Євроінтеграція України – декларація,  занепад і руїна?«Європейський вибір України», «європейська інтеграція», «альтернативи шляху до Європи Україна не має» – ці сполучення слів міцно ввійшли до лексикону українських політиків. Як свідчить практика розбудови незалежної держави, лише під час перебування тих чи інших політичних сил в опозиції їх представники ще можуть виступати за якнайтісніші взаємини з Росією та іншими державами пострадянського простору, натомість після приходу цих-таки політсил до влади їх речники починають заявляти про безальтернативність курсу на Зону вільної торгівлі з ЄС та асоційоване членство у Євросоюзі.
Темою цієї публікації є здобутки і втрати України на шляху її європейського вибору, а також якомога об’єктивніший прогноз щодо майбутніх європерспектив нашої молодої держави.


Як відомо, двері Європейського Союзу відчинені (принаймні, теоретично) для країн, котрі: 1) розташовуються на Європейському континенті; 2) належать до демократичних держав; 3) мають вільний ринок; 4) мають бажання і можливості привести своє законодавство у відповідність із правом ЄС.

Про те, що першій умові вступу до ЄС Україна відповідає цілком і повністю – нагадувати більш ніж зайве. Географічне розташування нашої держави не абиде, а – мамо рідна! – в самісінькому центрі самої Європи є одним із найколосальніших приводів пишатися своєю Ненькою для кожного щирого патріота.

На жаль, щодо пункту другого – наявності в Україні справжньої демократії – патріоти молодої держави аж ніяк не є такими ж одностайними. Скажімо, дехто з них переконаний, буцімто нинішня влада вдається до неправомірних дій, пов’язаних з політичним переслідуванням лідерів опозиції – Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та ін. Утім, патріоти з іншого політичного табору доводять, що судові процеси над згаданими громадянами мають суто юридичну основу. Так само різні оцінки даються, знов-таки для прикладу, прозорості та демократичності президентських і місцевих виборів в Україні 2010 року…
І найголовніше – немає одностайності щодо впливу даних політичних та юридичних процесів в Україні на її євроінтеграційні перспективи в самому ЄС. Одні політичні діячі та експерти прямо заявляють про неможливість для України інтегруватися в Європу, якщо Юлія Тимошенко не вийде на свободу. Інші вважають, що заморожувати взаємини з Україною через судовий процес над екс-прем’єркою – Євросоюзу не варто.
При цьому, за спостереженнями як вітчизняних, так і зарубіжних оглядачів, жодних чітких та загальноприйнятих критеріїв демократичності тієї чи іншої держави для прогресивної європейської і світової спільноти не існує. А висловлювати сумніви в демократичності української влади ця спільнота може в політичних інтересах провідних держав цивілізованого Заходу, котрі (інтереси), на думку декого з вітчизняних аналітиків, полягають у створенні та підтриманні «поясу русофобії» біля кордонів Російської Федерації з метою ослабити потужного геополітичного гравця. Відповідно до цих інтересів, Заходу потрібен слухняний офіційний Київ, нізащо не згідний на жодну інтеграцію в рамках колишнього СРСР, зате вірний європейському вибору…
Окрім того, знову ж таки як доводить дехто з аналітиків, у ЄС на сьогодні просто не готові надавати асоційоване членство 46-мільйонній «євроцентровій» державі – і не готові з цілої низки причин, які насправді лежать не в політичній, а виключно в економічній площині. Тож процес над Тимошенко став лише зручним приводом для відмови Україні в асоційованому членстві.

Саме час перейти до економічних чинників українських європерспектив. Державою з вільним ринком Україну у Європі вже визнали, більше того – наша країна вступила до Світової організації торгівлі. Проблема в тому, що для інтеграції до ЄС цього недостатньо.
В нинішніх умовах кризи євро і невтішного стану економіки самого Євросоюзу йому не потрібна сьогоднішня Україна – навіть попри всі успіхи уряду Азарова, відверто заслабка в економічному відношенні як для нового члена ЄС.
Принагідно варто зазначити, що саме на шляху до вільного ринку Україна втратила потужну промисловість і сільське господарство, які дістались їй у спадок після розпаду Радянського Союзу. Очевидно, промислові і сільськогосподарські підприємства країни розвиненого соціалізму були небажаними конкурентами провідним західним компаніям. А завдяки переходу разом з вільним ринком до компрадорського капіталізму в нашій країні були успішно створені вкрай тяжкі умови для вітчизняного виробника, що призвело до зупинки й ліквідації багатьох підприємств, зменшення кількості робочих місць, і це, в свою чергу, змусило мільйони наших громадян їздити на заробітки за кордон. Названі процеси супроводжувалися відкриттям вітчизняних ринків для продукції імпорту, зокрема транснаціональних корпорацій, і закриттям ринків країн Заходу для кількох сотень різновидів української продукції. Якщо додати до всього зазначеного залежність нашої держави і добробуту її громадян від кредитів МВФ, майбутній економічний підйом України дужче схожий на утопію, ніж на реальну можливість. А це означає, що так само утопічним є і членство країни в ЄС. Виходить, усі заяви про її «європейський вибір» є не більш ніж красивими деклараціями.

А в разі створення Зони вільної торгівлі з Європейським Союзом Україну, за прогнозами експертів, очікує:
- погіршення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників через її дорожчання, викликане необхідністю вишукувати кошти на модернізацію та сертифікацію продукції, пов’язану з переходом на європейські стандарти, а також зростанням цін на сировину та інші ресурси;
- подальше зниження доходів до держбюджету (котрі вже зменшились після вступу до СОТ) і пов’язане з цим згортання багатьох соціальних програм;
- зниження доходів Пенсійного фонду з усіма зрозумілими наслідками;
- зростання споживчих цін, а також різке збільшення тарифів на електроенергію і комунальні послуги, а отже й катастрофічне зубожіння чималої частини населення;
- ріст безробіття через масові банкрутства підприємств, яким удалося пережити минулі кризи;
- зменшення чисельності населення через зубожіння і трудову міграцію
…та інші «радощі» вільного ринку, помножені на наслідки економічної і зовнішньої політики, зумовленої «безальтернативністю європейського вибору».

Думається, не більш втішними будуть і потуги українських законотворців привести законодавство України у відповідність із правом ЄС. Адже є всі підстави вважати, що інтереси народу при цьому враховуватимуться так само мало, як і при вступі до СОТ та/або до Зони вільної торгівлі з Євросоюзом…

Таким чином, прагнення української влади (річ не в персоналіях!) будь-що інтегруватися до Європи загрожує майже повною руйнацією вітчизняної економіки, непоправними наслідками в соціальній сфері, подальшим зменшенням кількості українців в Україні.

Чи таке майбутнє обрав для себе народ України, чи саме такому шляху дійсно немає альтернативи?
Олександр НЕКРОТ






Друкувати
dako
Група: Гості 18 июля 2012 12:20
1


Авторе, що, ригіанали почали оплату послуг "майстрів пера і диктофона" з метою підготовки свідомості електорату до здачі у полон Митного союзу?
Nekrot
Група: Гості 18 июля 2012 17:03
2


dako, по-перше, для мене новина, що "регіонали" збираються в Митний союз. Навпаки, вони продовжують рватися до Еуропи. По-друге, як доведете, що Митний союз - полон, а Євросоюз - свобода? Аналіз переконує у протилежному - перечитайте статтю уважніше і без "свідомої" зашореності.
Найбільш популярні матеріали