Вже давно ні для кого не секрет, що Німеччина всіма силами ось вже кілька років наполегливо утримує єврозону на краю прірви, за якою знаходиться безодня. У всякому разі, так стверджують самі німці, вимагаючи від усього людства (або, як мінімум, європейців) беззастережного визнання даного факту. І ось тут, в питанні визнання німецьких заслуг у справі порятунку Європи, виникає якийсь цікавий дисонанс: одні готові оцінити по достоїнству політику Берліна, віддаючи їй належне, інші, навпаки, не відзначають його особливої ролі, треті задаються питанням – а до чого зростаючі амбіції ФРН можуть призвести?

Саме думка цих третіх і заслуговує детального розгляду. То в чому ж любителі політичного прогнозування вбачають небезпеку, яка нібито виходить від Німеччини, а точніше – в чому зараз прийнято звинувачувати керівництво ФРН, розбиралися аналітики журналу «Биржевой лидер».

Хоч як це парадоксально звучить, але серед тих, кого найбільш часто звинувачують в економічній кризі, поряд з південноєвропейцями (це зрозуміло: у Греції все почалося, в Португалії, Іспанії та Італії – продовжилося) й англосаксами (Великобританія і США ніби як зацікавлені в провалі євро) згадують і німців, пояснив провідний експерт Академії Masterforex-V Євген Ольховський з Канади. Про європейського важкоатлета поширюється думка, що:

1. Німеччина нібито всіляко перешкоджала створенню дієвого інструменту фінансової солідарності в зоні євро.

2. Німеччина накопичила чисті зобов’язання інших членів єврозони. Однак, вона не прагне відновлювати баланс зони євро шляхом мутуалізації боргу та зміцнення внутрішнього попиту. Німці зайняті лише тим, що успішно і багато експортують власні товари й імпортують фінансові зобов’язання близьких і далеких сусідів.

3. Берлін відмовляється санкціонувати пропозицію про те, щоб Європейський центральний банк гарантував борги Греції, Італії, Іспанії та Португалії. Крім того, Німеччина перешкоджає Європейському центральному банку монетизувати борг країн єврозони, надрукувавши якнайбільше грошей. Так свого часу вчинили Федеральна резервна система в США і Банк Англії у Великобританії, що дало короткострокову вигоду, дозволивши пережити першу хвилю кризи.

4. Німеччина нав’язує всім іншим країнам Європи заходи жорсткої економії, а сама при цьому пожинає вигоду. Свого часу Німеччина наполягала на тому, що всім членам слід погодитися на введення в дію конституційних поправок, прийнятих німцями в 2009 році, які зобов’язують збалансувати бюджет і зберігати його в такому стані. Берлін сьогодні вимагає від Греції, Італії, Іспанії та Португалії цілого ряду жорстких структурних реформ. Як стали говорити зараз в цих країнах, Ангела Меркель хоче всю Європу зробити схожою на Німеччину.

5. Слідом за власною економічною моделлю Берлін стане нав’язувати іншим європейцям і свою політичну модель, тобто федеративну структуру з відносно слабкою виконавчою владою, але сильними парламентом і судовою системою. Ще влітку Ангела Меркель планувала до кінця нинішнього року скликати конституційні збори з лідерів європейських держав, щоб сформулювати нові правові засади для ЄС.

6. Німеччина нібито навіть чинить економічний тиск на «проблемні» країни з метою зміни в них керівної політичної еліти. Так, у відносно недавній зміні влади в Греції, Італії та Ірландії деякі аналітики побачили «руку Берліна, Брюсселя і Парижа».

7. Німецька економіка нібито тільки виграла від членства в єврозоні, при цьому Берлін відмовляється брати на себе взаємні зобов’язання. Він вперто не хоче йти до повноцінного фіскального союзу, котрий передбачає значні перерахування коштів іншим державам-членам єврозони.

8. Німеччина і в інших питаннях діє абсолютно «егоїстично», не рахуючись з інтересами або проблемами сусідів. Наприклад, Берлін наклав вето на проект створення європейського гіганта цивільного і військового авіабудування, здатного змагатися з найбільшими німецькими корпораціями. Або горезвісна відмова Німеччини від використання атомної енергії і рішення про зупинку 17 своїх АЕС. Не бажаючи рахуватись із загальноєвропейськими інтересами в питанні енергетичної безпеки, ФРН поставила своїх сусідів по ЄС у ще більшу залежність від Росії і непередбачуваних постачальників з Північної Африки та Близького Сходу.

Таку політику на сторінках південноєвропейських і британських видань все частіше називають повзучою економічною колонізацією, звинувачуючи керівництво ФРН у спробі побудувати на теренах Євросоюзу якийсь «Четвертий Рейх». У всякому разі, стаття з подібним заголовком на початку жовтня з’явилася на першій сторінці італійської газети Il Giornale. А британський економічний коментатор Анатоль Калєцкій пішов у своїх звинуваченнях ще далі, написавши: «Ніхто не повинен дивуватися тому, що Німеччина стала найбільшою загрозою Європі. Зрештою, після 1914 року це відбувалося двічі».

В цілому слід сказати, що й інший, але набагато більший економічний «локомотив» – Китай – звинувачують, як правило, в таких же гріхах, але вже у всесвітньому масштабі.

Що можна заперечити на такі звинувачення?

Контраргументів вистачає, причому не тільки у самих німців, а й у солідарних з ними голландців і скандинавів. Головний посил північних європейців полягає в тому, що:

1. Південці хочуть тільки отримувати допомогу, але при цьому не бажають працювати і в чомусь себе обмежувати.

2. Криза прийшла з-за океану (читай – з Америки), тому не треба нам вказувати, як з нею боротись у Європі. Голова єврокомісії Жозе Мануел Баррозу зауважив на саміті «G20», що «криза зародилася не в Європі ... Ця криза зародилася в Північній Америці, і значна частина нашого фінансового сектора була отруєна неортодоксальними практиками».

Якщо ж докладніше розглянути позицію прихильників німецького сценарію виходу з рецесії, то вона зводиться до таких пунктів:

• Німеччина дуже багато чим пожертвувала заради спільної справи:
- Після вступу в єврозону зростання німецької економіки сповільнилося. Порівняно з часами канцлерства Конрада Аденауера, Людвіга Ерхарда і Віллі Брандта, вражаючих успіхів не спостерігалося. Більше того, об’єднаній ФРН доводилося переходити на нову валюту і відмовлятися від міцної марки в не найлегший для національної економіки період. У 90-ті роки Німеччину називали «новим європейським хворим» і всерйоз побоювалися, що її економіка не впорається з вантажем проблем, пов’язаних з інтеграцією східних земель. І тільки-тільки німцям вдалося впоратися з непростою інтеграцією, як треба було вплутуватися в авантюру з єдиною європейською валютою.
- Темпи зростання продуктивності праці в Німеччині після приєднання до зони євро знизилися приблизно удвічі.
- Зарплати довгий час залишалися замороженими, добробут громадян зростав найнижчими темпами за останні десятиліття. В результаті заморожування (штучного) заробітної плати вартість праці виявилася так само штучно заниженою.
- Стагнація реальних зарплат, фіскальна жорсткість і відносно високі процентні ставки різко обмежили попит.
- Німецькі банки протягом усього останнього десятиліття активно кинулися переводити кошти в різні «мильні бульбашки» на ринках нерухомості Ірландії, Греції, Іспанії. У цьому питанні банкіри з ФРН виявилися анітрохи не розумнішими від американських, голландських та англійських колег.
- Нарешті, вже після того, як вибухнула в 2010 році Єврокриза, саме на плечі німецької економіки лягли основні витрати з підтримки «хворих економік». На сьогодні фонд екстреної допомоги Євросоюзу становить 750 мільярдів євро, і частка «німецьких» грошей у ньому дуже велика. Зараз говорять, що фінансова допомога Берліна, яка надається південноєвропейським країнам, цілком порівнянна з репараціями, виплачуваними після поразки у Першій світовій війні.
- Для подолання кризи в єврозоні та порятунку єдиної валюти Берлін навіть готовий свідомо піти на збільшення інфляції, що для простих німців є справжнім кошмаром.

• Німеччина пройшла через важкі реформи і від інших очікує того ж:
- На початку 2000-х Німеччині довелося піти на вкрай болісну реструктуризацію, що включала в себе зниження заробітних плат і пенсійних допомог. До речі, профспілки змушені були з цим погодитися. Рівень життя населення наблизився до реальності і ріс більш низькими темпами, ніж у більшості країн єврозони, а також в США і Великобританії.
- Так звані «реформи Харца» зробили німецький ринок праці більш гнучким, дозволивши фірмам з ФРН запропонувати нижчі ціни, ніж у конкурентів.
- Виникає риторичне питання: якщо жителі Німеччини (Нідерландів, Австрії, Естонії, Фінляндії, інших скандинавських країн) змогли пройти через все це, то чому інші не можуть?

• Берлін зовсім не збирається контролювати інші країни:
- Коли міністр фінансів ФРН Вольфганг Шойбле в кінці січня 2012 запропонував встановити бюджетну опіку над Грецією і призначити в Афіни спеціального єврокомісара, який мав би право вето на витрати греків, федеральний канцлер Меркель тут же жорстко розкритикувала цю ідею.
- А що стосується побоювань інших європейців з приводу зростаючого впливу Німеччини, то дуже красномовну фразу сказав з цього приводу міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський: «Я менше боюся німецької могутності, ніж німецької пасивності!»