Децентралізація в Україні: один крок уперед, два кроки назад
Завершується вже четвертий рік децентралізації та реформи органів місцевого самоврядування, а головної мети – суттєвого збільшення податкових та неподаткових надходжень в бюджети територіальних громад, особливо сільських, – так і не досягнуто.


Кампанія по об’єднанню громад поки що виступає лише кількісним віддзеркаленням реформи місцевого самоврядування, а якісних зрушень, тобто ефективнішого використання ендогенних факторів соціально-економічного піднесення утворень базового рівня, так і не видно, про що свідчить відсутність висхідних тенденцій в динаміці реальних надходжень у місцеві бюджети.

Переважна більшість місцевих бюджетів залишаються залежними від трансфертів з бюджетів вищого рівня. За період 2007-2016 рр. майже щорічно збільшувалася величина офіційних трансфертів, які надавалися місцевим бюджетам з бюджетів вищого рівня. У 2007 р. величина офіційних трансфертів становила 45 млрд. грн., у 2010 – 78 млрд. грн., у 2013 – 116 млрд. грн., а у 2016 – 195 млрд. грн.

Відповідно частка офіційних трансфертів в структурі доходів місцевих бюджетів в цілому теж зростала. Якщо у 2007 р. цей показник становив 42,1%, то у 2012 – 55,1%, а у 2015 – 59,2% (рис. 1). Взагалі у 2014-2016 рр. частка офіційних трансфертів в структурі доходів місцевих бюджетів порівняно з 2007 та 2008 рр. збільшилася на 10%, що свідчить про погіршення рівня фінансової самодостатності місцевих бюджетів.
Децентралізація в Україні: один крок уперед, два кроки назад
Рис. 1. Офіційні трансферти місцевим бюджетам та їх частка в структурі доходів місцевих бюджетів
Джерело: Державна казначейська служба України, розрахунки European Analytical Centre


Представники нині діючого Уряду не перестають повторювати завчені декларативні кліше про профіцит місцевих бюджетів, про збільшення надходжень місцевих податків, про успіх децентралізації в цілому. Насправді збільшення доходів до місцевих бюджетів України має номінальний характер, свідченням чого є динаміка доходів місцевих бюджетів в порівняних цінах 2007 р. (обсяг доходів місцевих бюджетів в порівняних цінах 2007 р. визначався шляхом ділення їх номінальної величини на кумулятивний індекс цін виробників промислової продукції).

Позитивних зрушень в динаміці реальної величини надходжень до місцевих бюджетів в останні роки «проривних реформ» територіальної організації влади не спостерігається. На фоні висхідного тренду в номінальних доходах місцевих бюджетів має місце синусоїдна тенденція в динаміці доходів в порівняних цінах 2007 р. Якщо у 2007 р. доходи місцевих бюджетів становили 107 млрд. грн., у 2010 – 95 млрд. грн., у 2013 – 114 млрд. грн., то у 2016 – 88 млрд. грн. (рис. 2).
Децентралізація в Україні: один крок уперед, два кроки назад
Рис. 2. Номінальні доходи та доходи у порівняних цінах 2007 року місцевих бюджетів (з врахуванням трансфертів)
Джерело: Державна казначейська служба України, розрахунки European Analytical Centre


Реальна бюджетна децентралізація і пов'язане з нею зміцнення фінансової спроможності територіальних громад гальмується через небажання центральної влади забезпечити законодавчу основу для розширення ресурсної бази місцевого самоврядування. Оскільки передача в комунальну власність наближених до населених пунктів земельних активів йде врозріз з інтересами олігархічних груп, між якими і вищою ланкою законодавчої і виконавчої влади є певні неформальні домовленості.

В першу чергу це стосується передачі у власність громад земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, які зараз перебувають у державній власності. Наближені до владного істеблішменту «олігархи від пшениці» і «олігархи від соняшнику», які знаходяться «на короткій нозі» з нинішньою парламентською більшістю, системно і поступально роблять все для того, щоб ці землі опинилися в їх розпорядженні і користуванні, а не перейшли в власність місцевого населення.

Особливою складністю відзначаються процеси наповнення бюджетів сільських територіальних громад. Це пов’язано з тим, що за багато років реляцій представників влади про «унікальну» модель реформування аграрного сектора України як базової ланки сільського розвитку так і не було реально розширено податкову базу наповнення сільських бюджетів, хоча потенційно для цього було і є багато можливостей.

По-перше сільські території – це основний ареал концентрації природних ресурсів, тому справедливим було б збільшення частки відрахувань рентної плати за спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення до бюджетів сільських територіальних громад.

По-друге, запуск повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення дозволив би забезпечити надходження у сільські бюджети плати за земельні трансакції. В теперішніх умовах земельні активи (переважна більшість котрих – це розпайовані землі) є фактично законсервованими для здійснення повноцінних операцій купівлі-продажу через їх перебування в користуванні (оренді) підприємницьких структур, які входять, як правило, в інтегровані аграрні формування холдингового типу.

По-третє, тривалий період сільські бюджети недотримували значні суми податкових надходжень через наявність податкового сурогату у формі фіксованого сільськогосподарського податку, який в певний період хоча й зіграв позитивну роль в плані спрощення податкового режиму регулювання діяльності суб’єктів аграрного підприємництва, але в цілому підживлював зміцнення великих агроформувань, створюючи для них «люфти» для уникнення від сплати значних сум фіскальних платежів.

Збільшення частки відрахувань рентної плати за спеціальне використання природних ресурсів у сільські бюджети – це початок повернення селу боргів, які накопичилися протягом багатьох років. Саме із села «вижимали всі соки» для потреб індустріалізації, використовуючи ножиці цін виключно для підвищення конкурентоспроможності промислового виробництва.

Василь Голян,
директор Європейського аналітичного центру






Друкувати
Найбільш популярні матеріали