Значною мірою дієвість держави визначається ступенем надійності захисту прав населення, упевненістю в завтрашньому дні, створенням комфортних і безпечних умов життя для кожного. Коли немає чого надати громадянам – надають захищеність та свободу дій. При цьому найважливішим показником спроможності держави якраз і є її здатність забезпечити основні права та свободи громадян, її прогресивності – можливість створити умови для розвитку та реалізації всієї різнобічної творчої обдарованості населення. В цьому – місія соціального менеджменту в широкому розумінні терміну.

Після лібералізації монетарної політики Національного банку України в системі курсоутворення, зокрема переходу від фіксованого курсу гривні до плаваючого, важливим моментом для вітчизняних та зарубіжних інвесторів і українського бізнесу є формування нових механізмів адаптації до валютного середовища та визначення й прогнозування ринкової вартості іноземної валюти, виходячи із наявних економічних передумов.

Якщо раніше компанії в більшій мірі брали враховували монетарну політику та розмір активів Національного банку для реалізації цієї політики, то нині в умовах мінімального втручання НБУ у валютний ринок та вільного курсоутворення бізнесу потрібно переорієнтовувати свої оцінки валютного середовища з більшим акцентом на стан національної економіки та прогнозів щодо її розвитку.

Одним з останніх документів, яким визначається ситуація на автомобільному транспорті та перспективи його розвитку, є «Концепція Державної цільової економічної програми розвитку автомобільного транспорту до 2015 року», схвалена Кабінетом Міністрів України [1]. Цим же документом Кабмін зобов’язав Міністерство інфраструктури разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та надати Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової економічної програми розвитку автомобільного транспорту до 2015 року.

Світова фінансово-економічна криза минулих років позитивно вплинула на ринкову економіку України, оскільки задала новий вектор розвитку економічної системи. На передову позицію сьогодні виходять такі напрями розвитку економіки, як корпоратизація управління та капіталізація природних ресурсів, і, як результат, наповнення бюджету фінансовими ресурсами за рахунок ефективного використання внутрішнього потенціалу територіальних економічних систем. ХХІ століття – період капіталізації природних ресурсів за умов їх збереження та захисту для майбутніх поколінь.

Сучасний розвиток економіки потребує використання нових наукових знань та інновацій. До факторів економічного зростання насамперед відносять рівень наукових знань, а найважливішим чинником економічного розвитку вважають технологічні зміни, що є результатом наукової діяльності, зокрема прикладних досліджень і розробок, спрямованих на отримання конкретного практичного результату.

Як відомо, на Олімпіаді-2014 активно перемагали вихованці радянської спортивної школи, що роз’їхалися по світу та виступали під найрізноманітнішими прапорами. Причому було помітно, як здійснюється вростання в новий соціокультурний та спортивний ґрунт, взаємозбагачення та взаєморезонування традицій. Втім, і власне на вітчизняних просторах закладені в радянські часи навички перемог зберігалися досить тривалий період несталості та розпаду матеріально-технічної бази.

Як у спорті, так і в господарюванні або в політиці досягнуті результати участі в конкуренції часто зумовлюються самодисципліною, готовністю працювати на своєму місці з граничною самовіддачею, на межі і за межею можливого, а також командною злагодженістю, узгодженістю, когерентністю. При цьому, зрозуміло, чим вище суспільне становище людини, тим жорсткіші відповідні вимоги дисципліни. Втім, саме підрив цього може стати основою «невидимих засобів» конкурентного нападу. Отже, серйозною суспільною проблемою стає підміна «політикоутворюючих верств», суб’єктів трансформацій.

Загострення конкурентної боротьби на глобальних ринках сільськогосподарської продукції відкриває перед Україною значні перспективи в напрямі підвищення рівня капіталізації ведення агропромислового виробництва за умови вдалого використання наявних конкурентних переваг (значні площі родючих ґрунтів, кваліфіковані інженерні кадри, ментальне тяжіння українських селян до дбайливого господарювання). Наскільки сьогодні ці переваги використовуються в окремих регіонах та агрокліматичних зонах України? Із цим питанням ми звернулися до доктора технічних наук, професора Львівського національного аграрного університету, відомого фахівця у галузі сільськогосподарського машинобудування та органічного землеробства Володимира ДІДУХА.