Як вже стало традиційним для кланово-олігархічної української економіки найбільший тягар кризи несуть найменш захищені верстви населення, оскільки реальне зменшення доходів домогосподарств супроводжується значним зростанням тарифів за газопостачання, теплопостачання, водопостачання та електропостачання.

Зростання цих тарифів призвело до згортання можливостей пересічних громадян забезпечувати традиційний до 2014 року платоспроможний попит на товари широкого вжитку, що негативним чином відобразилося на ефективності діяльності суб’єктів малого та середнього бізнесу. Правляча коаліція та сформовані нею Уряди у 2014-2017 роках не застосували необхідних превентивних заходів, щоб не допустити значного зростання тарифів за послуги природних монополій і тим самим зменшити масштаби зубожіння пересічних українців.

Одним з найбільш типових наслідків економічної політики парламентської більшості та сформованих нею Урядів за період з 2014 по 2017 рік є значне збільшення цін на послуги природних монополій. Це стосується тарифів на послуги водопостачання, каналізації, теплопостачання, електропостачання та постачання природного газу. Взагалі за період з 2001 по 2016 рік індекс цін на послуги природних монополій у грудні поточного року порівняно з груднем попереднього року майже не опускався нижче 100% https://lb.ua/blog/vasiliy_golyan/363666_rost_tarifov_sposobstvuet.html.

Це свідчить про те, що природні монополії максимальною мірою при встановленні цін (тарифів) враховували інфляційно-девальваційні процеси та намагалися забезпечити прийнятний для себе рівень рентабельності, що супроводжувалося зростанням питомої ваги видатків на оплату послуг водо-, газо-, тепло- та електропостачання в загальному обсязі видатків домогосподарств. За аналізований період особливо вирізняється 2006 рік, коли індекс цін у грудні порівняно з груднем попереднього року за теплопостачання становив 215%, за водопостачання – 162%, каналізацію – 150%, електроенергію – 156%, природний газ – 181% (рис. 1, 2).



Натомість найнижчий індекс цін на послуги природних монополій спостерігався в період з 2010 по 2013 рік. Так, індекс цін на водопостачання у грудні 2010 року порівняно з груднем попереднього року становив 106%, теплопостачання – 106%, послуги каналізації – 107%, а у 2013 році індекс цін на послуги водопостачання, каналізації та тепла становив 100%, тобто ціни були на рівні 2012 року. У 2013 році така ж сама ситуація спостерігалася й по рівню цін на електроенергію та природний газ.



За період з 2014 по 2017 рік, коли сформувалася нинішня правляча коаліція та діяли два сформованих нею Уряди (уряди Яценюка та Гройсмана), мало місце значне зростання індексів цін на послуги природних монополій. Так, індекс цін на природний газ у грудні 2015 року порівняно з груднем 2014 року становив 373%, що є найбільшим показником за період з 2001 по 2016 рік. Індекс цін за електроенергію становив у грудні 2015 року порівняно з груднем 2014 року 167% (це також найбільше значення за період з 2001 по 2016 рік).

У 2015 та 2016 роках індекс цін на тепло складав відповідно 178% та 188% (відповідний показник мав більше значення лише у 2006 році). Також у грудні 2016 року індекс цін за водопостачання порівняно з груднем 2015 року становив 142%.

Значне зростання цін за послуги природних монополій призвело до збільшення навантаження на Зведений бюджет України в частині оплати послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електроенергії та природного газу. Зокрема у 2015 році порівняно з 2013 роком видатки Зведеного бюджету України на оплату теплопостачання збільшилися на 2,43 млрд. грн., на оплату водопостачання і водовідведення – 0,07 млрд. грн. (рис. 3).



У 2015 році порівняно з 2013 роком видатки Зведеного бюджету України на оплату електроенергії збільшилися на 0,66 млрд. грн., оплату природного газу – на 0,54 млрд. грн. (рис. 4). Тобто значне зростання величини тарифів за послуги природних монополій призвело до додаткових видатків Зведеного бюджету України, що звузило можливості держави та територіальних громад фінансувати видатки, спрямовані на інвестиційні цілі.



Незважаючи на значне зростання цін за водопостачання, каналізацію, тепло, електроенергію та природний газ, у 2016 році величина капітальних інвестицій у виробництво та розподілення електроенергії, газу та води порівняно з 2013 роком зменшилась на 4,6 млрд. грн. (рис. 5). Тобто отримуючи більші прибутки внаслідок зростання тарифів природні монополії, які вже тривалий період належать українським олігархам або ж транснаціональному капіталу, додаткові прибуткові надходження не спрямовували в капітальні інвестиції у виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, а виводили їх в офшорні резиденції.

Досвід останніх трьох років показує, що правляча коаліція та сформовані нею Уряди створили «тепличні» умови для функціонування природних монополій, дозволивши останнім неконтрольовано підвищувати тарифи за надання переважної більшості послуг, що створило можливості для них отримувати надприбутки через значне збільшення видатків домогосподарств та підприємств на оплату послуг водопостачання, електропостачання, теплопостачання та газопостачання.



Уряд зростання тарифів на послуги природних монополій мотивував вимогами МВФ перед наданням чергових траншів. При цьому не враховувалось реальне зниження доходів домогосподарств, суб’єктів малого та середнього підприємництва. Фактично в Україні виник конфлікт інтересів, за якого природні монополії, власниками яких в переважній більшості є українські олігархи, намагаються максимальною мірою збільшувати тарифи, щоб отримувати надприбутки, а споживачі цих послуг зацікавлені якщо не в зменшенні, то хоча б в стабілізації рівня цін за водопостачання, газопостачання, електропостачання та теплопостачання.

На жаль, Уряд за мовчазної підтримки правлячої коаліції у 2014-2017 роках фактично відстоював і відстоює інтереси природних монополій, тобто олігархічного капіталу, не застосовуючи жорстких регуляторних інструментів для недопущення зростання на порядок і більше цін на природний газ, тепло та електроенергію.

За такої ситуації природні монополії, які входять в бізнес-імперії Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа, отримують унікальні можливості для додаткової капіталізації, яка у переважній більшості випадків не супроводжується зростанням капітальних інвестицій в модернізацію виробничо-технічної бази, тому й не відбувається зменшення рівня затратності послуг водо-, газо-, тепло- та електропостачання. Тарифний геноцид стає непереборним бар’єром для запуску маховика відродження української економіки.

Василь Голян,
директор громадської організації «Європейський аналітичний центр»