Нарощення Україною обсягів експорту сільськогосподарської сировини на порядок підвищило рівень капіталізації великого аграрного бізнесу, однак при цьому поглибило структурні перегини у вітчизняному АПК. Це, з одного боку, знаходить свій прояв у гіпертрофованому розвитку окремих ланок, зокрема птахівництва, а з другого – в подальшому скороченні поголів’я великої рогатої худоби, що знижує рівень комплексності розвитку аграрного сектора та звужує базу розвитку органічного землеробства. Подальше підвищення рівня концентрації сільськогосподарського виробництва не завжди корелює з пріоритетами розвитку сільських територій, і дуже часто поглинання акулами аграрного бізнесу дрібних виробників поглиблює соціальні колізії на селі. Водночас сільські території різних природно-кліматичних зон з огляду на відсутність збалансованої аграрної політики не використовують унікальних можливостей для розвитку трудомістких видів сільськогосподарського виробництва, збільшення поголів’я великої рогатої худоби, запровадження технологій ґрунтозахисного землеробства, диверсифікації діяльності шляхом піднесення зеленого та сільського туризму. З питаннями щодо перспектив розвитку екологічно чистого сільськогосподарського виробництва, кооперації дрібних сільськогосподарських виробників, відновлення потенціалу тваринництва в секторі особистих селянських господарств ми звернулися до керівника фермерського господарства «Стельмащук» Олександра Петровича Волинця.

- Олександре Петровичу, фермерське господарство «Стельмащук» є унікальним суб’єктом малого аграрного бізнесу. Воно охоплює кілька видів діяльності, які ґрунтуються на застосуванні технологій органічного землеробства, а також забезпечують виробництво продукції з високою доданою вартістю. Розкажіть, будь ласка, про ці види діяльності.

- Фермерське господарство «Стельмащук» зареєстровано у 2011 році. Спочатку я взяв в оренду землю невеликої площі – 50 гектарів. Почав займатися скотарством та органічним землеробством. Одразу намагався спрямувати свою діяльність на комплексне використання агроресурсного потенціалу, щоб уникнути екологодеструктивних впливів на навколишнє середовище та не порушувати природні ландшафти. Коли я почав розвивати господарство, то в першу чергу осушив територію, оскільки навкруги були суцільні болота. Створив ставки й запустив рибу – білого амура, коропа, сома, карася, щуку. Тут немає ніякої хімії, ніяких добрив. Використовуються корми, вирощені на основі органічних технологій. Широко застосовуються сидератні добрива, що дають можливість удобрювати посівні площі без внесення мінеральних компонент. Для мене це дуже важливо, адже на території господарства колись знаходилося обійстя мого діда по маминій лінії. І для мене тут безцінним є кожен клаптик землі.

Стимулом до ведення органічного землеробства стало розуміння того, що я в тому віці, коли мені потрібно покращувати стан власного здоров’я. А для цього необхідне насамперед правильне харчування. І я почав упроваджувати технології органічного виробництва, і це дало результат. Я навіть відчув це на собі, оскільки в мене з’явилася сила й енергія.

Я дуже люблю коней, тому й розпочав таку діяльність, щоб вона була пов’язана з використанням коней для оздоровлення.
Мені було цікаво дещо розвинути цю справу. Частину землі, яка була непридатна для землеробства, я використав як леваду для коней. Тут тварини живуть цілий рік у природному середовищі. Народилося лоша – я забираю його через день. Потримав кілька днів у конюшні – і знову випустив у леваду. Коні ж не бояться холоду. Хто хоче купити коня, той дивиться на нього у природних умовах.

Тваринницька спеціалізація господарства – це також вирощування овець. Плануючи цей вид діяльності, я виходив з того, що люди раніше харчувалися м’ясом цих тварин, зокрема і в нашій місцевості. Також почав займатися вирощуванням джерсійської молочної породи корів. Привіз 32 телиці з району Познаня (Польща). Я зрозумів, що це дійсно надзвичайна порода. Молоко цих корів має унікальні властивості, зокрема високий вміст жиру і високу густину. Згодом я уклав угоду з деякими ресторанами, які почали купувати в мене молоко.

Під час виробництва переді мною постало чимало проблем. У магазині молоко продається по 20 грн і має 2,5% жирності. А приймають його по 4,5-5 грн за літр. Виникає питання: чому в нас так не цінують людей, які продають молоко? Звичайно, моє молоко вищої якості, і коли я почав його переробляти на сир чи сметану, то вже став забезпечувати додаткову вартість кінцевого продукту.

З часом дійшов висновку, що підвищити ефективність господарювання лише за рахунок виробництва сільськогосподарської сировини надто проблематично. Тому став думати про її переробку. Імпульсів для цього додала участь у з’їзді сироварів ЄС у 2015 році, який відбувся у Вармінсько-Мазурському воєводстві в Польщі. Коли я куштував ці сири, то був дуже вражений, оскільки в Україні таких і близько не бачив. Я познайомився з унікальними фермерами з Франції, Італії, Німеччини, Польщі, спілкувався з цікавими людьми, які виробляли і продавали ці сири, зокрема джерсійський сир, овечий, козиний. Я куштував джерсійський коров’ячий сир і зрозумів, що він унікальний за своєю якістю. Тому й вирішив налагодити виробництво таких сирів на батьківщині. Зрозумів, що це має стати пріоритетним видом діяльності, якого на сьогодні так не вистачає на селі.



- На мій погляд, ваша гордість – це молочна джерсійська порода корів. Із чого все починалося? Чому ставку ви зробили саме на цю породу? Яка її перевага над іншими? Які перспективи нарощення поголів’я?

- Найпоширенішою в нашій місцевості є чорно-ряба порода корів. Мабуть, вона становить 90%, і це все залишилося від колгоспів. Якщо раніше були центри з розведення – племінні господарства (зокрема, таке господарство було в Рокинях, воно забезпечувало розвиток тваринництва, зокрема ВРХ), – то зараз все занепало. Немає розплідників, немає нічого. Тобто в людей ця порода вироджується. Знизились надої молока. Високий рівень монополізації аграрного ринку не дозволяє повноцінно розвивати тваринництво. Фактично особистим селянським господарствам на сьогодні невигідно займатися розведенням великої рогатої худоби (ВРХ).

Великі господарства почали завозити голштинів. Корова цієї породи має вагу 750 кг і може давати до 50 літрів молока в день. Але там кожен елемент відгодівлі треба «класти на язик». Тобто необхідно наймати додаткових людей для обслуговування таких корів. Вони живуть 5-6 років. Із цих корів витягують все. Треба, щоб була серйозно налаштована зооветеринарна служба, щоб цих тварин утримувати. Індивідуальне господарство не зможе дати раду такій худобі, бо коли вона впаде на ноги, то і 5 людей не здатні будуть її підняти. Якщо вона захворіє, то її неможливо буде вилікувати.

Я з’ясував, що в Європі є джерсійська порода ВРХ. Тварини мають невеличку вагу – 350-400 кг і живуть 16-17 років. У мене вони вже п’ятий рік. Лише на початку я мав деякі проблеми, зокрема певні втрати у зв’язку з відсутністю спеціалістів. Але коли зрозумів, як потрібно себе з ними поводити, то нині втрат фактично немає. Тварини невибагливі, а на одиницю корму дають більше молока, ніж інші. Жодна порода за цим показником не може з ними конкурувати. Вони також невибагливі до тих кормів, які у нас є. Я, наприклад, навіть силосу з кукурудзи не маю. І в мене виходять повноцінні надої по 12-15 літрів. Улітку може бути 17-20 літрів. То лише в Європі вони дають по 25 літрів молока, коли «стоять на хімії».

Отже, навіть використовуючи найпростіші корми, можна варіювати на межі найвищих надоїв. Але це молоко зовсім іншої якості, та й ціну має іншу, на відміну від звичайних корів. І в мене виникає думка: чому б сільським домогосподарствам не запропонувати таких корів? Люди зможуть суттєво збільшити власні доходи, оскільки звичайне молоко коштує 4 гривні, а молоко від корів джерсійської породи вартуватиме 7-8 гривень завдяки вищим показникам жирності. Тобто фактично буде вироблятися унікальний продукт, але для цього потрібна реалізація відповідних державних програм за прикладом Литви чи Польщі, в яких держава надає пільгові кредити для малих господарств, щоб вони нарощували поголів’я.

У нас щорічно відбувається скорочення поголів’я ВРХ, оскільки особистим селянським та фермерським господарствам невигідно займатися цим видом тваринництва. Але ж ця порода корів може дати новий імпульс для розвитку села. Це також суттєво покращило б і рівень зайнятості. А молоко джерсійських корів користується великим попитом. Каталізатором могло б стати створення кооперативних магазинів з продажу молока. Зокрема, в мене є такий магазин і його діяльність ефективна. Але для розширення потужностей в цьому напрямі потрібні однодумці. І вони вже з’являються. Держава має надати допомогу як фінансову, так і консультативну.

Для чого вводять обмеження на ввезення джерсійських корів? Тим більше є замовлення на телят цієї породи. Зокрема, бажання їх придбати мають сільськогосподарські виробники Київської, Миколаївської та Вінницької областей. Люди купують у мене теличок цієї породи, вони діляться інформацією з іншими сільськогосподарськими виробниками, а отже, попит стрімко зростає. З літературних джерел я дізнався, що цих корів тримали й за часів СРСР. Тільки московські небожителі (представники ЦК та міністерств), які добре знали про переваги цієї породи, не надавали інформації для широкого загалу. Навіть у колгоспах таких корів практично не було.

- Вагомою конкурентною перевагою вашого господарства є те, що ви виробляєте продукцію з високою доданою вартістю. Це насамперед виробництво сирів. Яку технологію використовуєте і хто є основними споживачами?

- Перебуваючи в Польщі у районі Ольштина, я відвідав одну сім’ю, яка виробляє аж 11 видів сирів! У них таке саме ранчо, як і в мене, але до них приїздять цілі делегації. Вони купують сири, розсилають, бо все – натурпродукт. До мене на стажування приїхав один грузин, який хотів навчитися робити ці сири. Протягом півроку він готував три види сиру – сулугуні, бринзу і кисломолочний сир. 23 вересня 2017 року він виготовив ці сири із джерсійського молока. На смак це був незрівнянний продукт. Я його повіз у Київ на чемпіонат України з крафтових сирів, де було представлено продукцію 40 господарств. А в мене – всього-на-всього ці три види сиру. Для порівняння: виробники Закарпаття та Житомирщини мали по 7 і більше видів сирів. Я відчував, що посяду якесь призове місце. Мені дали грамоту, був репортаж про мою діяльність на каналі 1+1.

Не маючи великого досвіду, із джерсійського молока я створив продукт, конкуренції якому майже немає. Це дало мені потужний імпульс нарощувати виробництво. Я намагаюся створити племінне господарство, племінний репродуктор. Для цього потрібно 25 дійних корів. Нині я маю 19 і в цьому році планую мати вже 25 корів. Я надав необхідні документи для організації племінного господарства. Однак прискорення процесів розведення корів цієї породи безпосередньо залежить від наявності державної програми, коли 50% витрат будуть компенсуватися. Це потрібно для того, щоб знизити ціну, оскільки племінна худоба з Європи недешева. Держава готова погасити 50% вартості, але не більше 24 тис. грн за одну голову. Це знижує її вартість до 13-15 тис. грн, що дорівнює ціні звичайної корови, і відкриває поле діяльності в цьому напрямку. Це не 1 тис. євро, яку треба заплатити в Познані (Польща).

Є ще й інша проблема. Українська ветеринарна служба заборонила завезення корів з Польщі та Німеччини. Виробники з Данії готові завозити корів джерсійської породи за 1800 євро. Коли держава компенсуватиме половину вартості, тоді фермер буде здатний їх купувати. Чотири роки тому, коли ми завозили цю худобу для себе, це вдалося зробити завдяки допомозі прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска та прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Зокрема, було знято головного ветеринарного лікаря Башинського. Корупція просто пронизувала всю цю справу. Нині ситуація повторюється. 15 лютого цього року знову ввели заборону на ввезення з Польщі корів, аргументуючи це тим, що в Польщі епідемія. 27 березня під натиском ЄС уряд прийняв рішення про дозвіл для завезення польських преміксів для відгодівлі худоби. Я думаю, що з оновленням владної вертикалі обмеження будуть поступово усунуті. Пересічній людині неможливо нічого домогтися. Я це знаю на прикладах свого електричного та теплового бізнесу. Я об’їздив чверть світу і чудово орієнтуюся, як в інших країнах підтримують малий бізнес.



- Фактично ваше господарство спеціалізується на органічному землеробстві та скотарстві. Собівартість виробництва такої продукції є вищою порівняно із собівартістю продукції, яка вироблена на основі застосування комплексу агрохімічних заходів, тобто використання мінеральних добрив, гербіцидів та пестицидів. Що ж вами рухає в цьому напрямі?

- Я, наприклад, збираю 4-5 тонн пшениці з гектара. Але при цьому практично нічого не витрачаю на виробництво. Мені повністю вистачає власного гною для посівних площ. Можу лише трохи добавити селітри. На полях найближчих конкурентів збирається по 8 тонн пшениці з гектара, але в них значно більші витрати у зв’язку з використанням значного обсягу мінеральних добрив та засобів захисту рослин. Тому постає питання: чи доцільним є досягнення такої врожайності при значно більших витратах на придбання мінеральних добрив? І, напевно, вони більше й не зароблять. І для чого це все робити? Хіба що забруднювати землю цією хімією... На базі окремих господарств стоять бочки з аміачною водою, а вони все ллють та ллють. Дуже добре, що мені вистачило розуму зайнятися органікою, а вироблена мною продукція є екологічно безпечною. Така ситуація нагадує мені способи господарювання, які мали місце у 60-х роках минулого століття.

- Сьогодні не секрет, що реальну фінансову підтримку з боку держави отримують великі аграрні формування. Фермерські й особисті селянські господарства функціонують у надзвичайно складних умовах, що не дають можливості нарощувати потужності. З огляду на це, можливо, виходом з такої складної ситуації може стати кооперація дрібних сільськогосподарських виробників, зокрема й на базі вашого господарства та сільських домогосподарств Копачівської ОТГ?

- Дійсно, в умовах гострої конкурентної боротьби на аграрних ринках основою виживання дрібних сільськогосподарських виробників є кооперація, яка дасть можливість підвищити концентрацію інвестиційних ресурсів, щоб розбудовувати матеріально-технічну базу виробництва сільськогосподарської сировини, її первинної переробки та зберігання. Коли я спробував робити сири, я зрозумів, що мені необхідне обладнання. Потрібно було купити лінію для переробки молока, яка є дуже вартісною. Для одного господарюючого суб’єкта це дуже дорого. А коли об’єднати 15-20 особистих селянських та фермерських господарств, то тоді ці питання вирішуватимуться набагато швидше.

Коли є десятки тисяч гектарів землі, то можна дозволити тримати голштинів і витрачати чималі кошти. Для дрібних господарств це не під силу. Тримати якусь дорадчу чи ветеринарну службу також дуже дорого. Вагомою проблемою є те, що так і не запрацював інститут сільськогосподарського дорадництва і немає з ким порадитись щодо придбання тих чи інших моделей іноземної сільськогосподарської техніки тощо. Доводиться купувати основні засоби на свій страх і ризик.
Тим більше, що люди зацікавлені тримати корів джерсійської породи, щоб отримувати додану вартість. Сприятливими передумовами для цього також є: 1) наявність органічного землеробства; 2) наявність власних кормів; 3) наявність власної сировинної бази, тобто сирого молока. Це є прекрасним стартом і стимулом, і люди починають працювати. Я вже відкрив кіоск для реалізації продукції, кооперуюся з деякими фермерами. І за нашою продукцією стоять черги. Потрібно більше таких кіосків. Це буде серйозною конкуренцією супермаркетам. Коли людина прийде купувати молочний продукт із жирністю 5,7-6% та вмістом білка 1-3%, то, звичайно, вона братиме саме це молоко, ніж молоко із жирністю 2,5% у супермаркеті в упаковці 900 грам. Виробнику буде за щастя реалізовувати власну продукцію за ціною як у супермаркеті.



- Формою інтеграції сільськогосподарських виробників є не лише кооперація, а й кластеризація (створення нестатутних об’єднань сільськогосподарських виробників із залученням органів місцевого самоврядування). Які перспективи створення агропродуктового кластера на території Копачівської ОТГ? Чи готове фермерське господарство «Стельмащук» бути інноваційним ядром такого кластера?

- В умовах дефіциту державної фінансової підтримки дрібних сільськогосподарських виробників, особливо в поліській зоні, та з огляду на поглиблення децентралізації без участі місцевого самоврядування реалізувати серйозні проекти налагодження сільськогосподарського виробництва надто проблематично. Саме кластерна форма підприємництва передбачає взаємодію суб’єктів сільськогосподарського виробництва, органів місцевого самоврядування та фінансово-кредитних установ, що сприятиме необхідному інвестиційному й організаційному забезпеченню введення додаткових сільськогосподарських та переробно-харчових потужностей. З 2012 року я вже маю чималий досвід, адже пройшов серйозний шлях. Маю надійну допомогу від своїх синів. Вони пригнали багато імпортної сільськогосподарської техніки. Ми придбали гноєрозкидач, який набирає 20 тонн, що дозволяє швидко удобрити посівну площу в найкоротший термін. Завдяки потужній сучасній техніці я можу засіяти 60 гектарів протягом трьох днів. Але придбання дороговартісної техніки потребує кооперації сільськогосподарських товаровиробників.

Також ми використовуємо точкове висівання насіннєвого матеріалу. Звичайно, я вважаю, що фермерське господарство «Стельмащук» має все необхідне, щоб стати інноваційним ядром агропродуктового кластера в Рожищенському районі.

Наше господарство намагається йти «в ногу з часом». Я пропагую безплужний обробіток ґрунту. Це мінімізує витрати, що позитивно впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва в цілому та сприяє зниженню викидів парникових газів відповідно до базових положень Нової кліматичної угоди та інших глобальних природоохоронних конвенцій.

- З вашим господарством межує значна площа самозаліснених земель. Це неабияка ресурсна база для розвитку біоенергетики. За яких умов можна надати імпульсів виробництву енергії та твердого біопалива на основі утилізації деревної біомаси, зокрема порубкових решток та іншої некондиційної деревини?

- Я взяв в оренду землі, які раніше належали ракетному полку, саме з тією метою, щоб налагодити виробництво біопалива. Також використовую відходи спиртового та пивного виробництва, які мені продають за помірними цінами. Придбав невелику лінію для осушення цих відходів. А щоб лісосічні відходи максимальною мірою використовувалися для виробництва біопалива, я купив також щепобійну машину. А це все додаткові витрати, адже це фактично мінізавод.
Я почав поступово зачищати самозаліснені ділянки. Як правило, використовував низькосортну деревину. На цих самозаліснених землях є потужна ресурсна база для розвитку біоенергетики. Також на цих територіях можна сіяти енергетичну лозу, що є додатковим ресурсом для виробництва енергії та деревного біопалива. Можна встановити мініелектростанцію, яка працюватиме на деревному паливі й забезпечуватиме електроенергією навколишні села. Це все технічно вирішується. Отже, є дуже великий потенціал в частині нарощення обсягів виробництва деревних енергетичних ресурсів на основі утилізації лісосічних відходів та низькосортної деревини.



- Наявність самозаліснених територій та запаси лікувальної голубої глини створюють сприятливі передумови для розвитку зеленого та сільського туризму. Які ви тут вбачаєте пріоритети?

- Перебуваючи поблизу Мілана в Італії, я побачив, як чоловік моїх років пече пиріжки. Мені сказали, що це власник пекарні. Нас познайомили. Я його запитую: «А чому ви печете пиріжки»? Він відповідає: «Тому що ми пекарі з діда-прадіда». Підводить до стіни – а там родове дерево! Каже, що його предок 500 років тому заснував пекарню, конкурентною перевагою якої завжди була якась родзинка. Це й мене надихнуло зробити щось своє. Ми нічого нового не вигадуємо, але все треба робити на сучасній технологічній основі. Чому б не використати потенціал голубих глин для розвитку туризму? Ось я і зробив шість номерів для відпочинку. Не всім же хочеться ніжитись на морі. Я зайнявся фермерством, щоб покращити своє здоров’я за рахунок активного способу життя. Згадав своїх предків, де вони жили, чим харчувалися... Відчувши результат, тобто отримавши успіхи в господарюванні, я набув додаткового імпульсу в житті. Тим більше, що саме село Гуляники, в якому розміщене моє ранчо, є цікавим з точки зору збереження історичної спадщини. Це мала батьківщина братів Гуляницьких. До армії Богдана Хмельницького пішло три брати Гуляницькі. Один з них обороняв Конотоп, коли в 1659 році розбили московську армію. Він був воєводою Конотопа під час гетьманства Івана Виговського. Раніше він був луцьким старостою. Але в результаті ополячення України вони стали графами й повернулися до свого обійстя.

- Ваше господарство розміщене на території, де знаходилося обійстя вашого діда по маминій лінії. Прикметною рисою ведення вами господарської діяльності є збереження стійкості природних ландшафтів, обмеження процесів хімізації сільськогосподарського виробництва, підтримання балансу між розвитком тваринництва й рослинництва. Тобто для вас основною домінантою є збереження традицій господарювання, яких дотримувалися ваші діди й прадіди? У закордонній практиці ведення сільськогосподарського виробництва та первинної переробки сировини – це необхідна умова формування власного бренду та збереження надійної ніші на надзвичайно конкурентних ринках.

- Ось на місці, де зараз розміщене моє ранчо, дід мав півтора гектара дубового лісу. Тобто в нього були всі можливості побудувати більший будинок. Однак найняті робітники ходили і вибирали в дубах гілки та зрізали їх. Це була дуже важка праця. Вони витрачали багато зусиль, хоча могли зрізати кілька дубів. Дід не захотів чіпати ці дерева, мотивуючи це тим, що повинен залишити їх для прийдешніх поколінь. Маючи лише три класи освіти, він володів потужним стратегічним світоглядом. Цінна деревина зберігалася максимальною мірою.

…Коли я тут з’явився у 2011 році, зрізані горіхи пустили пагони. І це стало для мене добрим знаком. Я вирішив зайнятися сільськогосподарським виробництвом.
Треба розуміти просту річ: природа надзвичайно ранима. Я хочу, щоб мої нащадки отримали можливість бачити і користуватися незруйнованою природою. Нам треба повернутися до неї. Треба вкладати кошти в її відтворення. Це найголовніше. Та й економічна віддача буде більшою, коли ми фінансуватимемо процеси відновлення й відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Раніше я активно співпрацював із Борисом Петровичем Клімчуком, якого дуже поважають у Польщі. І був вражений: на скільки ця людина авторитетна. Такі люди для мене завжди були взірцями професіоналізму й порядності. Значною мірою мій світогляд формувався саме під впливом таких людей, що й запрограмувало мою діяльність у сфері сільського господарства.



- Наскільки мені відомо, ваш батько колись керував потужним господарством у Любомльському районі, співпрацював з піонерами органічного землеробства в Україні, зокрема з Героєм України Семеном Антонцем. Які батьківські поради для вас є дороговказами у виборі пріоритетів та формуванні стратегії ведення сільськогосподарського виробництва як у межах вашого господарства, так і на прилеглих до нього територіях?

- Коли мій батько працював головою колгоспу в селі, що знаходиться поруч, то за 3 роки перетворив господарство із збиткового в передове. Приріст становив 1,5 млн крб. Він мав природний хист до розуміння цих речей. Для правильної побудови сівозмін та застосування інших агротехнічних заходів потрібен досвід.
…Мій батько рік не дожив до того часу, коли я почав займатися органічним землеробством. Він бачив, що в мене є бажання займатися цим видом діяльності. Якось мій син Андрій уперше сів на «Джона Діра», почав це поле обробляти і ніби ткав гарненькі стрічечки посівів… Закінчив роботу, зіскочив із трактора… А я його обійняв і кажу: «Якби дід жив, то він би не повірив, що ми виконуємо його бажання. Якби він жив, то чудувався б».



- Ваше господарство – це такий еталонний приклад комплексного ведення сільськогосподарського виробництва. На вашу думку, піднесення сільських територій, особливо в поліській зоні, залежить від комплексного ведення сільського господарства?

- Я переконаний, що тільки паритетний розвиток рослинництва й тваринництва дозволить забезпечити якісні зрушення в українському селі. Якщо просто розвивати експортоорієнтоване рослинництво, то село ніколи «не підніметься з колін». Особливо важливо розвивати тваринництво, оскільки воно вже саме по собі – додана вартість. Важливе відновлення несільськогосподарських видів діяльності. Якщо ставки існували й раніше, то чому б їх не відновити? Я ж не ставлю за мету продавати десятки тонн риби… Питання в тому, щоб за рахунок вирощування риби диверсифікувати діяльність.
Якби наші можновладці мислили іншими категоріями, то наша країна процвітала б. За кілька років можна зробити чудові й дивовижні речі.
Я вклав у своє господарство все без залишку. Я міг півмільйона доларів вивести в офшори, покласти в банк. Але не існує офшорних рахунків ціною в мрію батьків та дідів.

- Дякую за інтерв’ю!