В Україні застосовується модель централізованого управління лісовими ресурсами та лісокористуванням, котра характеризується концентрацією функцій нормативного регулювання, управління діяльністю і контрольних функцій в єдиному центрі – Державному агентстві лісових ресурсів України з дублюванням функцій управління й контролю його територіальними органами, а також деякими іншими міністерствами й відомствами.

Вважаємо, що така модель управління й контролю лісових ресурсів та лісокористуванням має як позитивні, так і негативні аспекти. Так, централізоване управління і планування ефективне для досягнення довгострокових, стратегічних цілей держави, забезпечуючи насамперед невиснажливе використання лісових ресурсів, збільшення їх продуктивного і природоохоронного потенціалу. Про це свідчить позитивна динаміка підвищення рівня лісистості території загалом (рис. 1).



Рис. 1. Площа лісів України (за даними Global Forest Resources Assessment, 2015)

Як відзначається у довідці Світового банку про лісовий сектор «Стан і можливості розвитку» (2006 р.), ця сфера національної економіки може у понад 2 рази збільшити свій внесок у національну економіку, забезпечуючи ефективне стале виконання орієнтованих на благо суспільства функцій. При цьому необхідні системні реформи з метою досягнення конкурентоспроможності та інноваційного розвитку лісопромислового сектору і деревообробної промисловості.

У липні 2017 року Міністерство економіки України представило стратегічне бачення Уряду України перспектив поводження з державними підприємствами, що перебувають у підпорядкуванні центральних органів виконавчої влади . Визначено перелік підприємств, які в довгостроковому періоді повинні залишатися у державній власності, передаватися в концесію, приватизуватися чи ліквідуватися.

При цьому фінансові показники не були критеріями формування такого переліку. Пропонована концепція є основою подальшого реформування сфери управління державною власністю та одним із зобов’язань, узятих Україною в рамках договорів з Міжнародним валютним фондом. Для передачі в концесію (у тому числі після відповідних змін у законодавстві) рекомендовано 333 державні підприємства, оцінені на рівні 0,2 % усіх активів.

Вітчизняні експерти і фахівці сфери лісокористування висловили єдину думку, що концесія її об’єктів у сучасних українських умовах є недоцільною, що підтверджує зарубіжний досвід, який свідчить про необхідність жорсткого механізму контролю діяльності концесіонера.

Найбільша площа лісових земель України (близько 73 %) за відомчим підпорядкуванням перебуває в користуванні підприємств Державного агентства лісових ресурсів України, які відповідальні за весь комплекс робіт, володіючи потужностями з первинної обробки деревини. За даними публічного звіту установи (2016 і 2017 рр.), на ведення лісової і мисливської діяльності, охорону і захист лісів 2016 року спрямовано 4503,4 млн грн, з них 4437,2 млн грн, або 98,5 % власних обігових коштів підприємств, та 66,2 млн грн, або 1,5 % коштів державного бюджету.

Цього ж року припинено фінансування завдань та заходів щодо ведення лісової і мисливської діяльності з держбюджету. У зв’язку з цим упродовж 2016–2017 рр. склалася критична ситуація з фінансування зазначених робіт, зокрема в південно-східних областях України. Одночасно обсяги продукції (товарів і послуг) лісової галузі у фактичних цінах зростають (рис. 2).



Рис. 2. Обсяги продукції (товарів та послуг) лісової галузі (у фактичних цінах), млн грн (за даними Державної служби статистики України)

У цілому новітні тенденції інституціональних трансформацій системи управління лісовою галуззю в Україні проявляються в тому, що всі елементи цієї системи повинні відповідати положенням асоціації між Україною та Європейським Союзом. Очевидно, що існує потреба в розвитку різноманітних форм публічно-приватного партнерства, які б забезпечували мінімізацію негативних аспектів концентрації функцій управління й контролю лісових ресурсів та лісокористування Державним агентством лісових ресурсів України за максимізації еколого-економічного і соціального ефекту.

Разом з тим у процесі прийняття управлінських рішень щодо лісів слід перш за все враховувати поточні організаційно-управлінські й техніко-економічні характеристики ведення діяльності, попередній позитивний досвід, що зумовлюють збереження й стале освоєння лісоресурсного потенціалу економіки України, а не механічне перенесення інноваційних для сектору інститутів, які можуть виявитися нежиттєздатними у вітчизняних умовах.