ВАЖЛИВІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ГРОМАДСучасні економічні перетворення в Україні тісно пов’язані з процесами євроінтеграції та децентралізації влади. Міжнародна спільнота особливу увагу приділяє сталому розвитку суспільства, що передбачає екологізацію економіки та встановлення соціальної справедливості. Тому економічні й соціальні зміни в державі повинні відповідати принципам сталого розвитку, зважати на глобальні політичні виклики та суспільні потреби.

У контексті адміністративної реформи забезпечення сталого розвитку територіальних громад є ключовим завданням для економіки України, а самоврядні й незалежні місцеві громади – його необхідною передумовою. Розвиток сільських територій стримується комплексом системних проблем, серед яких насамперед незадовільний рівень життя населення, зростання обсягів трудової міграції, спад економічної активності на сільських територіях. Усе це ускладнює досягнення системної єдності господарської, соціальної та екологічної компонент сталості. Дисбаланс між зазначеними складовими свідчить про ймовірність виникнення ризиків нераціонального використання місцевих природних ресурсів, поглиблення екологічних проблем територій та погіршення умов відтворення людського капіталу.

Виникає науково-практична потреба поглиблення теоретико-методологічних засад упровадження більш жорстких соціальних та екологічних норм, вимог, ціннісних орієнтирів у господарську діяльність з метою підвищення ефективності використання природних ресурсів та збереження екосистемної цілісності територіального простору. Ці питання досліджено в монографії «Соціоекологічні імперативи розвитку сільських територіальних громад» розробленій в Державній установі «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України».

В монографії досліджуються імперативи, що є певним чином формалізованим відображенням таких норм та визначають принципи функціонування суспільства, його здатність до трансформації, еволюції, прискорення чи зміни вектору розвитку. Формування теоретичних засад політики сталого розвитку країни та консолідації суспільства також передбачає розробку соціоекологічних імперативів, завдяки яким відбувається пряме й опосередковане регулювання відносин у суспільстві та його поступальний розвиток. Виокремлено екологічні та соціоекологічні імперативи розвитку суспільства. Під екологічним імперативом слід розуміти систему формальних і неформальних вимог, правил, норм, що регулюють антропогенну діяльність і впливають на зміни в навколишньому природному середовищі.

Основні з них включають вимоги до людини, сприяти у процесі своєї діяльності екологічній цілісності глобальних та локальних територіальних систем, сукупності ресурсів території; обсягів і темпів споживання відновних і невідновних ресурсів, а також відходів, – накопичених унаслідок людської життєдіяльності; збереження цілісності екосистеми, регулювання масштабів і способів діяльності з метою підтримки здатності біосфери до відновлення. Соціальний імператив – це сукупність основних вимог, які сприяють вирішенню проблем соціальних відносин і взаємодії та сформовані відповідно до Цілей розвитку тисячоліття: рівень і якість життя населення, подолання бідності, удосконалення (зміна) структури споживання та виробництва, охорона й зміцнення здоров’я населення, протидія криміналізації життя суспільства, розвиток освіти і культури. Найбільш актуальні соціоекологічні імперативи включають забезпечення якісної екологічної освіти й виховання населення; гарантування доступу до екологічної інформації та залучення населення до ухвалення рішень, що стосуються довкілля; формування настанов щодо здорового способу життя в гармонії з природою. Ключова мета впровадження соціоекологічних імперативів у локальну політику розвитку – утворення конкурентоспроможних територіальних громад, підвищення рівня життя населення завдяки збільшенню показників економічної діяльності, продуктивності праці, зайнятості.

Основна увага в дослідженні зосереджена на ключових поняттях таких, як розвиток сільських територій – це закономірний та спрямований процес зміни екологічних, соціальних та економічних складових сільського утворення на основі поєднання наявних ресурсів (людських, природних, інфраструктурних), ефективної державної політики та ініціативності мешканців; важливим показником її потенціалу щодо сталого розвитку є кількість станів стабільності системи, складність трансформаційних зрушень, траєкторія руху та її віддаленість від порогових значень, можливість взаємодії елементів і інших структур. Вказане стало основою для уточнення понять: розвиток сільських територій на базі об’єднаних територіальних громад, сталий розвиток сільської території. Мета такого розвитку полягає у: створенні умов для досягнення благополуччя населення; формуванні територіальної саморозвиваючої і самобутньої соціо-еколого-економічної системи; у протидії антропогенному перевантаженню і деградації ландшафту, збереженні культурних цінностей; забезпеченні відтворення та довготривалого використання природних ресурсів для сільського господарства, місцевої економіки, туризму, рекреації та інших сфер господарської діяльності. Управління ресурсною складовою сільських територій має бути направлене на раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу задля забезпечення достатнього рівню соціально-економічного розвитку та конкурентоспроможності. Саме ці процеси, для територіальних громад, і мають стати конститутивно-ключовою основою майбутнього розвитку, зокрема, в: економічній площині – забезпечить розвиток громади, фінансову самодостатність та спроможність; екологічній – ефективне використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища; соціальній – підвищення якості життя населення та розбудову інфраструктури.

Для систематизації інструментів досягнення конкурентоспроможності сільських територіальних громад запропоновано алгоритм, сформований на засадах соціоекологічних імперативів та з урахуванням національних пріоритетів сталого розвитку. Ефективність реалізації державної політики значною мірою залежить від набору та особливостей взаємодії економічних, соціальних, екологічних імперативів розвитку суспільства, домінуючих у певний проміжок часу. Стратегічні пріоритети сталого розвитку сільських територій у контексті децентралізації влади мають орієнтуватися на вектор розвитку держави відповідно до нормативно-правових документів та соціоекологічних імперативів, що включають ефективне управління та економічне піднесення, соціальний добробут й екологічне благополуччя, зокрема: визначення активів громад та розвиток партнерських відносин між органами влади різних рівнів і ОТГ; диверсифікація сільської економіки та багатофункціонального розвитку сільських територій із залученням природних ресурсів; створення сприятливого середовища для розвитку малого і середнього підприємництва; підвищення якості життя сільського населення тощо.

М.В. Ільїна, д.е.н., с.н.с., зав. відділу екосистемного
оцінювання природно-ресурсного потенціалу
Ю.Б. Шпильова, д.е.н., с.н.с., с.н.с. відділу
проблем економіки земельних і лісових ресурсів
ДУ «Інститут економіки природокористування
та сталого розвитку НАН України»





Друкувати
Найбільш популярні матеріали