Владимир МИЩЕНКО,
доктор экономических наук,
ГУ «Институт экономики природопользования и устойчивого развития Национальной академии наук Украины», Киев

Volodymyr MISHCHENKO,
PhD Economics,
SE “Institute of Environmental Economics and Sustainable Development of the National Academy of Sciences of Ukraine”, Kyiv

Начиная с 90 х годов прошлого столетия, минеральные ресурсы в Украине стали объектом едва ли не наибольшего мифотворчества. Богатства недр, высокий уровень обеспеченности запасами, наличие якобы уникальных месторождений подавались как наиболее очевидная гарантия будущего экономического благополучия страны. Такие представления были свойственны не только отечественным политикам, но и ученым. Они подогревались также зарубежными публикациями, в частности, оценками ресурсного потенциала стран СНГ Дойче Банка (1991 год).

Это порождало настроения пассивного ожидания результатов, которые, однако, не спешили приходить. Инвестиционная отдача недр оказалась недопустимо низкой, во многом разочаровывающей. Причины же произошедшего неоднозначны, и об этом здесь пойдет речь.

Вячеслав СТЕПАНОВ,
доктор экономических наук,
Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, Одесса

Vyacheslav STEPANOV,
PhD Economics,
Institute of Market Problems and Economic & Ecological Research, NAS of Ukraine, Odessa

Начиная с середины 80-х годов и по настоящее время, современное мировое социально-экономическое развитие во взаимосвязи с экологическим фактором проходит под девизом «устойчивое развитие». Применительно к Украине этой проблеме посвящено большое количество работ, к числу которых можно отнести фундаментальные исследования украинских ученых: Л.Г.Мельника [1], О.Г.Белоруса и Ю.М.Мацейко [2], С.К.Харичкова [3] и многих других.

Становление парадигмы устойчивого развития проходило под знаками классических понятий экономики и экологии как искусства ведения национального хозяйства с учетом экологических факторов. Но в последние 10-15 лет особенно заметно стали проявляться тенденции превращения экономических и экологических факторов из первичных, которыми они всегда были и учитывались в рамках термина «устойчивого развития», во вторичные.

Тетяна ВАХНЕНКО, доктор економічних наук, Інститут економіки та прогнозування НАН України, Київ

Tetyana VAKHNENKO, PhD Economics, Institute for Economy and Forecasting, Ukrainian NAS, Kyiv

Стабілізація макроекономічного середовища та проведення дієвих структурних реформ у банківському секторі мають ключове значення для зменшення гостроти фінансової кризи в Україні та пом’якшення її впливу на реальний сектор економіки. Серед заходів антикризового управління вагоме місце посідають інструменти забезпечення зовнішньої платоспроможності Уряду та корпоративних позичальників на міжнародних ринках.

Тетяна ВАХНЕНКО, доктор економічних наук, Інститут економіки та прогнозування НАН України, Київ

Tetyana VAKHNENKO, PhD Economics, Institute for Economy and Forecasting, Ukrainian NAS, Kyiv

В останні роки в економіці України спостерігається процес стрімкого зростання банківських кредитів. На кінець 2007 року вимоги банків за кредитами, наданими суб’єктам економіки України, досягли 426,9 млрд. гривень, що становило 60,2% ВВП за 2007 рік. За останні два роки сума наданих банками кредитів збільшилася майже на 30% ВВП. У країнах з перехідною економікою український показник рівня наданих банками кредитів відносно ВВП є одним з найвищих (табл.1). У 2007 році більш високі показники демонстрували лише Хорватія (77,2% ВВП) і Казахстан (66,6% ВВП). У 2006 році поточний рівень банківських кредитів відносно ВВП в Україні перевищили Естонія (82,7% ВВП) і Латвія (86,8% ВВП). В той час у Болгарії сума вимог банків за кредитами, наданими суб’єктам економіки, становила 47,2% ВВП, у Польщі – 33,4% ВВП, у Румунії – 27,2% ВВП, у Словаччині – 38,6% ВВП, у Чехії – 40,6% ВВП, в Угорщині – 55,4% ВВП, у Росії – 41,5% ВВП.

Динаміка і масштаби інновацій у сучасних умовах істотно залежать від рівня інформатизації всіх сфер економіки. Вплив інформатизації на інноваційні процеси можна розглядати з декількох боків.

По-перше, сам процес інформатизації висуває нові вимоги як у галузі технічного забезпечення, так і технологічного (телекомунікаційного), організаційного.

По-друге, із впровадженням інформаційних систем практично в усі сфери діяльності людини з’являється необхідність і можливість удосконалення організації самого процесу її діяльності, зростає потреба в технічних і технологічних інноваціях виробництва.

По-третє, інформатизація наукової сфери, освіти, медицини, бібліотечного фонду тощо, словом, тієї сфери діяльності людини, що формує електронні інформаційні ресурси, дозволяє в кілька разів скоротити пошук того, що вже зроблено, винайдено, і тим самим сприяє скороченню термінів розробки і впровадження нового.

По-четверте, інформатизація сприяє просуванню товарів як на внутрішній ринок, так і на світовий і в той же час забезпечує швидке ознайомлення з аналогічним товаром конкурентів. Щоб товар був конкурентоспроможним, виробникам необхідно витримувати певні вимоги покупців. Тому постійне відстеження і використання інновацій, що дозволяють поліпшити якість та інші характеристики товару, дозволяють підприємству бути конкурентоспроможним.

Для зростання темпів впровадження інновацій необхідно виділити необхідні кошти і скоротити термін впровадження програми «Електронна Україна».

Інноваційне джерело зростання економіки є найбільш привабливим. Різниця між результатами науково-технічних та інших інновацій і витратами на них буває надто значною. Цим шляхом ідуть розвинені країни, і в нашому суспільстві є всі передумови орієнтуватися на нього. Тим більше, що значними енергоресурсами ми не володіємо.

Таким чином, формування активної інноваційної політики держави повинно стати першочерговим завданням.

Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери; а інноваційну діяльність – як діяльність, що спрямована на вирішення і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [1].

Об’єктом дослідження статті є технологічні та продуктові інновації, а предметом – організаційно-економічні механізми управління та соціальні аспекти інноваційної діяльності.

Валерій ГЕЄЦЬ,
директор Інституту економічного прогнозування
Національної академії наук України

Основною ознакою сучасності в економіці є те, що сьогодні саме стратегія і політика розвитку є основою успіху. Незважаючи на те, що ми пройшли шлях у десять років, я думаю, в цій залі є більшість присутніх, які вважають, що ми сьогодні повинні повернутися до змісту і напрямків такої стратегії. Що вона повинна враховувати?

Перш за все те, що для економічного розвитку та соціальна диференціація, яка сьогодні склалася в суспільстві, майнова і в доходах, є перешкодою, яка повинна бути подолана на шляху забезпечення стабільного економічного зростання. Без подолання цього створити стабільну зацікавлену діяльність, пов’язану з підвищенням продуктивності праці, буде надзвичайно важко, а може, і неможливо, оскільки результати економічного розвитку будуть в більшості присвоюватися тими, хто має відповідно більшу питому вагу в розподілі доходів.