Нещодавно НБУ повідомив, що українські підприємства агропромислового комплексу наростили експорт своєї продукції в країни Євросоюзу майже на 40% порівняно з попереднім роком. Розвитку цього напряму посприяли як підписання Асоціації з ЄС, так і політика держави, спрямована на обмеження зв’язків з Російською Федерацією – донедавна, одним з основних споживачів продукції вітчизняних аграріїв.

Звісно, збільшення попиту на українську сільськогосподарську продукцію обумовлює інтерес місцевих аграріїв до подальшого розвитку свого бізнесу. Як наслідок, помітне зростання капітальних інвестицій в цю сферу економіки протягом останніх кількох років. Лише за три квартали 2017 р. капітальні інвестиції збільшилися, порівняно з відповідним періодом минулого року майже на 40%, сягнувши 41 млрд. грн. Нагадаємо, що за весь 2016 рік інвестиції в АПК становили 44 млрд. грн.

1. Обсяг капітальних вкладень в сільське господарство, млрд. грн.

Як бачимо, за період з 2015 по 2017 рр. обсяги капітальних інвестицій в АПК зросли більше ніж в два рази. На думку Григорія Перерви, очільника авторитетної дослідницької агенції Євро-Рейтинг, відтак можна зробити припущення, що за підсумками поточного року цей показник може становити 55-60 млрд. грн. Це нижче, ніж прогнозував Інститут аграрної економіки на початку цього року, але більш ніж в три рази перевищує довоєнні показники.

Основні причини, які стимулюють інвестиції в сільське господарство: стабільне зростання попиту на продукцію АПК, зменшення ризиків, порівняно з очікуваними на початку бойових дій, вплив реформ, можливість диверсифікувати ринки збуту продукції, високим рівнем інвестиційної привабливості та збуту сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. Позитивним фактором є й зростання інвестицій в сільгоспмашини та обладнання. Це пов’язано і з розширенням посівних площ, і з бажанням оновити парк існуючого обладнання. Рослинництво залишається локомотивом розвитку аграрної сфери і ключовим продуктом експорту. Загалом в Україні є потенціал стати житницею світу та перетворитись на одного з основних гравців у питанні глобальної продовольчої безпеки. Зокрема, сприятливий клімат, наявність родючих ґрунтів (32,5 млн. га орних земель, з яких 19,4 млн. – чорнозем, що становить 1/3 всіх його світових запасів світу, недорога робоча сила, достатньо розвинена інфраструктура, близькість до найбільших міжнародних ринків – усі ці характеристики формують в Україні потужний агропотенціал, що має надати їй змогу стати передовим експортером сільськогосподарської продукції у світі.

Приєднується до такої думки й Джон Шморгун, президент AgroGeneration: «Збільшити обсяги агроекспорту можна завдяки інтенсивнішому використанню сучасної практики ведення сільського господарства, ліпшому управлінню, нарощуванню нових потужностей зберігання та поліпшенню логістики. Загалом Україна може збільшити виробництво пшениці та кормових зернових до 130-150 млн. тонн на рік, що вдвічі більше, ніж її нинішній рівень виробництва. Залежно від наявних у державі ресурсів експорт зернових може зрости вдвічі-втричі, до 110-120 млн. тонн на рік, що може зробити Україну експортером №1 зернових на світовому ринку».

2. Структура українського експорту. Дані The Atlas of Economic Complexity

Можливим перспективним напрямом інвестування може стати й тваринництво, яке віднесено державою до пріоритетів в сільськогосподарській сфері. Але, враховуючи не зовсім вдалий попередній досвід роботи більшості фермерів в цьому секторі, його подальший розвиток буде пов’язаний саме з державною підтримкою.

А ось оцінити обсяги іноземних інвестицій в АПК значно складніше. На сьогодні не існує офіційної розшифровки притоку та відтоку іноземних інвестицій за сферами та галузями економіки. А дані щодо іноземних інвестицій, які надаються накопиченим підсумком є малоінформативні: вони коригуються на курсові різниці. Як наслідок, величина іноземних інвестицій може зростати або зменшуватися, не відображуючи при цьому реальну картину справ. Тому тут можна орієнтуватися винятково на дані щодо створення підприємств з іноземними інвестиціями, або про їхнє закриття. І тієї і іншої інформації зараз недостатньо для визначення сталої тенденції.

За цих умов українські сільгоспвиробники мають розраховувати в першу чергу на власні ресурси, державну підтримку та грантові та міжнародні програми технічної допомоги. Іноземний інвестор поки ще остерігається активно вкладатися в аграрний бізнес, а банківське кредитування не може запропонувати умови та обсяги, котрі відповідають потребам сільського господарства держави. Євро-Рейтинг вважає, що певні позитивні зміни можуть відбутися вже на початку наступного року. Основна умова – вирішення питання вільного обігу землі. В цьому випадку в сільське господарство і супутні галузі переробки мають надійти значні капітали як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Зволікання ж з відкриттям ринку землі створюватиме подальший штучний інвестиційний голод, котрий перешкоджатиме розвитку АПК України.

Щодо найбільш вірогідних груп інвесторів після відкриття ринку землі, то ними можуть стати:

- інвестори з офшорів, котрі достеменно знають механізми ринкових відносин в країні, включаючи процедурні нюанси купівлі-продажу і експлуатації землі, і котрі не проти вкластися в перспективний актив;

- транснаціональний капітал, який на рівних веде діалог з центральними органами влади і зацікавлений в «українській» ланці для свого технологічного циклу.

А ось середні іноземні інвестори (насамперед з країн Євроспільноти), що зацікавлені в зростанні виробництва через розвиток місцевої економіки, будуть вичікувати рік-два, щоб краще оцінити свої ризики (як комерційні, так і правові). Щоправда за вказаний період малоймовірно, що будуть нівельовані на практиці ризики, пов'язані з дотриманням прав власності, ефективністю судової системи, діями адміністрацій на місцях тощо.

Ігор Галущак