Економічна парадигма України в силу свого розвитку завжди залежала від екологічної ситуації. Вся господарська діяльність здійснює той чи інший вплив на навколишнє середовище. Вплив цей може бути як опосередкований, так і прямий. Прямий вплив здійснюють господарські суб’єкти, які безпосередньо пов’язані з використанням, видобутком, переробкою та реалізацією природних ресурсів.

Такий вплив здебільшого є згубним для навколишнього середовища, адже пов’язаний не лише з загальним забрудненням, а й із зменшенням обсягів природних ресурсів. Задля нейтралізації такого впливу необхідно залучати інвестиції в охорону довкілля.

Ще принципи, закладені концепцією сталого розвитку, пояснюють нерозривний зв’язок економічного, екологічного та людського фактору у виробничих відносинах. Від того, як людина споживає чи використовує ті чи інші природні ресурси, залежить її здорове майбутнє.

Цю ситуацію можемо відобразити на прикладі української економіки. Рецесія, що спіткала країну в процесі створення нової економіки, багато в чому перегукується із занепадом державної підтримки природоохоронних програм.

В Україні вважається екологічним бізнесом лише той, що прямо пов’язаний із створенням екологічної продукції та альтернативної енергії. Та й навіть такий бізнес майже відсторонений від державної допомоги. Сонячні батареї, екологічне пакування, водоочистні споруди – все це фінансується переважно з приватного сектору.

Капітальні інвестиції, спрямовані на охорону навколишнього середовища з Державного бюджету України за період з 2007 по 2013 роки значно зменшилися. Зокрема, в 2007 році цей показник становив 297,9 млн. грн, а в 2013 році зменшився до 78,7 млн. грн. Тенденція до зниження інвестування притаманна і місцевим бюджетам, зокрема, в 2007 році обсяг фінансування складав 357,5 млн. грн, а в 2013 році – 350,2 млн. грн.

В структурі капітальних інвестицій на охорону навколишнього середовища з 2007 по 2013 роки почала переважати частка приватних коштів. Зокрема, зріс обсяг інвестування власних коштів підприємств, організацій, установ – з 2291,5 млн. грн в 2007 році до 3593,5 млн. грн в 2013 році. Також зросли обсяги залучення коштів на охорону навколишнього середовища з інших джерел, зокрема, приватних фондів, приватних одноосібних інвесторів, міжнародних інвесторів.

Держава повинна підставити надійне плече підприємцям, які впроваджують екологічні проекти, інвестують в збереження довкілля, займаються веденням бізнесу, що має екологічну орієнтованість. На сьогодні, як ми бачимо, обсяг державних інвестицій в екологічну діяльність суттєво зменшився. Держава ніби узагалі відсторонена від екологічної реальності України.

Прикро, що владні структури не розуміють, що потенційна екологічна криза зачепить абсолютно усіх. Повітря, яким ми дихаємо, для всіх одне, а тому від потенційних проблем, що можуть бути спричинені забрудненням довкілля не сховається ні чиновник на джипі, ні простий фермер.

Уряд повинен сприяти створенню нових як державних, так і приватних екологічних фондів, а також створити мотивуючі умови для залучення іноземних капіталів в природоохоронну діяльність. Підтримки потребує також екологічний бізнес. Навіть продавець велосипедів, який не здогадується, що його бізнес націлений на збереження довкілля, повинен отримати державну допомогу у вигляді податкових пільг чи знижок, прозорих екологічних кредитів. Так і кожне підприємство, що має екологічну орієнтованість, повинно відчути зацікавленість держави в його діяльності.

Інтеграція української економіки в систему європейських цінностей передбачає і екологічну орієнтацію господарювання. В Європі живуть краще ще й тому, що реалізація програм по збереженню довкілля контролюється і фінансується державними та європейськими фондами, які зацікавлені в чистоті повітря та води, які отримують європейці. Досвід Європи має стати наглядним прикладом щодо забезпечення процвітання економіки через впровадження екологічних директив.

Владислав Рошкевич, аналітик
Громадська організація «Європейський аналітичний центр»