Олександр Мороз:
У будь-якому живому процесі, а розвиток держави теж такий, має бути відповідність об’єктивного і суб’єктивного начала, змісту і форми. В Україні такої відповідності поки що немає. Влада, її інститути за формою такі, як має кожна держава. Є церемоніальні протоколи, зовнішні атрибути: виконання гімну, почесні марші, килимові доріжки, погони, фраки, прийоми, переговори, засідання, дискусії і… безмежний патріотизм. Вірніше: демонстрація патріотизму.

Але вся ця мішура не має логічного зв’язку ні з життям народу, ні з реальними потребами економіки, соціальної сфери, духовного світу. Відсутня логіка, плановість, прогнозованість розвитку держави. А тому цей розвиток здійснюється хаотично, по-броунівськи.

У нас не було критеріїв оцінки змін, аналізу причинно-наслідкового зв’язку між владними рішеннями і життям країни, добробутом людей. Це дає змогу кожному, кому не лінь, по-своєму трактувати цифри, статистику, навіть не даючи собі звіту за джерело показників, що використовуються.

Один раз у 1994 році засади були прийняті парламентом, взяті до виконання урядом В.Масола, впливаючи на ритмічність роботи всього державного організму. Це був короткочасний період, він закінчився волюнтаристськими рішеннями Л.Кучми під впливом далекого (на той час) від реального життя В.Пинзеника. Після того прийняття «засад» постійно блокувалось інститутом Президента, держава змінювалась конвульсивно, залежно від того, в який період і ким реалізовувалися спонтанні рішення.
Мороз О.О. Інтерв’ю для вас / О.О. Мороз. – К., 2008. – 200 с. + 16 с. вкл.

Валерій Геєць:
Незважаючи на те, що Україна визнана країною з ринковою економікою, вона має нерозв’язану проблему подолання всесильності бюрократії навіть по відношенню до великого бізнесу, а також нерозв’язану проблему отримання прибутків від перерозподілу власності та монопольного доступу до фінансових ресурсів держави.

Останнє має надзвичайно важливе значення в боротьбі за владу основних політичних сил, оскільки влада держави, що контролюється капіталом, дозволяє використовувати ресурси держави в інтересах бізнесу. У зв’язку з цим залишається нерозв’язаною проблема не тільки корупції, а й пільг, які часто використовуються не для розвитку і технологічного оновлення, а для отримання надприбутків і збільшення капіталів.

У системі суперечностей між «випереджаючим розвитком» і відповідною роллю такої держави та державою-«нічним вартовим» дедалі непохитнішою стає позиція, що держава має виступати «агентом розвитку», і це, власне, має забезпечити «випереджаючий розвиток». І при цьому саме держава разом із суспільними діями окремих її інститутів має виступати і в ролі ініціатора політичних змін, в ході яких боротьба окремих політичних сил відбуватиметься не за контроль над державою та її ресурсами, а за досягнення успіху в реалізації стратегії модернізації.

Нині в Україні стратегії держави як «агента розвитку» немає. Істеблішмент держави має відійти від опосередкованої чи безпосередньої участі в бізнесі, а натомість бути здатним давати відповіді стосовно розв’язання проблем, що стоять перед країною. А це значить, що державний істеблішмент повинен бути креативним у своїх діях, що можливо за умов постійного наближення до суспільства та економіки знань, коли зміст влади змінюється з влади сили та влади капіталу на владу знань.
Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / Валерій Михайлович Геєць; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. – 864 с.

Елла Лібанова:
А хто сказав, що країна багата? Насправді країна бідна. Та й природних ресурсів не так уже й багато. В Україні земля хороша. Але доти, поки ми її не загробили. А ось води вже, для прикладу, недостатньо, лісів – також. Корисні копалини ніби є, але не так, щоб їх було надто багато. Проте й головних з них – енергоресурсів – зовсім недостатньо. Про інфраструктуру, про виробничі можливості взагалі говорити не доводиться.

В Україні високі ціни на енергоресурси, використовуються надзвичайно старі, енергозатратні технології. І ми не можемо на цьому економити. Це, до речі, одна з основних причин нашої кризи. Тому, щоб забезпечити конкурентоспроможність своєї продукції, доводиться економити на інших статтях, у першу чергу на робочій силі.

Будь-який уряд орієнтується перш за все на великий бізнес, – насправді основну частину податкових надходжень забезпечують саме великі підприємства. Але й сама модель економіки може бути іншою. Сьогодні нам потрібно всіма способами підтримувати малий і середній бізнес – вони запорука розвитку населення. Потрібно спробувати все-таки підняти зарплати і престиж праці робітників бюджетної сфери – вчителів, лікарів, військових. Без цього, думаю, нічого не вийде.

Якщо навіть в Україні і будуть жити всього 36 мільйонів людей, то немає гарантій, що вони будуть жити набагато краще та довше, ніж ми. І що рівень життя буде вищий і відповідатиме їхнім потребам.
Элла Либанова: нас будет 36 миллионов // 2000. – 2012. – №17(604), 27 апреля – 3 мая.