Сьогодні перед Україною постали амбітні цілі у сфері енергетики. Наша країна не переживає економічний бум або зростання чисельності населення, однак вона має одну з найбільш енерговитратних економік у світі, що робить її вкрай вразливою від коливань цін на енергоносії, та залишається суттєво енергозалежною від країни-агресора. Енергетична бідність є великою проблемою зсередини країни, адже значна частина населення витрачає значну частину свого доходу на сплату рахунків за електрику і газ.

Український енергетичний сектор являє собою складну мережу державних та приватних суб’єктів у регуляторному середовищі із різним ступенем урегульованості. Зараз він, як і економіка в цілому, відчувають необхідність трансформації на межі нового інституційного циклу. Народження нової економічної структури, вибір фінансової та інвестиційної політики, терміни відновлення економіки після політичної кризи і військового тиску обумовлять як майбутню економічну динаміку, так і будову паливно-енергетичного комплексу, енергетичні технології, структуру енергобалансу та рівень попиту на енергоносії на декілька наступних десятиліть.

Інтеграція з Європою в енергетичній сфері стала не лише ефективним засобом модернізації вітчизняного енергетичного сектора, а чи не єдиним шляхом подолання надзвичайного й кризового стану, оскільки реформи, диктовані нам європейським регуляторним середовищем, здатні усунути невизначеності та підвищити стійкість енергетичної системи та рівень енергобезпеки країни.

Регуляторні добрива росту для трансформацій
Угода про асоціацію (зону вільної торгівлі) між Україною та ЄС, підписана Україною в 2014 р., закріпила раніше прийняті зобов’язання в рамках Європейського енергетичного співтовариства. І, якщо хід трансформації інституційного середовища ринків електроенергії та газу (директиви Другого і Третього енергетичних пакетів) залежить здебільшого від політичної волі та подолання опору «незгодних» суб’єктів цих ринків, то трансформація техніко-технологічної структури систем перетворення та споживання енергії та енергетичного балансу – від створення фінансово-інвестиційних та регуляторних механізмів для соціо-технічних трансформацій. Такі трансформації включають підвищення енергоефективності на всіх ланках енергетичного ланцюга, а також наближення енергоспоживчої поведінки громадян до відповідної розвиненим країнам. Очікується, що найбільші зміни застосованих енергетичних технологій на більш ефективні та сталі (такі, що забезпечують сталість, тобто безперервність розвитку) відбудуться у сфері комунального теплозабезпечення та виробництва електроенергії.

Вельми важливою і непростою задачею була й залишається оцінка загальної «енергоНЕефективності» нашої країни, або, більш оптимістично, «технічно досяжного потенціалу енергоефективності». І вже далі, відповідно до оцінки «економічно доцільного потенціалу енергоефективності» встановлюються національні цілі у цій сфері. Різноманітні міжнародні та вітчизняні оцінки цього потенціалу не дуже суперечать одна одній: потенціал енергоефективності в Україні складає близько третини споживаної Україною первинної енергії, тобто енергії не перетвореної (хімічної вугілля, нафти, газу, ділення ядер урану, механічної сонця, вітру тощо). Отже, Україна має бути здатна на третину менше споживати енергії безвідносно до її економічної динаміки та структури економіки (хитре зменшення енергомісткості ВВП через зростання частки неенергомістких видів діяльності в структурі економіки не пройде).

Україна має подолати власну неефективність перетворення і споживання енергії, подолати парадокс Джевонса (збільшення попиту на енергоносій, ефективність споживання якого збільшується).А також продемонструвати декаплінг – зростання економіки без істотного зростання енергоспоживання та впливу на довкілля, адже у Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» зазначене бажане скорочення енергомісткості ВВП із теперішніх 0,36 кг нафтового еквіваленту на долар ВВП до рівня, притаманного розвиненим країнам ¬– 0,2 кг, при амбітному подвійному зростанні ВВП на особу.

Швидке досягнення цих цілей нагадує відповідність олімпійським вимогам не дуже спортивної людини, яка іноді відвідує тренажерний зал. Проектом Національного плану дій з енергоефективності України на період до 2020 р., розробленого на виконання Директиви 2006/32/ЄС із використанням прогнозного інструменту ІЕПр НАН України – енергоекономічної моделі TIMES-Ukraine, передбачено досягти до 2017 р. скорочення на 5% середнього показника кінцевого внутрішнього енергоспоживання за період впродовж 2005-2009 рр, а до 2020 р. – на 9%.

Це видається більш досяжним, однак потребуватиме близько 86 млрд євро. Окрім цього зобов’язання, Україна взяла на себе знизити до 2034 р. показники викидів забруднюючих речовин енергетичними установками до значень, відповідних Директиві 2010/75/ЕС, збільшити потужності відновлювальних джерел енергії у більш ніж 5 разів відповідно до Національного плану дій з відновлювальної енергетики, а також стимулювати встановлення інтелектуальних вимірювальних пристроїв (smartmeters) згідно з Директивою 2006/32/ЕС.

Останнє – також назріле, адже цілком прогнозовано, що архітектура об’єднаної енергосистеми України вже через 10-15 рр. зазнає зміні потребуватиме розвитку усіх елементів «розумних мереж». Загальні ж витрати на реалізацію зобов’язань інфраструктурного характеру до 2020 р. можуть скласти близько 100 млрд євро (додатково до інвестицій, передбачених Енергетичною стратегією).

За чий кошт?
Отже, враховуючи те, що не єдина блискуча стратегія чи план дій були поховані під величезним обсягом необхідного на їхню реалізацію фінансування, постає питання: як найшвидше та найпереконливіше досягти енергоефективних цілей? Відповідь: сконцентрувати регуляторні та фінансові зусилля на секторах, що мають найбільший потенціал енергоефективності. Віддача від них підштовхне й інші сектори через механізм міжсекторальної взаємодії. Величезний внесок (майже 50%) в цьому процесі може зробити населення.

З цих 50% майже40% – це модернізація систем опалення приміщень (у тому числі санація, заміна котлів, теплові насоси, сонячні колектори). Згідно з Програмою модернізації систем теплопостачання , це повна заміна 4400 та модернізація 6200 котлів, встановлення 4 тис. теплоутилізаторів, 3 тис. теплових насосів, 5 тис. установок використання сонячної енергії, 11 тис. індивідуальних теплопунктів, встановлення 756 модульних та переоснащення на інші види палива 1500 котелень.

Економія енергії може бути досягнута також за рахунок використання енергоефективних (електричних) приладів та сучасних засобів освітлення. Значний потенціал енергоефективності містять також сектор послуг (більше половини цього потенціалу – це також теплопостачання) і промислові процеси малої та середньої енергомісткості.



Енергоефективність у житловому секторі має два найпотужніші стимули: дорогі енергоносії та стимулюючі механізми підтримки. Перший поступово вичерпує себе після суттєвих зростань цін і тарифів на електрику, газ і тепло при невисоких доходах основної частини населення. Рисунок 2 демонструє майже двократний сплеск попиту на імпортні опалювальні котли малої потужності після зростання енергетичних тарифів у 2014-2015 рр. Цей фактор стимулює не стільки енергоефективність, скільки енергозбереження, тобто абсолютне скорочення споживання енергоресурсів.



Другий стимул посилився в останні два роки, зі впровадженням державних механізмів підтримки енергоефективних заходів. Це кредити Ощадбанку «Ощадний дім» для об’єднань співвласників багатоквартирних будинків на їхню термомодернізацію. Відшкодування за такими кредитами становить до 40% суми кредитних коштів, залучених на придбання енергоефективного обладнання та матеріалів. Також це кредити, що мають на меті стимулювання переходу населення на альтернативні енергоресурси, а саме компенсація частини тіла кредиту (20%, але не більше 5 тис. грн) на купівлю твердопаливних та електричних котлів. З початку дії програми у другій половині 2014 р. станом на кінець вересня 2015 р. видано більше 30 тис. кредитів на загальну суму 525 млн грн.

Процес розпочато, його ефективність – під пильним моніторингом різноманітних недержавних організацій та експертів у сфері енергоефективності. На нашу думку, синергія механізмів державної підтримки із ефективно працюючими недержавними фінансовими механізмами енергосервісу надали б максимальний результат. Однак, як відомо, широка діяльність енергосервісних механізмів блокується існуванням нормативно-правових перепон, попри прийняття у квітні поточного року Закону України «Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації».

Як зростати без витрачання ресурсів?
Постає друге питання: як забезпечити декаплінг, себто зростання економіки без суттєвого зростання енергоспоживання? Відповідь: забезпечувати енергоефективність із використанням енергетичного обладнання та матеріалів вітчизняного виробництва, із максимальною участю вітчизняних енергосервісних підприємств, залученням вітчизняної енергомашинобудівної промисловості. Адже їхня діяльність, спрямована на зменшення енергоспоживання та підвищення його ефективності, робить внесок в економічне зростання.

Україна має достатню кількість малозавантажених машинобудівних підприємств, порівняно дешевий метал, високопрофесійних проектувальників та інженерів. Левову частку енергетичного обладнання для згаданих вище сфер енергоефективності (модернізація теплопостачання у житловому та побутовому секторах, освітлення, мало- та середньоенергомісткі промислові процеси), а також пилогазоочисного обладнання для виконання вимог директиви 2010/75/ЕС можливо забезпечити зусиллями українських енергомашинобудівників. А вони є: ПАТ «Монастирищенськиймашзавод», котельний завод МПВФ "Енергетик" (Черкаська обл.), СПКТБ «Енергомашпроект», (Київ), ХК «Укртехнопром», ІЦ «Енергомаш» (Харків), ВАТ «Мікем» (Суми)та багато інших. Тим більше що вітчизняне енергоефективне обладнання подекуди значно дешевше за зарубіжні аналоги.

Потенціал ринку енергоефективних технологій та послуг, обумовлений виконанням вимог ЄС щодо енергоефективності та екології у сегменті малої та середньої енергетики, спираючись оцінки міжнародних і вітчизняних експертів та власні оцінки, можна оцінити (млрд дол. США):



Освоєння українськими виробниками хоча б третини потенціалу ринку енергоефективних технологій та послугу сегменті малої та середньої енергетики, обумовленого виконанням вимог ЄС щодо енергоефективності та екології – це, за нашими оцінками, 300 млн, повне освоєння – 1 млрд дол. США на рік до 2030 р. Процеси інтенсифікації виробництва продукції машинобудування характеризуються досить високими мультиплікативними ефектами у порівнянні з іншими галузями економіки України. За попередніми оцінками, в результаті збільшення обсягів виготовлення продукції на 0,3-1,0 млрд дол. США (6,47-21,58 млрд грн (залежно від частки заміщення імпортованої продукції вітчизняними аналогами (на 30%-100% відповідно).)), щорічний додатковий приріст сукупних обсягів випуску в економіці України складатиме 12-41 млрд грн, що становить 0,2-0,6% загального обсягу випуску товарів та послуг (у ринкових цінах) за даними 2014 р., додатковий приріст оплати праці – 2,0-6,7 млрд грн. Активізація енергомашинобудування згенерує відчутні міжгалузеві ефекти і додасть сталості економічному розвиткові.

Розумні мережі – крок у майбутнє
Розвиток енергосистем на сучасному етапі характеризується переходом від централізованих систем генерації, де виробництво електроенергії здійснюється на крупних електростанціях, до децентралізованих енергосистем з широким використанням поновлюваних джерел енергії. У західних країнах світу подальший розвиток системи енергозабезпечення бачать в трансформації існуючих енергосистем. На думку міжнародних експертів, існують два основних варіанти подальшого розвитку енергетики. Перший варіант відомий під назвою «енергоефективність +».

Він передбачає модернізацію існуючих енергосистем, в основу яких покладені централізовані мережі енергозабезпечення, масштабна генерація та «вуглецева енергетика». Другий варіант представляє собою концепцію, яка спирається на створення нової енергетики, що заснована на відновлювальних джерелах енергії, архітектурі енергосистеми на базі децентралізованої енергетичної системи та «розумної» міської інфраструктури. Зараз у світі відбувається швидкий розвиток альтернативної енергетики. За результатами моніторингу, загальносвітові інвестиції в альтернативну енергетику склали один трильйон доларів США. Перспективні технології роблять виробництво енергії більш конкурентоспроможним.

На думку вітчизняних експертів, сьогодні в Україні постає питання про необхідність перегляду традиційних принципів та механізмів функціонування електроенергетики, а також про створення механізмів функціонування, здатних підвищити споживчі якості та ефективність використання енергії, забезпечити розвиток галузі в майбутньому. Відставання вітчизняного електромашинобудування впродовж останніх двох десятиліть, а також високі вимоги до надійності та безпеки функціонування ОЕС України зумовили зростання заміщення вітчизняного обладнання закордонним в закупівлях електромережних компаній.

Для вітчизняної електроенергетики в умовах модернізації та інноваційного розвитку програма імпортозаміщення повинна розглядатися як один з основних механізмів реалізації поставленої мети. Комплексне імпортозаміщення стосується не тільки підприємства електроенергетики, а й підприємства машинобудування, приладобудування та інших галузей промисловості. Дана тенденція може стати стимулом для інноваційного розвитку вітчизняного енергетичного машинобудування. Для вирішення даного питання управління процесом імпортозаміщення має ґрунтуватися на нових методах прогнозування та впровадження масштабних технологічних інновацій.

Проте для трансформації існуючої системи потрібні відповідні інституціональні зміни. Це стосується політичних, ідеологічних і практичних питань. У такій складовій частині інституціонального середовища як ідеологічна сфера необхідно запропонувати наукову концепцію, яка стала б складовою частиною національної ідеї створення та впровадження нових прогресивних енергетичних технологій, свого роду національну доктрину побудови суспільства енергоекономічного, -екологічного та -зберігаючого. Виникає необхідність формування стійкої свідомості та поведінки уряду, установ, організацій, людей та інших суб’єктів в новому режимі використання енергоресурсів.

Інституціональні зміни мають передбачати:
- створення нових юридичних норм, що встановлюють пріоритети енергозбереження на всіх рівнях їх використання;
- залучення інвестицій для реалізації впровадження нового обладнання енергосистем;
- планування як на рівні держави, так і на рівні підприємств впровадження всіх елементів інтелектуальних енергосистем (SmartGrid);
- зміну організаційної структури управління всередині фірм і організацій, що відповідала б новим вимогам енергоспоживання;
- впровадження нових форм державно-приватного партнерства.

Враховуючи вищесказане, цілком прогнозовано, що процес перетворення електроенергетичних систем займе не менше 10-15 років. На шляху перебудови потрібно буде вирішити низку політичних, технологічних, економічних, соціальних, екологічних та інших взаємопов’язаних проблем.

Уляна Письменна
к.е.н., старший науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ,
викладач НТУУ «КПІ», автор курсу «Енергетичні ринки»,
співавтор Національної доповіді «Енергоефективність як ресурс інноваційного розвитку»

Олександр Биконя
молодший науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ