Створення парламентської коаліції в кінці листопада 2014 року, яка складала конституційну більшість (302 народні депутати), багато експертів розглядали як значний прорив в напрямі об’єднання патріотично налаштованих політичних сил, які прагнуть провести такі необхідні для країни реформи.

Але незабаром виявилося, що значна кількість депутатів парламентської більшості та депутати-мажоритарники, слідуючи прикладу своїх попередників (депутатів попередніх скликань) продовжують лобіювати інтереси українських олігархів, зокрема Ахметова і Фірташа, а також «олігархів від соняшника та пшениці».

Це якраз і стало основною причиною пробуксовування економічних реформ, оскільки формування прозорих відносин в ПЕК та на ринку послуг природних монополій (системи газопостачання, теплопостачання та електропостачання) йшло в розріз з діями депутатів, кураторами яких є українські олігархи.

Тому немає нічого дивного, що фракція ВО «Батьківщина» вийшла з коаліції, оскільки ця політична сила і її лідер Юлія Тимошенко вже майже 20 років наполегливо і системно виступають проти гегемонії великого капіталу і монополізації ним базових ринків, а також демонструють намагання зруйнувати олігархічний спрут в українській економіці, який не дає можливості подолати віковічну відсталість України від передових країн світу та, в першу чергу, країн Центральної Європи (Польща, Чехія та Угорщина).

Віддзеркаленням вибіркової та безсистемної економічної політики парламентської більшості та сформованих нею Урядів за період з 2014 по 2017 рік є суттєве зменшення порівняно з 2013 роком середньої заробітної плати у доларовому еквіваленті та реальної середньої заробітної плати в гривнях. Зокрема у 2016 році середня заробітна плата у доларовому еквіваленті становила 185 дол., що на 158 дол. менше відповідного показника 2008 року, та на 245 дол. – показника 2013 року (рис. 1).

Рис. 1. Середня заробітна плата в Україні за 1996-2016 роки (розраховано за даними НБУ та Державної служби статистики України)

Враховуючи те, що ціни на більшість споживчих товарів та товарів інвестиційного призначення прив’язані до вартості американського долара, середня заробітна плата у доларовому еквіваленті найбільшою мірою відображає рівень збільшення чи зменшення реальних доходів пересічних українців. Рівень реальної середньої заробітної плати у гривневому еквіваленті за три останні роки також не демонструє висхідної тенденції.

Зокрема у 2016 році реальна середня заробітна плата порівняно з 2013 роком зменшилася на 102 грн., порівняно з 2008 роком – на 60 грн. Реальна середня заробітна плата розраховувалася шляхом ділення номінальної заробітної плати за відповідний рік на кумулятивний індекс цін виробників.

Ще вагомішим підтвердженням антисоціальної спрямованості економічної політики нинішньої парламентської більшості та сформованих нею Урядів є те, що в період 2014-2016 років чітко проглядається падіння реальних доходів українських громадян. Зокрема при уряді Юлії Тимошенко середня заробітна плата становила 343 дол., при уряді Яценюка – 172 дол., при уряді Гройсмана – 185 дол.

Збідніння населення є суттєвим, що негативним чином впливає на темпи соціально-економічного розвитку. По-перше, зменшення середньої заробітної плати на більш як 200 дол. згортає платоспроможний попит населення як на вітчизняну, так і на імпортну продукцію, що призводить до погіршення ділової активності, особливо в секторі малого та середнього бізнесу.

Якщо підсумувати наслідки економічної політики правлячої парламентської більшості та сформованих нею урядів Яценюка та Гройсмана в частині зростання доходів пересічних громадян, то тут викристалізовується доволі сумна картина. З однієї сторони має місце значне зменшення середньої заробітної плати у 2014-2016 роках порівняно з 2013 роком, а з іншої – громадяни за явного зменшення рівня доходів мають сплачувати значно більшу плату за газ, електроенергію, тепло. Зрозуміло, що таким чином зменшується частина доходів домогосподарств, яка традиційно спрямовувалася на купівлю споживчих товарів.

Розрекламовані Яценюком субсидії також виступають прямою преференцією природним монополіям, тобто олігархам. Отже має місце факт підтримки правлячою коаліцією (БПП, Народний фронт, депутати-мажоритарники і «примкнувший» до них Ляшко) основних олігархічних груп та відсутності в її діях ефективного антикризового інструментарію, який запобігав би обвальному падінню реальної середньої заробітної плати українських громадян.

На даний момент правляча коаліція вже балансує на межі арифметичної більшості парламенту, а це свідчить про те, що сприятливі стартові умови для реалізації економічних реформ, які були в листопаді 2014 року вже розтринькано. Більше того, нинішній склад парламентської більшості – це «гримуча суміш» не лише підзвітних олігархам фракцій, а й депутатів-мажоритарників, в тому числі і вчорашніх регіоналів, які прямо і опосередковано скористалися зубожінням населення найбільш депресивних територій і змогли задобрити електорат вже традиційними для місцевого населення подачками.

Ідеологічно індиферентна та зорієнтована на обслуговування вузькокорпоративних інтересів більшість у нинішньому скликанні Верховної Ради України не здатна переорієнтувати державну економічну політику в напрямі демонополізації базових ринків, забезпечення добросовісної конкуренції, упередження тарифного геноциду, який продукують природні монополії, відновлення інноваційно-технологічної модернізації промислового сектора, підтримки суб’єктів малого та середнього підприємництва.

Потрібні перевибори парламенту, які забезпечать свіжість в економічній політиці та демонтують роками сформоване зрощення великого капіталу та владного істеблішменту, що дасть змогу перейти до регулювання розвитку національної економіки за лекалами передових європейських країн. Якими оптимістичними прогнозами не відзначалися б останні перед звітом Уряду виступи Володимира Гройсмана, без відновлення купівельної спроможності українських громадян хоча б на рівні 2013 року запустити махових реального, а не номінального економічного зростання не вдасться.

Василь Голян,
директор громадської організації «Європейський аналітичний центр»