DataLife Engine > Статті, Аналітика, Золотий фонд журналу > Сторінками журналу «Економіст»: рік 1997, №2

Сторінками журналу «Економіст»: рік 1997, №2


22-09-2017, 15:20. Разместил: E_konomist
Сторінками журналу «Економіст»: рік 1997, №2
У другому номері відновленого Українського журналу «Економіст» розміщено статтю одного з фундаторів сучасної української державності, одного з патріархів вітчизняної фінансово-банківської системи Вадима Гетьмана, де сформульовано імперативи розбудови валютного та фондового ринків; розкрито напрями та тіньові схеми використання «золота КПРС», а Володимир Рябошлик запропонував відмовитись від піраміди облігацій, яка переобтяжила дистрофічний ринок капіталів.


Другий номер Українського журналу «Економіст» вийшов у період, коли відбувалися надзвичайно важливі для формування національної моделі макроекономічного регулювання події (березень-червень 1997 року). У березні Указом Президента України створена Консультативна палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій (головою палати призначено Романа Шпека). У квітні прийнято Закон України «Про податок на додану вартість» (відповідно до закону, базова ставка податку становила 20%), Леонід Кучма прийняв відставку віце-прем’єр-міністра Віктора Пинзеника, створено Консультативну раду з питань іноземних інвестицій (головою Консультативної ради став Президент України). У травні Верховна Рада прийняла Закон України «Про податок з прибутку підприємств», Леонід Кучма та Борис Єльцин підписали у Києві довгоочікувану Угоду про дружбу, кооперацію та партнерство між Україною та Росією. У червні Леонід Кучма наклав вето на закон, винесений на голосування у Верховній Раді, згідно з яким Уряд не може наближати ціни на комунальні послуги та оренду житлових приміщень до ста відсотків.
Сторінками журналу «Економіст»: рік 1997, №2

У другому номері переважна більшість статей була присвячена проблемам макроекономіки, функціонуванню виробничої сфери, роботі вітчизняної банківської системи, становленню валютного та фондового ринків. Було опубліковано статті Вадима Гетьмана «Валютний та фондовий ринки України. Тенденції після грошової реформи», Володимира Рябошлика «Роль широких народних мас у побудові широкої грошової маси», Ігоря Дем’янчука «Електроенергетика України. Стан, проблеми, перспективи», Марка Павленка «Партійні та комсомольські гроші в банках та інших структурах України».

Сторінками журналу «Економіст»: рік 1997, №2
У статті Вадима Гетьмана «Валютний та фондовий ринки України. Тенденції після грошової реформи» говориться про те, що грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні мала, щонайменше, три мети: створити національну грошову систему української держави; забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання за допомогою грошових інструментів економічного й соціального розвитку країни; забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог законів ринкової економіки.

На думку В. Гетьмана, практично їх було досягнуто. Проте позиції гривні на грошовому ринку далекі від ідеальних, бо макроекономічна стабілізація, на якій базується нова валюта, залишається ненадійною. Зокрема, хоча темпи падіння виробництва ВНП поступово знижуються, в цілому цей процес триває. Скорочуються реальні обсяги товарообороту, інвестицій, зростає безробіття. У кризовому стані перебувають фінанси багатьох підприємств, організацій, кредитних установ. Високим залишається дефіцит Державного бюджету (за проектом на новий рік він становить понад 5%).

Щоб закріпити позиції гривні, В. Гетьман пропонував вжити таких заходів, які приведуть до структурних змін та поліпшення інвестиційного клімату. Першочергово:

1. Створити податкову систему, яка стимулюватиме активізацію підприємницької діяльності, стабілізацію виробництва, розвиток фінансового ринку.

2. Сформувати на 1997 рік бюджет, що передбачав би максимальну мобілізацію вільних коштів громадян України.

3. Створити всі умови для залучення іноземних інвестицій.

4. Продовжити послідовну монетарну політику стабілізації національної валюти та вдосконалити механізми курсоутворення гривні.

Сторінками журналу «Економіст»: рік 1997, №2
Стаття Марка Павленка «Партійні та комсомольські гроші в банках та інших структурах України» присвячена надзвичайно резонансній на ті часи темі – долі «золота партії». Автор стверджує, що післяперебудовчі роки породили багато версій і легенд про те, як саме і скільки було приховано компартійних та комсомольських грошей колишнього Радянського Союзу.

Автор був свідком того, як це «приховування» відбувалося в Україні на обласному рівні. Він робить спробу проаналізувати технологію та наслідки цього явища для економіки нашої держави.
Сторінками журналу «Економіст»: рік 1997, №2

Він стверджує, що одразу після провалу путчу (так званого ГКЧП) у серпні 1991 р. паралельно із забороною КПРС у партійні (і не тільки в партійні) організації на місцях надійшли вказівки від вищих партійних керівників зайнятись працевлаштуванням апаратників, залишки коштів на партійних рахунках терміново акумулювати на обкомівському рівні, а згодом перерахувати до Москви. Були чутки, що перерахування робилося не на звичайні рахунки, а на якісь особливі, спеціальні. Більшість партійних секретарів на місцях все ж спромоглися спочатку виплатити заробітну плату та премії працівникам апарату, і лише мізерні залишки грошових коштів пішли в область. Такі ж процеси спостерігались і в комсомольських організаціях різних рівнів.

Ситуація дуже проста. Цілком природно, що за вказівкою чи без, а кадрам партії та комсомолу треба було шукати нові місця під сонцем. Що й робилось. Увесь партійний вплив дуже організовано і дуже оперативно був задіяний у цю справу. Аналіз тодішніх контактів з іншими областями свідчить про те, що, можливо, існував і виконувався такий загальний план:

1. Частину апарату було улаштовано згідно з рангом кожного функціонера - на державних підприємствах, в організаціях та установах. Усі обмеження у штатних розписах було тоді фактично знято. Інша частина апарату терміново почала створювати малі та приватні підприємства, в тому числі й банки.

2. Новоявлені бізнесмени негайно почали формувати портфелі «замовлень», тобто укладати з підприємствами угоди про виконання короткострокових робіт, як правило, зі стовідсотковим авансуванням. Ці «роботи», зазвичай, були пов’язані з новомодним тоді словом «маркетинг».

3. Під впливом комуністів зсередини і ззовні директори перераховували кошти в надзвичайно стислі строки. Телефонне право працювало, як ніколи.

4. Набули поширення кредити й позики «новим капіталістам». Саме наприкінці 1991 року і саме таким чином було закладено головні інфляційні міни в економіку України.

Сторінками журналу «Економіст»: рік 1997, №2
На той час віце-президент фонду «Українська перспектива» Микола Томенко розвіяв міф про загрозу комуністичного перевороту в Україні. Зокрема ставлячи запитання: чому в нашому суспільстві парламент не сприймається як ефективно діючий орган? Він ствердно відповідав: в цьому я схильний звинувачувати, насамперед, офіційні засоби масової інформації. Протягом останніх чотирьох років, а особливо після обрання парламенту, ЗМІ, безсумнівно виконуючи замовлення, невтомно й наполегливо працювали на створення негативного іміджу парламенту. Ідея полягала в тому, щоб, на противагу, створити образ Президента як реформатора і людини, що захищає національні інтереси України. А парламент, відповідно, охарактеризувати як прокомуністичний, реставраторський і т.д. Насправді ж масові голосування свідчать, що розмови про комуністичну більшість у Верховній Раді чи прокомуністичні дії ВР не відповідають дійсності.

На переконання М.Томенка, жодне рішення, яке хотіли провести комуністи, не прийнято, починаючи від відновлення комуністичної партії і закінчуючи приєднанням України до Міжпарламентської асамблеї країн СНД. Водночас прийнято рішення про підтримку доповіді Президента, де зафіксовано право приватної власності на землю, ухвалено Конституцію з її демократичними положеннями. В першому читанні прийнято Закон України «Про оренду землі» з достатньо великим терміном оренди, з правом суборенди та ін. Тому загалом, на мою думку, парламент, як інститут законодавчої влади, як інструмент стримування й противаги, своє завдання виконав, звісно, при деяких застереженнях.

Сторінками журналу «Економіст»: рік 1997, №2
У статті Володимира Рябошлика «Роль широких народних мас у побудові широкої грошової маси» стверджувалося, що дорожнеча грошей визначається двома факторами: їх наднизькою пропозицією (наддефіцитністю) і нестабільною емісійною діяльністю НБУ. Курс на інфляцію поточного року до 25% означає, що залишається досить широке поле для нездорової спекуляції з тими товарами, ціни на які зростуть значно більше, ніж «середня температура по лікарні», з відповідно підвищеною доходністю по операціях. Облікова ставка тут ні до чого. Нацбанк це прекрасно розуміє і, щоб не виглядати смішним, встановлює ставку не дуже далеку від тієї, що фактично склалася.

Для ринкового розв’язання проблеми ставок і підйому виробництва потрібні не постанови, а створення відповідного сприятливого середовища.

На переконання В. Рябошлика, для цього достатньо наважитися на чотири кроки:

- скоротити податки (збільшення у підприємств коштів власних зменшить попит і ціну коштів позикових);

- запроваджувати скорочення податків не ізольовано, а в узгодженні з одночасною відмовою від бюджетних видатків на народне господарство (якщо ми залишаємо підприємствам гроші, зменшивши податки, то справедливим буде, коли вони надій на державу більше не покладатимуть);

- зупинити емісію (дати зрозуміти комерційним банкам, що щілин для нездорової спекуляції більше не буде і, щоб не банкрутувати далі, треба активніше залучати гроші та повернутися обличчям до виробництва);

- відмовитись від піраміди облігацій, яка переобтяжила дистрофічний ринок капіталів, крім того, сплата відсотків по ОВДП за умови продовження спаду додатково виснажує суспільство;

- скоротити міністерства, позабюджетні фонди, запровадити режим надзвичайної економії несоціальних видатків бюджету.

Василь Голян,
головний редактор наукового та громадсько-політичного журналу «Економіст»

Вернуться назад