В Україні активно здійснюється реформа медичної галузі. В середу 18 квітня на засіданні Кабміну глава уряду Микола Азаров повідомив про доручення Міністерству охорони здоров’я – спільно з Мінекономрозвитку, Мінфіном та Мінсоцполітики розробити проект системи медичного страхування, яка передбачатиме компенсацію вартості ліків. Мовляв, страхові компанії не стануть переплачувати і швидко доб’ються реальної ціни на лікарські засоби. Крім того, Держлікінспекція має розробити унікальне маркування упакування ліків, що продаються в Україні, аби підвищити відповідальність за їх якість та дотримання належної практики дистрибуції і розповсюдження. Що не менш цікаво, у встановлений самим Президентом України строк – а саме до 1 травня – має бути втілено пілотний проект референтних цін на ліки. Слід додати й те, що пан Азаров переконаний: в Україні повинна бути запроваджена європейська практика продажу ліків виключно за рецептами. Усі ці заходи разом із нарощенням власного виробництва (розвитком вітчизняної фармацевтики), як очікує Микола Янович, забезпечать зниження цін на ліки для населення від 20% до двократного.

Не будемо пригадувати чинному уряду його попередніх «заслуг» у горе-реформах і робити прогнози щодо реальності вишукування коштів на розвиток вітчизняної фармації в умовах сьогодення. Однак, по-перше, варто зауважити, що референтні ціни на ліки зовсім не обов’язково будуть нижчими за нинішні. По-друге, якщо діями влади з фармацевтичного ринку України буде витіснено одних гравців, то залишаться або додадуться інші, які її (владу) повністю влаштовуватимуть, а отже зможуть і не знижувати згадані ціни.

Стосовно ж продажу ліків лише за рецептами – таке нововведення не лише не принесе пересічним громадянам нічого хорошого, а й, навпаки, ускладнить їм життя, додасть головного болю у переносному і прямому розумінні, ба, гірше того, додатково вдарить по кишенях. Насамперед, без рецепта можна буде і надалі купувати йод, вату, лейкопластир тощо, але – аж ніяк не знеболювальне. Отже, якщо, не дай Боже, у вас нестерпно заболить голова пізно ввечері або серед ночі, ви не зможете купити таблетки в найближчій цілодобовій аптеці, а муситимете чекати ранку, потім їхати в поліклініку (якщо відпроситеся з роботи), там висиджувати або й вистоювати довжелезну чергу... Щоправда, буде й інший варіант: викликати лікаря додому. Але за це вже доведеться заплатити. Та й виписка рецепта в поліклініці не факт, що обійдеться безкоштовно.

Адже, як відомо, безоплатної медицини в Україні фактично вже давно не стало. Мається на увазі – пацієнтам не надаються безкоштовно ті медичні послуги, які оплачені коштами платників податків, тобто всіх офіційно працюючих громадян. Коли працюючий громадянин звертається у державний медичний заклад, йому доводиться платити за медицину вдруге – найчастіше неофіційно лікареві та медсестрі. Причому в даному випадку двічі платить не скупий, як у прислів’ї, а залишений напризволяще. І звісно ким – державою, яка не забезпечує того, що гарантує її ж Конституція.

Пригадується, у 2009 році «Дзеркало тижня» розповідало про дослідження проблеми неформальних платежів у п’яти країнах-членах ЄС, а також в Україні. Перші результати показали, що витрати домогосподарств на послуги охорони здоров’я (як частка від загальних витрат на охорону здоров’я) сягають 40%. Це – платежі з кишені наших громадян. Причому, за попередніми оцінками, платежі «з кишені» в установах державної або комунальної форм власності здійснюються в півтора раза частіше, порівняно з такими в приватних клініках. Більше того, доходи медичного персоналу на 90 відсотків залежать від неформальних платежів. Інакше кажучи, лікар, котрий отримує 500 гривень офіційної зарплати, «з конверта» виймає 5000 гривень. Такі дані щодо циркуляції фінансових потоків дозволили науковому керівникові дослідження Віму Гроту зробити висновок, що «систему охорони здоров’я в Україні вже приватизовано» [1].

Тим часом нинішня медична реформа по-українськи зовсім не вичерпується згаданими вище заходами зі здешевлення ліків. Вона зокрема передбачає ліквідацію звичної мережі районних лікарень – натомість усю країну поділять на госпітальні округи, в кожному з яких діятимуть лікарні чотирьох типів і центри надання первинної медичної допомоги, де працюватимуть сімейні лікарі. В простих випадках – від застуди до незначних травм – допомогу надаватимуть вони, а при потребі даватимуть направлення в стаціонар. На сімейних лікарів будуть переучувати вузькопрофільних фахівців.

Також очікується, що заробітна плата лікарів складатиметься з двох частин: ставка і доплата за якість роботи. На жаль, стосовно того, яким чином визначатимуть останню, вдалося встановити одне: порядок затверджуватиме МОЗ. Тобто варіанти можуть бути найрізноманітніші, і нема підстав для впевненості, що найбільшу платню дійсно отримуватимуть найкращі.

А найголовніше, що дана реформа вже стартувала торік в чотирьох «пілотних» регіонах України – місті Києві, Вінницькій, Дніпропетровській і Донецькій областях – як експеримент тривалістю у три роки. Проте навіть у всіх трьох названих областях медицина продовжує жахливо недофінансовуватись бюджетом. Приміром, Вінницький обласний бюджет виділив 153,5 млн грн на утримання лікарень при потребі 217 млн [2].

Загалом на потреби охорони здоров’я в Україні виділяється менше 5% ВВП, що, за нормативами ВООЗ, дозволяє говорити про відсутність медицини в державі. При цьому із ЗУ «Про державний бюджет України на 2012 рік» з додатками зникли графи про медичне обслуговування народних депутатів і керівників органів державної влади, хоча на ці цілі передбачалося виділити 354 млн грн. Натомість у розділі про витрати держбюджету розпорядником «Державне управління справами» з’явився новий рядок: «надання медичних послуг медичними установами». Сума фінансування, зазначена у ньому, аналогічна з раніше заявленими витратами на медобслуговування найвищих чинів держави – ті ж 354 мільйони [3]. В такий спосіб у Кабміні та парламенті заховали інформацію про багатомільйонні витрати на лікування віп-чиновників, котрі, до того ж, зросли порівняно з 2011 роком на півтори сотні мільйонів. Це при тому, що видатки на Міністерство охорони здоров’я цьогоріч скоротилися на півмільярда гривень (7068118,8 тис. проти 7548695,0 тис. грн) [4].

Заклавши до держбюджету величезні кошти на лікування та оздоровлення себе коханих, найвищі чини запустили реформу системи охорони здоров’я, по суті, без урахування інтересів і пропозицій тих, для кого вона нібито проводиться.

«Одним з основних чинників щорічного погіршення ситуації в системі охорони здоров’я України є монополізація державними органами управління цією системою, – зауважує президент Всеукраїнського лікарського товариства Олег Мусій у відкритому зверненні віце-прем’єр-міністру України – Міністру охорони здоров’я України Богатирьовій Р.В. – Чи не головним чинником неефективного державного менеджменту є неврівноваженість системи управління охороною здоров’я, що полягає у відсутності професійного лікарського самоврядування.

У той же час досвід успішних реформ медичної галузі в інших країнах свідчить про провідну роль соціального діалогу, передусім, з медичною громадою, професіоналами, які в ній працюють. На перший план постає налагодження такого діалогу з лікарською громадою як найголовнішою ланкою в механізмі втілення пропонованих реформ. У цивілізованих країнах, усвідомлюючи це, влада пішла шляхом надання управлінських повноважень професійному лікарському самоврядуванню.

Задля успішності та підтримки пропонованих змін у системі охорони здоров’я в Україні нагальним є внесення до програми медичної реформи Президента та Уряду положень про прийняття Закону України «Про лікарське самоврядування», яким делегуватимуться професіоналам системи охорони здоров’я управлінські функції та повноваження, а також залучення широкого кола професійних громадських організацій до самого процесу реформ» [5].

Цитоване відкрите звернення датується 16-м березня нинішнього року. «Пілотна» реформа триває другий рік, а проект згаданого Закону України «Про лікарське самоврядування» – припадає пилом у Верховній Раді вже четвертий рік.

Інший приклад «прислуховування» віп-чиновників до гласу народу. Відомий на всю Україну практикуючий лікар Євген Комаровський ще перед стартом реформи застерігав: потрібно спочатку «створити» (тобто добре підготувати) сімейних лікарів, зробивши цю посаду привабливою, а вже потім скорочувати кількість ліжко-місць і персонал у лікарнях. Причому в тих лікарнях, які в результаті таких змін майже спорожніють. Інакше в сімейні лікарі будуть перекваліфіковуватися невдахи, котрим не вдалося залишитися на посадах вузькопрофільних фахівців, унаслідок чого більшість хворих буде нікому лікувати на дому і їх масово направлятимуть до лікарень, але кількість ліжок у стаціонарах значно зменшиться [6].

Однак реформатори діють точнісінько навпаки: вони пішли шляхом примітивізації первинної медичної допомоги і ліквідації медичних закладів там, де вони конче потрібні, – як-от, приміром, закриття туберкульозної лікарні в Охтирці, що на Сумщині, наслідком чого стало зростання захворюваності туберкульозом на 120%, або перетворення лікарні в селі Миколаївка-1 на Дніпропетровщині, де обслуговувалося 7 тис. осіб, на денний стаціонар на 15 ліжок [7]. Схоже, недаремно Компартія України минулого тижня закликала уряд взагалі зупинити медичну реформу.

«Прості економічні розрахунки показують: при однакових обсягах і якості надаваних медичних послуг, страхові децентралізовані моделі охорони здоров’я коштують дорожче радянської централізованої бюджетної системи в п’ять разів! – заявляє лідер КПУ Петро Симоненко. – Там між поліклінікою і застрахованим пацієнтом вбудовуються спекулятивні посередники – страхові компанії, які присвоюють майже 2/3 коштів.

Наприклад, для страхових компаній США середній коефіцієнт прибутку 73%. При цьому у держави немає важелів управління та можливості контролю ціноутворення в зоні «страхова компанія – медустанова». В США при витратах на медицину в 15% бюджету (4 тис. доларів на особу) медицина недоступна для 30% громадян: 15% – повністю не мають страховки, а інші 15% – застраховані неадекватно.

А ось Куба при витратах у 400 доларів на людину забезпечує населенню 100%-й безкоштовний доступ до медичної допомоги і посідає 34-те місце в світі за оцінкою ВООЗ (а США при цьому – лише 37-ме). Все – завдяки радянській моделі медичної допомоги Семашка». [2].

Одначе проблема полягає не в дороговизні страхової медицини як такій, а у фактичній відсутності на неї коштів. Так, проект Закону України «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування в Україні» передбачає бюджетно-страхову модель медицини, що базується на трьох джерелах фінансування – державному фінансуванні, обов’язковому медичному страхуванні та добровільному медичному страхуванні. Передбачається, що держава буде забезпечувати 50%, роботодавець – 30% і фізична особа – 20% необхідних витрат. Про здатність держави забезпечити фінансування медицини уже говорилося вище. Оскільки джерел нових надходжень до бюджету не намічається, крім розпродажу залишків державної власності та подальших кредитів МВФ, то основне фінансове навантаження ляже на роботодавців і громадян. А в умовах, коли понад 50% економіки перебуває в тіні і роботодавці зацікавлені в максимальній «оптимізації» своїх витрат, на це джерело коштів розраховувати теж не випадає.

Виходить, медицина повністю перейде на комерційні рейки, коли отримати медичну допомогу зможуть лише ті, у кого є гроші на страховку, і не факт, що ця допомога буде кваліфікованою. Більше того, не варто виключати й інший розвиток подій – остаточне фактичне перетворення вітчизняної системи охорони здоров’я з державної не на страхову, а на приватну. Повзуча прихватизація промислових підприємств в Україні, як ми пам’ятаємо, відбувалася так: їх спочатку доводили до занепаду, а потім купували за безцінь. Нині до остаточного занепаду доводять медицину...

І замість епілогу – про безпосередньо пов’язане з кризою медичної галузі скорочення чисельності населення України протягом останніх двох десятиліть на шість з лишком мільйонів. Є така думка, що депопуляція в країні вигідна її політичним противникам. З цим важко не погодитись, але це не означає, що причини нашого вимирання слід шукати неодмінно ззовні. Населення України не потрібне не лише її противникам, а й, насамперед, українському владному істеблішменту. Пригадаймо хоча б вищезгадане співвідношення витрат на медицину для «маленьких українців» і для найвищих осіб держави...
Олександр НЕКРОТ

[1] http://dt.ua/HEALTH/sistemu_ohoroni_zdorovya_v_ukrayini_privatizovano-57617.html
[2] http://www.kpu.ua/optimisticheskaya-tragediya-kpu-vlast-pytaetsya-vydavat-sokrashhenie-medpomoshhi-za-dostizhenie/
[3] http://vidomosti-ua.com/news/38184
[4] http://www.apteka.ua/article/116576
[5] http://www.apteka.ua/article/137074
[6] http://www.komarovskiy.net/blog/medicinskaya-reforma-v-ukraine-eksperiment-s-predskazuemymi-posledstviyami.html
[7] Див.: http://www.kpu.ua/tag/zdravooxranenie/