвитку (нормативна вартість як приклад). Прихована вартість актуалізується на стадії залучення цих ресурсів до економічної площини та ринкових відносин. Щоб її отримувати, необхідні сприятливі умови. Елементами, які формують приховану вартість, може бути екосистемна цінність та ін.

- Добре, із вартістю природних ресурсів зрозуміло. Але чи можливо говорити про шляхи використання вартісних ознак для можливостей фінансово-економічного регулюва ння?

- Питання досить складне. Складність полягає у тому, що зараз не опрацьовані шляхи та механізми інтеграції, включення вартісних ознак до системи регулювання. За нашим уявленням, якщо б реалізувати таку процедуру, то можливості регулювання значно б поліпшилися за багатьма напрямками. Насамперед, значно розширився б арсенал інструментів регулювання. Крім того, через включення вартісних параметрів до зони регулювання є значні передумови до збільшення фінансових надходжень від користування природними ресурсами. Частину від яких, у свою чергу, можна було б спрямувати на захист природного середовища. Звичайно, це процес не простий, однак, як каже Джордж Сорос «починайте з меншого, якщо справи підуть, нарощуйте більшу позицію».

- Які ж можливі шляхи поліпшення ситуації в сучасних умовах, щоб використати і позитивний наявний досвід, і впроваджувати нові підходи?

- Система фінансово-економічного регулювання сфери природних ресурсів потребує трансформації. По-перше, важливою є модернізація наявного інституціонального забезпечення процесу фінансово-економічного регулювання у сфері природних ресурсів. При існуючому базисі досить складно як підтримувати поточні характеристики використання ресурсів, так і дбати про забезпечення перспективних потреб. У зв’язку з цим наявна інституціональна база потребує своєї адаптації відповідно до поточних вимог. По-друге, проведення заходів з формування реальних вартісних характеристик природних ресурсів, адже існуючі методики оцінки відображають реальну вартість фрагментарно, що несприятливим чином позначається на можливостях регулювання. По-третє, формування сприятливих правових передумов до розширення переліку інструментів регулювання. Мова йде про законодавчу підтримку використання таких термінів як «капіталізація», «екосистемні послуги», «корпоратизація» тощо. Необхідним є внесення змін до Земельного кодексу, Лісового кодексу та інших правових актів. Якщо ми говоримо про нові інструменти регулювання, то доречно провести порівняння з грою в хокей, де важливо бачити шайбу зараз, але не менш важливо орієнтуватися, де буде шайба через 5 секунд, щоб була можливість опинитися на цьому місці. Так само і щодо перспективних механізмів регулювання: орієнтуючись на існуючі можливості, треба вже зараз розробляти інноваційні механізми, бачити їх перспективи, щоб через певний період часу (коли сформуються передумови) бути на новому полі, реалізувати розробки та активізувати потенціал.

- Дякую за інтерв’ю!