Тетяна Плачкова: Як залишити українського селянина господарем на своїй землі

Соціально-економічне піднесення українського села залежить від багатьох чинників – розвитку сільського господарства, несільськогосподарських видів діяльності, соціальної інфраструктури та екологічної стабільності. Сільськогосподарське виробництво залежить не лише від дії ресурсно-виробничих та впливу природно-кліматичних чинників, а й від комплексу меліоративних заходів, особливо в зоні ризикового землеробства (зони осушення, зрошення, гірські території). Це вимагає формування ефективного інструментарію державної підтримки особистих селянських та фермерських господарств при виникненні стихійних лих, щоб компенсувати селянам і суб’єктам аграрного бізнесу затрачені ресурси і втрати врожаю через засухи, пожежі, повені, паводки та заморозки. Цього року сільгосптоваровиробники багатьох регіонів України зазнали значних фінансових та матеріальних втрат внаслідок стихійних лих, але належної підтримки від держави так і не дочекалися, що підриває їх ресурсні можливості з повноцінного здійснення господарської діяльності вже у найближчій перспективі. Така байдужість державних органів – це маркер часткової атрофії в Україні перевіреного світовою практикою державного патерналізму до сільського господарства, що є необхідною умовою його конкурентоспроможності. З питаннями про перспективи прямої бюджетної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, застосування комплексу податкових та кредитних преференцій для селян та суб’єктів аграрного бізнесу, інституціонального та фінансового забезпечення модернізації меліоративних систем в зоні ризикового землеробства ми звернулися до автора ряду законодавчих ініціатив в частині застосування державою компенсаційних механізмів відшкодування втрат постраждалим від засухи територіям Півдня України, PhD in Law, народного депутата України Тетяни Плачкової.

– Тетяно Михайлівно, Ви з тих депутатів українського парламенту, хто постійно виїздить до депресивних сільських районів і прямо від селян дізнається про їх нагальні проблеми, про проблеми розвитку особистих селянських та фермерських господарств, про долю крупнотоварних виробництв та суб’єктів малого аграрного бізнесу. Якою Ви бачите перспективну модель розвитку сільського господарства в загальнонаціональному масштабі?

– Виключно комплексний збалансований розвиток як рослинницької, так і тваринницької підгалузей. Це оптимальна модель. Держава прямими та непрямими методами має стимулювати подолання комплексу галузевих перегинів в сільському господарстві, щоб призупинити ганебне вичавлювання з нашої родючої землі високих врожаїв експортоорієнтованих культур за рахунок виснаження ґрунтів. А воно, на жаль, вже стало трендом. В рази зросли посівні площі сільськогосподарських культур, які виступають сировиною для виробництва різних видів біологічного палива і в непереробленому вигляді експортуються закордон, де з них виробляють біоетанол та біодизель. Водночас за останні тридцять років в Україні на порядки зменшилося поголів’я великої рогатої худоби. Наша країна, фактично, перетворюється на «бананову республіку», яка постачає на світовий ринок сільгоспсировину. А здійснюється все це за рахунок руйнування унікальних за світовими мірками ґрунтів.
Тож необхідно стимулювати первинну переробку, щоб український товаровиробник, український селянин збільшував обсяги виробництва продукції з високою доданою вартістю і мав можливості нарощувати потужності в короткостроковій перспективі, впроваджувати сучасні методи екологічно орієнтованого землеробства та скотарства, розвивати сільський туризм.

– А як щодо пріоритетів розвитку аграрного сектора Одеської області?

– Підвищення капіталізації аграрного бізнесу та соціально-економічне піднесення сільських територій у моїй рідній Одеській області залежить від відновлення традиційної спеціалізації. Вона максимальною мірою відповідає природно-ресурсним та природно-кліматичним передумовам і вписується в сучасний формат невиснажливого ведення сільськогосподарського виробництва. Я кажу про розвиток виноградарства, виноробства, овочівництва, скотарства. Треба також нарощувати потужності органічного сільськогосподарського виробництва. Це надасть аграрному сектору Одещини конкурентних переваг, враховуючи, що попит на екологічно безпечну сільськогосподарську і харчову продукцію зростає як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.
Треба повертати у продуктивний господарський оборот зрошувані сільгоспугіддя, які були виведені внаслідок глибокої стагнації аграрного сектора в 90-х минулого століття. Це відкриє колосальні резерви подолання депресивності сільських територій Одеської області. Але таке повернення потребує значних капітальних вкладень, необхідних не лише для відновлення існуючих зрошувальних мереж, а й для їх модернізації. Треба формувати такі гідромеліоративні комплекси, які дозволятимуть використовувати сучасні технології поливу, забезпечуватимуть економію свіжої води і запобігатимуть згубному впливу зрошення на екологічну стійкість агроландшафтів.

– А які механізми, на Вашу думку, зараз необхідно застосовувати, щоб зрошуване землеробство повернуло колишню могутність «одеського агропрому»?

– Дієвий механізм є. Це передача меліоративних систем у тимчасове користування через укладення концесійних договорів, договорів управління майном та про спільну діяльність. Настав час нарешті подолати той тотальний інвестиційний дефіцит, який є в системі функціонування інженерної інфраструктури меліоративних систем у зоні зрошення.

З колегами по парламенту ми зареєстрували у Верховній Раді законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, які регулюють передачу меліоративних систем у тимчасове користування» (№3852). Його прийняття відкриє можливість залучити в модернізацію меліоративних систем приватний капітал і тим самим подолати депресивність територій, де площі зрошуваних сільськогосподарських угідь є значними. Ці угіддя знову стануть придатними для сільськогосподарського виробництва і дадуть Одеському регіону і всьому півдню України можливість повернутися на їх традиційне місце в загальнонаціональному поділі праці.

Тетяна Плачкова: Як залишити українського селянина господарем на своїй землі


– Тобто прийняття і реалізація цього законопроекту дадуть друге дихання зрошуваному землеробству?

– Навіть більше. Він спрямований на зміну принципів користування меліоративними системами не лише в зоні зрошуваного землеробства, а й в зоні осушення та в зоні ризиків виникнення паводків і повеней. Сьогодні наслідки цих природних явищ не були б такими руйнівними, якби, скажімо, громади гірських територій мали фінансові можливості будувати та модернізувати захисні дамби, проводити комплекс необхідних агролісомеліоративних та гідромеліоративних заходів, вчасно упереджувати підтоплення населених пунктів та сільгоспугідь. Тобто, створивши умови для передачі у тимчасове користування меліоративних систем в зоні зрошення, осушення та протипаводкового і протиповеневого захисту через укладення угод державно-приватного партнерства, ми створюємо сприятливі передумови для поєднання інвестицій приватного бізнесу, організаційного потенціалу держави та територіальних громад. Тим самим робимо зони ризикованого землеробства більш придатними для сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва та інших видів господарської діяльності. Це створить умови для поступового виходу багатьох територій з депресивного стану.

– Якою Ви бачите перспективу підтримки законопроекту №3852 парламентом?

– Я сподіваюся на професійний, а головне прогресивний підхід до його розгляду і прийняття. Законопроект створює сприятливі інституційні передумови для модернізації меліоративних систем, які дадуть можливість в економічному та екологічному напрямках покращити використання зрошуваних, осушених угідь, а також сільськогосподарських і лісових земель у паводко- та повененебезпечних регіонах. Депутати, які дійсно розбираються в цих питаннях, добре це розуміють, що зміцнює мою віру, що колеги з регіонів, де стан меліорації є вагомим чинником господарської активності та екологічної безпеки, підтримають цю законодавчу ініціативу. В результаті ми зможемо модернізувати меліоративний комплекс нашої країни і надати додаткових імпульсів соціально-економічному піднесенню окремих територій, особливо зони ризикового землеробства.

– Характерною рисою поданого Вами законопроекту є узаконення угод державно-приватного партнерства щодо користування меліоративними системами. Узаконюючи такі угоди, ми створюємо умови для залучення у водогосподарсько-меліоративний комплекс приватних інвестицій. Напевно, це законодавче нововведення Ви пропонуєте, виходячи з існуючого стану фінансування меліоративної інфраструктури в Україні?

– З державного бюджету України у 2019 році фінансувалися заходи, пов’язані з експлуатацією державного водогосподарського комплексу, захистом сільських населених пунктів та сільгоспугідь від шкідливої дії вод і заходи з поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених систем. Але обсяги фінансування були мізерними і не покривали навіть мінімальної потреби як у капітальних видатках, так і в обігових коштах. У 2019 році захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільгоспугідь був профінансований на 52 млн грн.; першочергове забезпечення сільських населених пунктів централізованим водопостачанням – на 48 млн грн.; розвиток та поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених систем – на 2 млн грн.

Порівняйте масштаб проблем і ці суми. Вони не відповідають жодній критиці. Тому я запропонувала внести зміни до проекту держбюджету 2021, передбачивши на розвиток та поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених систем 2,2 млрд грн. Кошти можна віднайти, якщо, приміром, фінансування Національної поліції України не збільшувати до 35,8 млрд грн, як це пропонується у 2021 році, а залишити на рівні 2020 року – 33,6 млрд грн.

– Тобто основним джерелом модернізації меліоративної інфраструктури все одно залишаються публічні бюджети?

– Бюджетні кошти – одне з багатьох джерел, адже вони завжди обмежені. Лише за їх рахунок не вирішити проблему екологічного реінжинірингу осушених та зрошуваних систем. Для фінансування цієї складової меліоративної інфраструктури джерела потрібно диверсифікувати. І на моє глибоке переконання, саме прийняття законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, які регулюють передачу меліоративних систем у тимчасове користування» та узаконення угод державно-приватного партнерства дасть можливість залучити приватний капітал і суттєво модернізувати зрошувальні та осушувальні системи.

– Але тотальний інвестиційний дефіцит є не лише в меліоративному комплексі, а й в інших ланках водогосподарської інфраструктури, зокрема у сфері централізованого водопостачання та водовідведення. Це дуже болісно для сільських населених пунктів, насамперед, на півдні України.

– Насправді, це маркер безпорадності і державної, і місцевої влади, дуже болюча проблема сільського розвитку. І вона породжує інші проблеми. Приміром, низький відсоток охоплення сільських населених пунктів централізованим водопостачанням та водовідведенням призводить до численних небезпечних захворювань місцевих жителів.

Саме з цих міркувань і виходила парламентська фракція «Опозиційної платформи – За життя» при підготовці пропозицій до проекту держбюджету на 2021 рік. Наша позиція чітка і непохитна – ми наголошуємо на необхідності першочергового забезпечення сільських населених пунктів централізованим водопостачанням. І державне фінансування для цього має бути відновлено.

Ви знову запитаєте про джерела, і я знову повторю, що вони є. Ми наголошували на сумі 1 млрд грн. за рахунок коштів, які передбачені на численні антикорупційні органи - НАБУ (300 млн грн), НАЗК (300 млн грн), ДБР (400 млн грн). Я особисто переконана, що здоров’я мешканців сільських населених пунктів для країни значно важливіше, ніж фінансування віртуальної боротьби з корупцією та захмарних окладів для керманичів цими процесами.

Тетяна Плачкова: Як залишити українського селянина господарем на своїй землі


– Однозначно, покращення централізованого водопостачання та водовідведення сільських населених пунктів – це завдання загальнонаціонального масштабу. А для південного регіону, для Одеської області, де об’єктивно відчувається дефіцит питної води, воно особливо важливе.

– Без сумніву. Проблема існує вже багато років. Водопостачання в Одеській області є лише в 57% сільських населених пунктів, з них у 83% вода не відповідає вимогам державного стандарту. 162 населені пункти через відсутність природних джерел користуються привозною водою. І лише 30% з 5 700 артезіанських свердловин і 200 шахтних колодязів можуть забезпечити якісною питною водою.

Такий дефіцит вимагає якнайшвидшого впорядкування систем водопостачання та водовідведення в сільських населених пунктах Одещини, і без додаткової бюджетної підтримки тут не обійтися. Тому я пропонувала у проекті держбюджету-2021 передбачити відповідну цільову субвенцію місцевим бюджетам Одеської області – зняти додаткові кошти в 700 млн грн з Державного управління справами і направити їх для розв’язання давньої і ганебної проблеми з водою сіл у вододефіцитних районах. По-перше, це якість життя, по-друге – запобігання спалахам різного роду епідемій та хвороб, і по-третє – збереження безцінного фонду нації, яким завжди були сільські жителі.

– Давайте знову повернемось до законопроекту про передачу меліоративних систем у тимчасове користування. Він узаконює концесійний режим користування меліоративними системами. А чи не несе концесія небезпеку руйнації критичної інфраструктури, до якої ми відносимо і меліоративні системи?

– Давайте заспокоїмо всіх, у кого є побоювання. Малознайомий для широкого загалу термін «концесія» насправді є альтернативою приватизації. Тим більше, він передбачає тимчасове користування та обов’язкові інфраструктурні поліпшення. Саме концесія дозволить уникнути поглинання зрошувальних систем акулами аграрного бізнесу, які будуть робити все для максимізації прибутку, що ймовірно зробить зрошення недоступним для аграріїв малої і середньої ланки.

Крім того, мова йде про передачу в концесію лише міжгосподарських та внутрішньогосподарських меліоративних систем, а загальнодержавні мережі гідротехнічних споруд залишаються у власності держави. Концесіонер, взявши гідротехнічні споруди в експлуатацію, зобов’язується їх модернізувати та реконструювати, щоб підвищити ефективність регулювання водно-повітряного режиму на осушених та зрошуваних сільськогосподарських угіддях. Сьогодні у багатьох регіонах меліоративні системи прийшли в непридатність. І саме через це населені пункти та сільськогосподарські угіддя страждають від надмірних підтоплень. Саме через це усугубляються прояви посухи.

– Дійсно, на півдні посуха, на заході – повені. Цього року природно-кліматичні катаклізми дуже болісно зачепили Україну і нанесли значних збитків сільськогосподарським товаровиробникам та сільським домогосподарствам. А допомога від держави мізерна. Чи бачите Ви шляхи подолання наслідків стихійних лих, які фактично руйнують аграрну галузь?

– Протягом цього року я проїхала всією Одеською областю і на власні очі бачила, наскільки постраждали сільгосптоваровиробники. Цілком зрозуміло, що на допомогу їм має прийти держава. Інакше наслідки будуть катастрофічними не лише для сільськогосподарського виробництва, а й для сільських населених пунктів загалом. Збитки як фінансові, так і матеріальні – колосальні. І однозначно виправданим буде послаблення податкового навантаження на виробників сільськогосподарської продукції.

Тетяна Плачкова: Як залишити українського селянина господарем на своїй землі


– Що саме Ви пропонуєте?

– Разом з колегами по парламенту та представниками аграрного бізнесу, що постраждали від природніх катаклізмів цього року, ми розробили дієвий механізм допомоги аграріям. Це законопроект щодо звільнення на один рік від сплати єдиного податку та орендної плати сільгосптоваровиробників, які використовують земельні ділянки державної власності. Звичайно, за умови підтвердження у передбаченому законодавством порядку, що сільськогосподарські посіви були знищені посухою внаслідок форс-мажорних обставин.

Однак розуміння у владних коридорах ми не знайшли. І це ще раз підтверджує відірваність нинішньої влади від реальних проблем сільськогосподарських підприємств та особистих селянських і фермерських господарств.

– Зараз ключовим для соціально-економічного піднесення сільських територій є врегулювання земельного питання. У 2001 році, незважаючи на спротив значної частини депутатського корпусу та завдяки наполегливості Віктора Медведчука, був прийнятий Земельний кодекс України. Це дало можливість реалізувати одвічну мрію українських селян – зробити сільськогосподарські землі повноцінним елементом системи товарно-грошових відносин, стало основною інституційною передумовою становлення ринкових відносин на селі і відродження національного АПК. Чому, на Вашу думку, влада «слуг народу» брутально ігнорує базові положення діючого Земельного кодексу, чим фактично прискорює процеси обезземелення українських селян?

– На жаль, політика нинішньої української влади не зорієнтована на відстоювання інтересів України. Влада слабка, а слабка влада робить слабкою і державу. Непрофесійні підходи у визначенні ними пріоритетів розвитку економіки, фінансової самостійності нашої країни все більше втягують нас у боргову яму МВФ та Світового банку. А там однозначно не налаштовані на реструктуризацію боргів і намагаються у рахунок їх погашення отримати доступ до родючих українських земель. Першим кроком став закон, який дозволяє вільний обіг земель сільськогосподарського призначення. У березні парламентська монобільшість в неконституційний спосіб та за сприяння «Європейської солідарності» фактично продавила потрібний транснаціональному капіталу закон, який з 1 липня 2021 року відкриває шлях до вільної купівлі та продажу сільськогосподарської землі. Закон цей є рамковим, він не визначає реальних механізмів здійснення цих процесів, але відкриває скриньку Пандори для української незалежності. Ситуацію ускладнює те, що все відбувається в умовах глибокої економічної кризи, коли вартість усіх активів, незважаючи на їх цінність, знижується. А це означає, що найбільше національне надбання нашого народу може бути продано за демпінговими цінами. При відсутності дієвих програм розвитку українське селянство опинилося перед загрозою повзучого жебрацтва. Результати можуть бути страшними - руйнація сільського укладу життя як такого, а це фактично означатиме і руйнацію державності. «Опозиційна платформа – За життя» звернулася до Конституційного Суду України з поданням щодо відповідності закону про обіг земель сільгосппризначення українській Конституції. Відкрито конституційне провадження, і, я впевнена, все наше суспільство очікує на справедливе рішення суду.

– А якщо раптом так станеться, що правова оцінка конституційності чи неконституційності Закону щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення не буде надана, і з 1 липня 2021 року ринок сільськогосподарських земель буде запущено, що необхідно зробити в першу чергу, щоб українські селяни не стали об’єктом земельного рейдерства та земельних спекуляцій?

– Пам’ятаєте, якою «драконівською» була первинна редакція цього Закону. Вона передбачала можливість концентрувати в одного бенефіціара 8% сільськогосподарських земель від загальної площі цієї категорії земель адміністративної області. За таких умов в Одеській області в одних руках можна було б концентрувати більше 200 тис. га. Ми зробили все можливе і, навіть, неможливе, щоб усунути цю та ряд інших антисоціальних і антиселянських норм з кінцевої редакції законопроекту. Хоча й кінцева редакція несе значну небезпеку для суверенітету України та продовольчої безпеки.

Тому позиція Конституційного Суду буде дуже важливою. Підстав для визнання цього закону неконституційним дуже багато. І я не виключаю, що однією з основних причин нинішнього блокування роботи Конституційного Суду України Президентом та його Офісом є якраз прагнення унеможливити прийняття судом об’єктивного рішення.

Тетяна Плачкова: Як залишити українського селянина господарем на своїй землі


– Що ж рухає в даному випадку Зеленським та «слугами»?

– Відповідальність перед справжніми вигодонабувачами і неспроможність відстоювати проукраїнську пронародну позицію. В разі запуску ринку сільськогосподарських земель з 1 липня 2021 року найбільше занепокоєння в мене викликає те, що за кілька місяців наше селянство може стикнутися з масовим обезземеленням.

Тому український селянин має бути максимально озброєний інформацією щодо своїх прав на земельні наділи і щодо їх захисту в разі проявів земельного рейдерства.

– Як забезпечити таку інформованість?

– Треба реально, а не формально, забезпечувати роботу інституту сільськогосподарського дорадництва. А для цього потрібні зміни до Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», спрямовані на розширення повноважень дорадницьких служб в частині співпраці з органами місцевого самоврядування та сільськими домогосподарствами.

Я не буду стояти осторонь цього процесу і робитиму все, від мене залежне, щоб український селянин залишився господарем на своїй землі.

Проблем в галузі настільки багато, що потрібна і рішучість, і політична воля, і консолідація прогресивних ідей, аби не лише розв’язати їх, а забезпечити міцну основу комплексного розвитку сільського господарства в Україні.

– З цього ми почали і цим закінчуємо нашу розмову. Дякую.
Інтерв’ю підготував Василь Голян





Друкувати
Найбільш популярні матеріали