У 2014-2015 роках у науковому та громадсько-політичному журналі «Економіст» було опубліковано цикл інтерв’ю («Україна може остаточно втратити своє національне багатство», «Бізнесові структури проявляють значний інтерес до волинського сапропелю», «Кластерна модель розвитку окремих галузей – основний резерв створення робочих місць на Волині») з відомим українським вченим, фахівцем у галузі сільськогосподарського машинобудування та комплексного розвитку АПК, доктором технічних наук, професором Володимиром Федоровичем Дідухом. Зміст цих інтерв’ю стосувався проблем раціоналізації аграрного природокористування, розширення масштабів застосування технологій органічного землеробства, формування організаційно-економічного механізму господарського освоєння запасів сапропелю, запровадження кластерної моделі розвитку АПК Волинської області. Виходячи з надзвичайної актуальності досліджень стосовно інженерно-технічного забезпечення відновлення посівів льону та його первинної переробки, які проводяться Володимиром Федоровичем та його науковою школою, редакція вирішила відновити цикл інтерв’ю з відомим українським вченим.

- Володимире Федоровичу, аграрний сектор в останні роки став справжнім локомотивом розвитку національної економіки, свідченням чого є зростання валових показників та збільшення питомої ваги сільськогосподарської продукції в загальній структурі українського експорту. Однак спостерігається розширене відтворення, як правило, тих видів сільськогосподарського виробництва, які мають експортну спрямованість і не зорієнтовані на виробництво продукції з високою доданою вартістю всередині країни. Дуже часто такий гіпертрофований розвиток експортоорієнтованих підгалузей АПК йде всупереч природно-ресурсним та природно-кліматичним умовам сільськогосподарського виробництва, що супроводжується еколого-деструктивними процесами в землекористуванні й підриває потенціал продуктивності ґрунтів у майбутньому. На вашу думку, до яких антикризових заходів має вдатися держава, щоб переламати такий негативний тренд і закласти необхідні стимули для невиснажливого та збалансованого сільськогосподарського виробництва?

- Питання, звичайно, дуже об’ємне. Тому відповісти на нього коротко – складно. Але я думаю, що в будь-якому виробництві монополія – це зло. І не тільки в аграрному секторі, а й в енергетиці та в інших секторах господарського комплексу. Стосовно монополізації землекористування – це теж деструктивний момент.
Напевно мають право на існування агрохолдингові компанії. Але якщо подивитися на частку сільськогосподарської продукції, яка йде на внутрішній ринок, то у нас 70% продукції виробляється в секторі фермерських та особистих селянських господарств. А тільки 30% дають великі агрохолдингові формування. Тому те, що сьогодні робиться в державі стосовно створення кооперативів, є дуже перспективним напрямом аграрної політики.

Законодавчо мають бути змінені підходи щодо володіння та користування землями сільськогосподарського призначення. За часів радянської влади, коли в нас були колгоспи й радгоспи, оптимальним вважалося господарство, яке концентрувало близько 10 тис. га землі. Якби побільше було таких господарств, то в нас напевно картопля не коштувала б 15 грн, а цибуля – 40. Це, мабуть, основна проблема, і на законодавчому рівні вона має бути вирішена. Треба реформувати систему земельних відносин.

І другий момент: лише здорова конкуренція сприятиме зниженню цін на внутрішньому ринку й формуванню необхідних стимулів для суб’єктів господарювання щодо фінансування переробних виробництв. Саме переробна галузь дозволяє збільшити обсяги виробництва продукції з високою доданою вартістю і тим самим забезпечити нарощення податкових надходжень до бюджетів різного рівня, зокрема бюджетів територіальних громад.

- У своїх наукових працях та інтерв’ю ви послідовно відстоюєте ідею відновлення посівів льону, зокрема в зоні Волинського Полісся, обґрунтовуючи це тим, що вирощування луб’яних культур більшою мірою відповідає хіміко-фізичним характеристикам домінуючих на цій території ґрунтів, що однозначно призведе до укріплення агроландшафтів та диверсифікує виробничо-господарську діяльність суб’єктів аграрного підприємництва. У цьому контексті питання: що має стати першим кроком з боку державної та місцевої влади в алгоритмі дій з відродження галузі льонарства на Волині?

- Ми вже з вами говорили не один раз, що льон та інші луб’яні культури – це сільськогосподарські культури більше соціального значення, ніж просто бізнесового. Хоча всім відомо, що льон є культурою беззбитковою. Для цього необхідно застосовувати сучасні технології, сучасну техніку при виробництві цієї культури і безумовно в першу чергу треба налагодити індустрію переробки льону.

Якщо подивитися на статистику, то нині наші сусіди білоруси мають приблизно 63 тис. га гектарів льону. Культивують як льон-довгунець, так і льон олійний. Якщо поглянути на карту України, то такою територією, на якій перспективною може бути спеціалізація, що передбачає вирощування саме льону, є насамперед Північне й Західне Полісся.

Тут потрібен державницький підхід, зокрема щодо створення тих же кооперативів з виробництва та переробки льону в перспективі. Але наша природа «втручається» у виробництво сільськогосподарської продукції через суттєві кліматичні зміни (відбувається зниження рівня ґрунтових вод). Зокрема, на дослідних ділянках у минулому році рівень ґрунтових вод вперше знизився до 90 см. А це свідчить про те, що навіть з виробництвом льону-довгунця у нас можуть виникнути проблеми через мичкувату кореневу систему. За таких умов льон-довгунець на момент збирання засох на корені. Водночас льон олійний вижив. Тому наука має бути попереду й бачити перспективи не тільки у вирощуванні того чи іншого виду льону, а й у напрямах використання всіх складових культури в готовій продукції, щоб можна було нарощувати доходи від цього виду діяльності.



- З огляду на існуючу практику розвитку галузі льонарства в Україні відновлення посівів льону має поодинокий характер. Але все ж таки є фанати свої справи, які, незважаючи на відсутність необхідної державної фінансової підтримки, намагаються відродити виробництво надзвичайно ліквідної за світовими та європейськими критеріями сільськогосподарської культури?

- Знову ж таки подивимось на статистику. У 2016 році у Львівській області посівні площі льону олійного становили 1,5 тис. га. А на Волині льону олійного було посіяно лише на площі 400 га. Зокрема «Ратнівський аграрій» мав у своїй сівозміні льон олійний. На Волині чомусь гальмується цей процес. У минулому році було лише 20 га льону олійного, який дав непоганий урожай насіння (17 ц/га). Чи будуть у цьому році посіви – складно відповісти.

Чомусь немає бажаючих займатися цією культурою. І напевно тому, що нині переважають експортоорієнтовані культури зернової групи, які дозволяють швидше отримувати прибуток, використовуючи мінімальну кількість техніки. Більшість суб’єктів аграрного підприємництва експортують сировину і не займаються її переробкою.

Тому й не дивно, що в сукупному аграрному експорті України найбільшу питому вагу має саме сільськогосподарська сировина. Фактично вивозиться потенціал нашої землі, який за умови налагодження переробки сільськогосподарської сировини міг би давати більшу віддачу.

- Відродження галузі льонарства – це надзвичайно капіталомісткий проект, оскільки формування виробничо-технічної бази та системи агрохімічного забезпечення вирощування льону потребує значних інвестицій. Розкрийте, будь-ласка, основні проблеми формування сучасної високотехнологічної індустрії вирощування, зберігання та переробки льону?

- Колись на Волині посівні площі льону-довгунця становили 32 тис. га. Працювало 18 льонопереробних підприємств для отримання волокна.
Проблема полягала в тому, що його збирання припадало на серпень місяць. При цьому необхідно було значні обсяги соломи перетворити у тресту (при відповідних умовах росяного мочіння) та зібрати наявними на цей час технічними засобами. Якщо протягом трьох тижнів тресту не збирали, то волокно втрачало свої властивості й ставало непридатним для текстильної галузі.

Відповідно знижувалася ціна на тресту на переробних підприємствах і в подальшому на волокно. Тому господарства з вирощування льону- довгунця вже не мали змоги реалізувати волокно, оскільки його якість знижувалась. Через деякий час вони збанкрутіли та розпалися. Отже, необхідно мати кілька векторів використання або стеблової частини врожаю, або самого волокна. А при вирощуванні варто поєднувати обидва види льону: льон-довгунець і льон олійний.



- На сьогодні надзвичайно актуальною проблемою розвитку окремих регіонів є зміцнення енергетичної самодостатності, що в умовах перманентного подорожчання традиційних видів мінерального палива можливе за рахунок інтенсивного розвитку біоенергетики. Відходи льоновиробництва можуть бути використані для виготовлення паливних брикетів на основі зв’язування з іншими видами вторинної сільськогосподарської сировини?

- На жаль, через погодні умови на ситуацію, яка складається довкола втрати якості волокна, вплинути неможливо. Однак її можна вирішити позитивно під час переробки стеблової частини льону (довгунця чи олійного) на паливні матеріали.

Ми відправляли свої зразки в Польщу для перевірки потенціалу льону олійного. Результати свідчать, що стеблова частина льону має енергетичний потенціал на рівні твердих порід дерева – це 18 МДж/кг. Льон – це єдина сільськогосподарська культура, із стеблової частини якої можна формувати паливні матеріали.
Звичайно, є труднощі при виробництві паливних пелетів та паливних брикетів, але ми вважаємо, що перші експерименти проведені вдало. Вони підтвердили доцільність переробки відходів льоновиробництва й виготовлення палива у вигляді рулонів певної величини для того, щоб потім використовувати як паливні матеріали. У цьому році проводили знову ж таки експерименти щодо встановлення викидів при спалюванні паливних матеріалів зі стеблової частини льону. Вони значно менші від викидів при спалюванні деревини. Тобто є значний потенціал для виробництва паливних матеріалів зі стеблової частини льону. Якщо волокно не придатне для текстилю, то не варто стеблову частину врожаю сталювати в полі, а краще виготовити з волокнисто-стеблової маси паливні матеріали. І це теж товар, і він має право бути на ринку. Тобто виробництво паливних матеріалів із льону – це дуже перспективний сегмент біоенергетики.



- Володимире Федоровичу, стосовно пошуку джерел інвестиційного забезпечення розвитку галузі льонарства. Нині у вітчизняному АПК працюють потужні вертикально та горизонтально інтегровані підприємницькі об’єднання, які відзначаються високим рівнем концентрації інвестиційного капіталу і фактично здатні самостійно профінансувати проекти відновлення посівів льону. Що стримує наших аграрних «монстрів» фінансувати масштабні проекти відродження галузі льонарства, адже навіть у Європі спостерігається підвищений попит на лляні тканини?

- Бізнес-плани найбільш потужних агропромислових підприємницьких об’єднань сформовані так, щоб максимізувати прибуток від здійснення сільськогосподарської діяльності. Тобто вони думають про вигоду у короткостроковій перспективі. Та й керуються, як правило, тим, що в країні немає стабільності й тому вкладають фінансові ресурси у проекти, які швидко дають прибутки.

Вони не поспішають інвестувати у вирощування соціально орієнтованих сільськогосподарських культур, які можуть дати багато нових робочих місць. Безумовно потрібно, щоб і зарплата у таких видах діяльності була відповідна, оскільки якщо не буде достойної заробітної плати, то люди поїдуть до Польщі на заробітки й не будуть працювати в переробних галузях вітчизняної економіки, в тому числі на підприємствах, які здійснюватимуть переробку луб’яних культур.

- Свого часу ви разом із відомим виробничником, колишнім директором «Ковельсільмашу» Анатолієм Суховецьким розробили регіональну програму «Інвестиційно-інноваційний розвиток Волинської області в період 2015-2020 років», у якій розвиток льонарства був одним з основних пріоритетів розвитку аграрного сектора економіки Волині. Чи знайшли ви розуміння щодо важливості розвитку льонарства для економіки Волинської області у владних коридорах, зокрема в керівництва Волинської обласної державної адміністрації та Волинської обласної ради?

- Математики кажуть, що найкоротший шлях для досягнення цілі – це пряма. А в нас держава рухається по кривих. Немає розуміння того, що мають бути стратегічні плани на довгострокову перспективу розвитку агропромислового сектору економіки. У державі почали з’являтись території, які називають депресивними. До них відносяться й території з низькою родючістю ґрунтів. Але й на них ведуться спроби вирощування сільськогосподарських культур зернової групи та методично знищується родючість.

Рівень гумусу на окремих територіях знизився до критичного рівня. Ми поступово перетворюємо колись родючі ґрунти у ґрунтове середовище. Луб’яні культури у сівозмінах менш виснажливо діють на ґрунт порівняно із соєю, ріпаком, кукурудзою, соняшником. Але всі ці культури на сьогодні намагаються вирощувати й на Поліссі.

Не так давно була прийнята програма «Льон Волині», але вона не знайшла підтримки після того, як змінилася влада за президента Януковича. Зокрема, всі процеси, пов’язані з переведенням вказаної регіональної програми в розряд державних, припинилися. На жаль.

Незабаром у нас не залишиться людей, які бачили, як росте льон. Відродження льонарства в сучасних умовах стане можливим, якщо цим будуть займатись фанатично віддані цій справі люди. Я переконую наших студентів захопитись дослідженнями, пов’язаними з льоном, як історичною волинською культурою, до якої потрібен особливий підхід відповідно до умов вирощування. Більшість студентів не реагують на такі пропозиції.

Вони більше сприймають, що таке плодоовочівництво. Є розуміння особливостей вирощування картоплі. Для них льон уже відійшов на задній план, тому буде непросто відновити занедбану галузь.

Певні позитивні процеси щодо відродження льонарства нині відбуваються в Житомирській області. Там на рівні влади намагаються більше сприяти збільшенню посівних площ льону. У нас поки що на Волині цього немає, незважаючи на те, що Волинь – аграрний край.

Прикро, що в управлінні областю мало фахівців аграрної сфери. А саме управління здійснюється з точки зору політичних міркувань, а не господарської доцільності.

Тому мають прийти професіонали. Як ми знаємо, економіку у світі рухає три складових. Ми теж про це багато говорили. Перша складова –підготовка кадрів. А нині інженера, особливо агроінженера, знайти неможливо. До нас звертаються колишні випускники, які мають свої великі аграрні компанії та не можуть знайти кваліфікованого інженера у зв’язку зі складністю його підготовки.

Друга складова – наука, яка 27 років не має належного фінансування. Третя складова – власне саме виробництво з урахуванням соціальної сфери на селі. А воно має бути. Тільки поєднання всі цих складових може дати поштовх у реалізації задумів у галузі льонарства.

Повторюсь, напевно перспективними можуть стати кооперативи, у володінні яких земельний банк буде більшим, ніж майнові паї в кількості, щоб частка їх на ринку була більшою порівняно з агрохолдинговими компаніями для створення конкурентного середовища. Такі підприємства варто відновлювати якраз на депресивних територіях, придатних для вирощування льону.



- Володимире Федоровичу, які дослідження здійснюються вами і вашою науковою школою щодо вдосконалення технологічних процесів вирощування та переробки льону? І взагалі яка ситуація в цьому напрямі досліджень у державі в цілому?

- Нині наш проект «Розробка універсального льонозбирального апарата для ресурсозберігаючої технології виробництва льону» включено до фіналу Всеукраїнського фестивалю інновацій, який пройде 16 травня 2019 року в Торгово-промисловій палаті України. Мене це приємно здивувало. Він буде представлений на цьому фестивалі інновацій. Хочеться побачити реакцію учасників вказаного дійства.

Відносно розробок. Складно займатися науковими розробками, особливо технічними, без належного фінансування. Тому на сьогодні ми дещо відійшли від них і зайнялися технологіями.

Зокрема, встановлюємо вплив навколишнього середовища на отримання якісних складових льону олійного та його первинної переробки. Намагаємося зв’язати фактично дві галузі – виробництво сировини та її первинну переробку. У питаннях переробки маємо суттєву допомогу наукової школи д.т.н., професора Чурсіної Людмили Андріївни (Херсон). При цьому особливої допомоги від влади не відчуваємо, а тому покладаємось лише на власні сили.



- Які дисертаційні дослідження названого напряму захищено в останні роки представниками вашої наукової школи?

- На сьогодні готується до захисту дві дисертації, зокрема, кандидатська та докторська – щодо вдосконалення технологій переробки стеблової частини врожаю льону за спеціальністю 05.18.02. Ми фактично не займаємось науковою роботою з удосконалення машин для механізації сільського господарства, тому що це пов’язано з відсутністю стратегії розвитку АПК, значними фінансовими ресурсами, з потребою розробки та створення дослідних зразків. Те, що робимо за рахунок своїх коштів, належного результату, на жаль, не дає.


- І насамкінець. Колись переробка льону для багатьох населених пунктів поліських адміністративних районів була запорукою зайнятості місцевого населення або, якщо сказати мовою сучасної економіки, становила інноваційне ядро розвитку місцевої економіки в цілому. Якою є ймовірність того, що індустрія льоновиробництва стане одним з основних рушіїв соціально-економічного піднесення сільських населених пунктів Волинського Полісся в середньостроковій перспективі?

- Відомі приклади виходу з криз окремих галузей у багатьох країнах шляхом створення регіональних наукових, технологічних парків. А економічною моделлю для галуззі льонарства швидше за все має бути льонокластер.

І ще одна необхідна умова: рівень заробітної плати має становити 60-70% від рівня заробітної плати в Польщі. Люди масово їдуть до Республіки Білорусь та в Польщу, де отримують на простих робочих місцях гідну зарплату. Якщо не підніметься зарплата, люди будуть виїжджати, а ми матимемо проблеми й надалі. Депресивні території будуть збільшуватися. Тільки підвищення заробітної плати стимулюватиме сільське населення залишатись на місці. Тоді й робочі руки будуть. А в молоді, мабуть, з’являтиметься інтерес до навчання, отримання фахових професій. Тільки за цих умов село отримає перспективу та з часом будуть відновлені потужності з виробництва й переробки льону. Але ще раз скажу: відродження льонарства залежить від фанатично відданих цій справі людей.

- Дякую за інтерв’ю!