Микола ДОЛЯ:  Біологізація повинна мати чітко керовану  державну політику на Півдні УкраїниУкраїнські сільськогосподарські товаровиробники завойовують нові ніші на глобальному ринку сільськогосподарської сировини. З одного боку, це підвищує рівень капіталізації вітчизняного аграрного бізнесу, а з другого – призводить до поширення численних еколого-деструктивних та природо-руйнівних процесів у різних фазах агропродуктового ланцюга. Усунення такого роду негативних процесів безпосередньо пов’язане з нарощенням потужностей органічного сільськогосподарського виробництва й поглибленням процесів екологізації як у сировинному, так і в переробно-харчовому сегментах національного АПК. Із питаннями щодо перспектив розвитку органічного сільськогосподарського виробництва, запровадження сучасних природоохоронних технологій у землеробстві та підвищення рівня комплексності використання агроресурсного потенціалу ми звернулися до члена-кореспондента НААН України, доктора сільськогосподарських наук, професора, професора Національного університету біоресурсів і природокористування України Миколи Долі. Саме науковий колектив під керівництвом Миколи Миколайовича розробляє сучасні технології землеробства, які дадуть можливість усунути роками законсервовані проблеми сільськогосподарського виробництва в окремих регіонах України.

– Шановний Миколо Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, що стало основною причиною занепаду індустрії зерновиробництва в Одеській області?

– Надзвичайно важливе й актуальне питання. Чому? Тому що втрачено системність бачення регулювання цих процесів із новими технологіями, і найважливіший процес, який забезпечує розвиток зернового господарства в Одеській області та інших регіонах, не став керованим саме на технологічному біологічно спрямованому рівні. А отже, й питання, які стоять на сьогодні перед виробниками, – це не тільки погода, а ще й той механізм, який забезпечує кількість і якість урожаю. Це знання, вміння й технології, які не повинні бути надто токсичними для ґрунту, для рослин, для тварин і всього живого, що є в Одеській області та в інших областях України. Я сказав би, що такий варіант, який нині широко практикується на Півдні України, є згубним у більшості випадків, і ця загроза проявляється на всіх рівнях ведення господарства, починаючи від негативу, що виникає в ґрунті. Тобто відбувається накопичення хімічних елементів, виникає інтенсивний негативний синергізм їхнього впливу, що супроводжується наступними технологічними або погодно-кліматичними факторами, які змінюються. А в підсумку постають нагальні, як ніколи, проблеми екології, економії, сучасного економічно обґрунтованого напрямку діяльності з новими важливими страховими технологіями. На сьогодні страхування посівів має стати складовою державної аграрної політики.

– Тобто ви виступаєте за те, щоб основною базовою детермінантою покращення ситуації в зерновому господарстві Півдня України стала біологізація?


– Ця біологізація повинна мати чітко керовану державну політику на Півдні України.

– Що має робити держава, щоб закласти стимули для суб’єктів сільськогосподарського виробництва, аби вони нарощували масштаби біологізації рослинництва?

– Насамперед – це контроль і ревізія стану ґрунтів за останні роки.

– Тобто агрохімічна паспортизація?

– Так, агрохімічна паспортизація господарств, зокрема кожного приватного господарства, і це необхідно провести обов’язково. Відбувся надзвичайно потужний хімічний вплив, і ці зміни катастрофічні й негативні для розвитку та формування врожаю, для розвитку й накопичення корисних видів для життя в певному регіоні, адже біологічні закони не спрацьовують. Тому друге важливе питання – це біологізація технологій із новим рівнем знань біологічних аспектів, які сприятимуть розвитку самоуправління, саморегуляції, самоконтролю. І це важливий і потужний фактор.

– Ви багато років детально займалися цими проблемами, вивчали прогресивний зарубіжний досвід. Що є найбільш корисним у ньому, що варто імплементувати у вітчизняну практику регулювання сільськогосподарського виробництва?

– Це насамперед розуміння й чітке дотримання законів органічного землеробства. Тобто орієнтованість на відтворення родючості ґрунту на основі органічної системи живлення рослин, органічних добрив, зелених добрив, за рахунок чіткого використання сидератів, застосування заходів, за допомогою яких ми зможемо зменшити негативний вплив системи обробітку ґрунту, зокрема зменшити обсяги оранки й перейти на мінімізацію оранки та збереження поверхневого шару ґрунту; орієнтованість на нові якісні й чітко обґрунтовані механізми стійкості сортів і гібридів до несприятливих погодних умов і елементів живлення. Ми це можемо робити і для шкідливих видів організмів. При цьому чітка спрямованість дій у біологізації має охоплювати проблеми забезпечення страхування посівів у цих регіонах від негативних факторів.

Микола ДОЛЯ:  Біологізація повинна мати чітко керовану  державну політику на Півдні України

– Миколо Миколайовичу, чи є в наукового колективу, який ви очолюєте, власні напрацювання в цьому напрямі, які за умов диверсифікації джерел фінансового забезпечення вже в коротко- і середньостроковій перспективі могли б дати позитивний результат?

– Це вже можливо навіть сьогодні. Яким чином? На основі нових технологій. Ми їх розробили. Ми їх впроваджуємо. Вони показують надзвичайний колосальний ефект біологізації, тобто відтворюються природні механізми саморегуляції організмів, відтворюються всі процеси, які дозволяють стабільно вирощувати високі врожаї навіть в Одеській області. У нас є такі базові господарства, які за посуху отримали в цьому році у два рази вищий урожай і пшениці, і ячменю. І нині зріє врожай на рівні інтенсивної біологізації ґрунту за тими принципами, про які я вів розмову. Буде отримано прекрасний урожай соняшнику, кукурудзи. Я хотів би, щоб цей прогресивний досвід, який ми розробили і впроваджуємо з потужними комплексами впливу регулювання біологічних аспектів, став масовим явищем у господарствах. На жаль, нині цього не відбувається. Іде процес агресивної дії негативних факторів людського впливу, зокрема інтенсивної хімізації, яка працює проти регіону.

– Миколо Миколайовичу, як ви вважаєте, чому на сьогодні не спрацьовує інститут сільськогосподарського дорадництва, який мав би доносити інформацію до окремих сільськогосподарських виробників, а саме до сектору сільських домогосподарств, фермерських господарств, сільськогосподарських підприємств? У нас є закон про сільськогосподарську дорадницьку діяльність, але на практиці ці служби не працюють. На вашу думку, який вихід? Як доносити всю необхідну інформацію щодо переваг органічного землеробства до конкретного сільгоспвиробника?

– Є рішення. Це повинна бути якісна перебудова дорадництва. Має бути висококваліфіковане забезпечення дорадництва для того, щоб кадри, які можуть донести до виробництва нові досягнення, чітко розуміли ситуацію й володіли найновітнішими досягненнями щодо біологізації в органічному землеробстві. Ця перебудова дуже необхідна. Працювати за старим механізмом з наданням консультацій щодо обґрунтування закономірностей, змін біологічних аспектів, контролю закономірних біологічних показників неможливо. Я більш ніж упевнений, що дорадники, які працюють нині в таких інституціях, насамперед потребують підвищення рівня кваліфікації, щоб у них запрацювала нова якісна основа бачення цих проблем.

– Питання до вас з огляду на реальні структурні зрушення в аграрному секторі України. На сьогодні наші найпотужніші агрохолдинги та сільгосппідприємства, чого там приховувати, орієнтовані на виробництво експортоорієнтованої сільськогосподарської продукції, яку фактично вивозять за кордон. Тобто вивозять додану вартість, з якої виробляють потім готову продукцію. А ми стаємо фактично сировинним придатком. Як діяти в контексті того, що нам треба зберігати сільське господарство і сільський уклад життя, зберігати сільську поселенську мережу, щоб у першу чергу сектор особистих селянських господарств і сектор фермерських господарств переорієнтувалися на органічне землеробство? На мою думку, їм простіше переорієнтуватися, тому що гіганти вже зорієнтовані на масштаб, вони мають ніші на світових ринках, і для них органічне землеробство – це дуже дороге задоволення порівняно з тими технологіями, які вони використовують з метою захисту рослин, максимізації врожайності. Як тут бути? Ваше бачення?

– Знаєте, я вказав би на таку особливість: дія холдингів має споживацький характер. Це надзвичайно потужний негативний вплив із наслідками, які випливають після їх дій. Можна було б цього не висловлювати, але закономірності великих помилок якраз і відбуваються в холдингах. Це, зокрема, післядія засобів хімізації, які мають велику масштабність, та їх вплив на рослини. І з холдингами треба вести про це розмову. На основі якого методу? За рахунок експертизи технологій, яка має стати державним правилом, певною мірою підказкою.

Микола ДОЛЯ:  Біологізація повинна мати чітко керовану  державну політику на Півдні України

– Ви ж бачите, що в нас склалася ситуація, коли державну екологічну експертизу замінили оцінкою впливу на довкілля. Багато суб’єктів природно-ресурсного підприємництва «задихаються» від неї. Фактично їм поставили шлагбаум і не дають можливості працювати, зокрема для лісників, щоб здійснювати рубки головного користування, санітарні рубки. У сільгоспвиробників своя специфіка. Однак саме екологічна й фітосанітарна експертизи якраз були б необхідною умовою упередження екологічного нігілізму. Що скажете?

– Правильно проведена екологічна експертиза чинить колосальний вплив на економічні показники великого холдингу при використанні певної речовини. Вона має негативний масштабний результат. Тому треба вводити стандарти, якими чітко можна дати вказівку, як обмежувати екологодеструктивну діяльність.

– Один із керівників регіонального відділення Інституту захисту ґрунтів постійно в себе робить пости у Фейсбуці щодо доцільності агрохімічної паспортизації земель. У якому контексті? Якщо передається земля сільськогосподарського призначення, яка перебуває у державній власності, в користування приватному власнику. Робиться ця агрохімічна паспортизація на вході. Закінчується термін оренди 7-8 років – і робиться на виході.


– А які при цьому механізми контролю і покарання?

– Якщо показники агрохімічної паспортизації на виході, так би мовити, гірші, то вони гірші у зв’язку із неконтрольованою хімізацією, неконтрольованим використанням інших екологодеструктивних препаратів. Звичайно, треба вносити зміни і в законодавство, яке регулює відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

– Правильно. Так от дивіться. У цьому випадку важливо зацікавити виробників, зокрема агрохолдингу. Зацікавити тим, що результат паспортизації, результат екологізації, фітосанітарного контролю, показник, який стосується в цілому виведення з негативного стану, має стати для нього орієнтиром у роботі. І це має бути закладено як у діяльність корпоративних структур, так і в національну стратегію розвитку землеробської діяльності. Треба ці механізми застосовувати. Хіба хто може відмовитися від такої сої (показує сою з довгим стеблом – авт.). Це ж результат! На сьогодні біологізація – це результат наполегливої роботи виробників та вчених. Ми їздимо трасами і бачимо, яка на полях росте соя. Але ось такої сої в агрохолдингів ви не знайдете. У агрохолдингів вона, як правило, наполовину менша. Якщо порахувати кількість регенеративних органів, то на цій рослині їх понад 90. Те, що формується в холдингу, наполовину менше. І наслідки в холдингу, щоб ви мене почули правильно, зокрема оцей нижній ярус – 75% (показує на сою – авт.), він не формує врожаю.

– Миколо Миколайовичу, ще таке питання: як, на вашу думку, необхідно нині діяти в зоні зрошуваного землеробства? У нас була ціла індустрія розвитку овочівництва на зрошуваних землях. Не будемо наводити приклади, в якій країні Близького Сходу перманентний дефіцит вологи, а вона за рахунок зрошення отримує гігантські врожаї.


– Це досить потужний фактор, але його треба розглядати, як кажуть, 50 на 50. Занадто інтенсивні поливи у тій же Одеській області призвели до надзвичайно негативних змін у ґрунті, зокрема окислення, засолення. Це має бути раціональне використання води за новітніми технологіями, зокрема крапельного поливу, і до такої стратегії ми можемо повернутися на Півдні України. Але ще раз повторюю: без біологізації, без біологічного спрямування, без зацікавленості виробників у тому, щоб цей комплекс працював на органічних технологіях землеробства, неможливо якісно і перспективно працювати.

– Ми багато говоримо про долю сільськогосподарських угідь на Півдні України. Я хотів би кілька питань задати про особливості землекористування та раціоналізації землекористування на Поліссі. Ні для кого не секрет, що колись льонарство було однією з базових галузей агропромислового комплексу в зоні Полісся. Так сталося, що ця індустрія луб’яних культур, виробництва льоноволокна занепала. На вашу думку, чи варто все ж таки державі закладати стимули для відновлення площ вирощування льону довгунця і льону олійного в Поліській зоні, де для цього є сприятливі дерново-підзолисті та супіщані ґрунти, які більш придатні для луб’яних культур, ніж для культур зернової групи? Ваше бачення цієї проблеми?

– Однозначно так. Геологічні особливості Полісся дійсно найбільш оптимальні для того, щоб там вирощували льон, жито, картоплю. Але зернової якісної основи для пшениці ми там не отримаємо. Льон має колосальну перспективу, але є чотири побажання. По-перше, доцільно, щоб льон завжди супроводжували професійні наукові фахівці, які чітко розуміються на морфології, на біології, на фітосанітарних проблемах льону, інакше прийнятного результату не буде досягнуто. По-друге, необхідно обов’язково чітко контролювати саме технологічні системи живлення, системи добрив, захисту рослин, обробітку ґрунту, якщо ці речі підуть на виконання у фінансово стійкий холдинг, і як це буде на льоні відображатися. По-третє, на сьогодні повинні зайняти нішу стійкі та перспективні сорти, щоб дійсно цей льон вирощувався. І четверте – це економічне побажання. Вирощування льону потребує економічного супроводу, обґрунтування, тобто страхування посівів, але в нас це дуже слабка сторона. Також потребує зовнішнього контролю, а також належних механізмів, які ми можемо на перспективу формувати. Без цих складових ми не отримаємо якості.

Микола ДОЛЯ:  Біологізація повинна мати чітко керовану  державну політику на Півдні України

– Миколо Миколайовичу, на сьогодні нагальною є ще одна проблема нашого реального сектору національної економіки. Відбувався фактично галузевий перегин у бік рослинництва та зменшення обсягів виробництва тваринницької продукції. Як би це страшно не звучало, але у нас нині поголів’я ВРХ менше, ніж у часи гітлерівської окупації! На вашу думку, як вийти із цієї ситуації, адже тваринництво – основа комплексності, основа органічних добрив?

– Зменшення поголів’я – надзвичайно негативне явище. Я особисто вважаю, що це питання також має бути одним з основних, але з урахуванням трьох складових. Перша – найновітніші досягнення в генофонді тварин. Вони повинні працювати в Україні. Друга – найновіші та найперспективніші технології утримання й органічного ведення тваринництва. Вони теж мають працювати в Україні. Третя – висококваліфіковані кадри, які можуть забезпечувати кормовиробництво на органічній основі. Тільки за цих умов ми матимемо авторитет і якісний бік відновлення ґрунтів, перспективу розвитку й формування генофонду тварин та якісний контроль за органічним землеробством і веденням тваринництва. Причому кожен малий чи великий фермер або агрохолдинг повинні мати тваринництво, яке відповідає світовим законам і стандартам. Прекрасним прикладом успішного розвитку тваринництва є Данія. Так має бути і в Україні.

– Згоден. Саме в Данії вирощують корів молочної породи «Джерсі». Вона, зокрема, стійкіша до різного роду негативних впливів, має високу продуктивність порівняно з нашими породами і протягом 15-17 років перебуває в продуктивному віці. З вашого дозволу повернуся до основної теми. На вашу думку, органічне землеробство – це прерогатива малих і середніх сільськогосподарських виробників чи великотоварних сільськогосподарських товаровиробників? Чи варто когось виокремлювати? Чи, можливо, необхідно закладати стимули, щоб всі категорії господарств впроваджували технології органічного землеробства?

– Третя ваша пропозиція найбільш раціональна. Всі категорії господарств мають орієнтуватися на ці напрями. Повинна йти чітка робота від малого фермера до великотоварного виробника, зокрема агрохолдингу, за елементами біологізації. Якщо ми цього не досягнемо, то ми занапастимо і наші земельні ресурси, і агроценози, і наші біологічні закони, адже питання біологізації не можуть проявлятися лише на певній маленькій території. Має бути широкомасштабний підхід. Достатньо прислухатися до тих розробок, які є в нашому Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Ми цим живемо, ми це впроваджуємо, ми це бачимо. Я хочу, щоб ви відвідали наші дослідні господарства й побачили, яким має бути ґрунт, що відтворюється і збагачується на основі біологізації. Холдинг не може стрімко перейти на цю систему, але він повинен поступово набирати обертів до переходу на органічні технології. І це можливо, оскільки вже певною мірою сформовано систему, що дозволяє зрозуміти біологізацію як основу майбутнього виживання українців і людства. Саме вона забезпечить економічне благополуччя та якісний бік нашого буття, саме їй треба надавати пріоритет. Інакший напрям руху веде нас у нікуди. Ось ці світлини (показує світлини – авт.) підтверджують мої слова.

– Миколо Миколайовичу, крім того, що в нас є значні площі зрошуваних земель, ми маємо також 3 млн га осушених земель, зокрема у Волинській, Житомирській та Рівненській областях. На початку 90-х років, коли колгоспи й радгоспи було зруйновано, ці землі і внутрішньомеліоративні системи стали безгоспними, зокрема позривали шлюзи, і почалася природна ренатуралізація. Вони спочатку перетворилися у пасовища, а потім там відбулося самозаліснення. Як, на вашу думку, тут треба діяти? Чи їх вже не варто повертати у продуктивний сільськогосподарський оборот? Можливо, там доцільно розвивати зелений туризм?

– Я дотримуюсь такої позиції: їх треба окультурювати. Сьогодні те, що відбулося, порушило рівновагу. І ця проблема дійсно виникла. Нині там, де провели меліоративні осушувальні заходи, вже пустирі. Ці землі дійсно заліснюються і виходять із продуктивного обороту, і їх треба окультурювати. Яким методом? Можна засіяти травами. Можна розвивати на них кормовиробництво або тваринництво. Причому на них мають розвиватися види діяльності біологічного спрямування, але не методом розорювання або за рахунок інтенсивного вирощування ринково привабливих культур. Не варто на це йти. Це зашкодить тим регіонам. Кожен метр має бути окультурений, щоб там розвивалися традиційні культури. Нехай це будуть прекрасні трави. Тобто в цілому повинна бути біологізація і на перспективу – знову ж таки тваринництво.

Микола ДОЛЯ:  Біологізація повинна мати чітко керовану  державну політику на Півдні України

– Тепер трохи політики – національної аграрної. Не мали права попередні уряди роками не призначати керівників профільного міністерства. У нас їх просто не було. Були виконуючі обов’язків. Звичайно, це звужувало можливості й люфт для того, щоб удосконалювати національну аграрну політику. У 2019 році взагалі ліквідували міністерство аграрної політики як окреме відомство. Зараз його знову будуть створювати. Ось така нісенітниця в національній аграрній політиці до чого може призвести? І як варто упорядкувати національну аграрну політику, щоб вона дійсно сприяла відродженню нашого національного сільськогосподарського виробника?

– Відсутність на сьогодні повноцінного господаря, який міг би спрямовувати аграрну політику в правильне русло, оцінювати, керувати і розвивати її, завжди призводить до негараздів, занепаду націй. Я б не хотів, щоб так сталося, щоб відсутність у даному випадку міністра АПК викликала тільки негативи. В аграрній країні має бути надзвичайно потужний автономний механізм, що передбачає цілеспрямований розвиток. У нього має бути своя система зі своїми специфічними відносинами і правила, причому для всіх – від малого фермера до великих холдингів. Має бути чіткий механізм інформаційного забезпечення. А хаос, який нині панує, приведе українців до занепаду, до ворожнечі, до негативів на наших родючих і безцінних ґрунтах. І нарешті – до втрати економічного благополуччя, яке не забезпечується чіткою системою дій, що має контролюватися чітким автономним механізмом.

– І ще одне питання, яке стосуються розвитку біоенергетики в сільськогосподарському виробництві, – це посилення його енергетичної спрямованості. На вашу думку, що необхідно для розвитку біоенергетики на основі відходів сільськогосподарського виробництва, щоб при цьому вона не створювала загроз продовольчій безпеці країни?


– Я побудував би відповідь по-особливому і показав би це на одній рослині. Візьмемо, наприклад, сорго. На чому має ґрунтуватися енергетична незалежність? Насамперед на живій формі, на живих організмах, на живій структурі. Ось ви бачите рослину, в якої тільки початок вегетації. Вона забезпечить у майбутньому найбільший потенціал для того, щоб розвивалася біоенергетика. Сировинна база біоенергетики – це сорго, кукурудза. І за допомогою різних дикорослих рослин ми можемо розвинути біоенергетику. Але все ж таки необхідно тримати стратегічний вектор ситуації. Це має бути чітка науково обґрунтована специфіка дій щодо цих усіх комплексів. Однак це не може бути масово, адже в нас є землі, які не повинні бути в аграрному обігу. Є, наприклад, землі, які повинні бути використані для меліорації, а є такі, що можуть бути використані для захисту від ерозії, є малопродуктивні землі. Скажімо, там, де вирощуються інші культури. Ми там можемо це вирощувати. Є такі технології. І знову ж таки у Національному університеті біоресурсів і природокористування України, зокрема на факультеті захисту рослин, біотехнологій та екології, ми це можемо робити. Тільки є побажання: щоб бізнес запрацював у нашій спільній справі. А те, що за цим перспектива, я переконаний.

– Щиро вам дякую, Миколо Миколайовичу, за ґрунтовні відповіді. Сподіваюся, що наші зустрічі будуть регулярними.

Інтерв’ю підготував Вадим Бардась





Друкувати
Найбільш популярні матеріали