Житлово-комунальне господарство є однією з найбільш депресивних ланок національного господарства, незважаючи на те, що значна кількість об’єктів вже тривалий період перебуває в користуванні потужних корпоративних структур, які, маючи значний фінансовий потенціал, так і не забезпечили інвестування проектів модернізації і реконструкції мереж. Тому й житлово-комунальні послуги відзначаються високим рівнем затратності, що виступає однією з основних передумов підняття тарифів.

9 листопада 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про житлово-комунальні послуги», який покликаний упорядкувати відносини, що виникають між виробниками та споживачами житлово-комунальних послуг. Відомий український політик Андрій Павловський на своїй сторінці у Facebook зазначає, що «їм мало пенсійного, медичного геноциду... 262 кнопкодавів проголосували ще й за житлово-комунальний з абонплатою, пенею, додатковою платою за обслуговування , капремонтом за рахунок мешканців і ще більшим посиленням монополістів-надавачів послуг. За це голосували БПП, НФ, показово ОПОблок …».

За три роки «реформ» Уряд так і не спромігся виробити дієвий інструментарій регулювання діяльності природних монополій (підприємств газо-, тепло-, електро- та водопостачання), тому й більшість підприємств, які фактично належать українським олігархам продовжують методично підвищувати тарифи за житлово-комунальні послуги, що болісно вдаряє по найбільш незахищених верствах населення і звужує платоспроможний попит українських громадян, а це в свою чергу може стати першопричиною нової хвилі економічної стагнації в Україні.

Український журнал «Економіст»