Прем’єр-міністр України анонсував передачу об’єднаним територіальним громадам земель державної власності поза межами населених пунктів. Громади отримають додатковий актив, який при правильному використанні може дати значний поштовх активізації ділової активності і відповідно соціально-економічному піднесенню населених пунктів.

Інша справа: чи органи місцевого самоврядування, обрані в процесі об’єднання територіальних громад, зможуть ефективно розпорядися набутим активом і чи не отримають прецеденти спекуляцій із землями населених пунктів поширення в перерозподілі земель поза межами населених пунктів?

Для всіх зрозумілим є факт того, що резерви поповнення місцевих бюджетів за рахунок продажу земель в межах населених пунктів є вже фактично вичерпаними. Свідченням чого є динаміка надходжень коштів до місцевих бюджетів від продажу землі. Якщо у 2007 році ці надходження складали 2,85 млрд. грн., у 2010 – 1,36 млрд. грн., у 2014 – 0,74 млрд. грн., то у 2017 – 1, 27 млрд. грн. (рис. 1)




Тобто у 2017 році надходження коштів від продажу землі до місцевих бюджетів порівняно з 2007 роком зменшилися на 1,58 млрд. грн. Ще більше підтверджує укріплення тенденції зменшення надходжень коштів від продажу землі їх динаміка у порівняних цінах (обсяги надходжень коштів у порівняних цінах визначалися шляхом ділення номінальної величини на індекс цін виробників).

Якщо у 2007 році надходження коштів від продажу земель до місцевих бюджетів у порівняних цінах складали 2,31 млрд. грн., у 2012 – 0,42 млрд. грн., то у 2017 – всього 0,20 млрд. грн. Тобто реальні надходження коштів від продажу земель до місцевих бюджетів у 2017 році порівняно з 2007 роком зменшилися більш, ніж в 11 разів. Це говорить про те, що очільники територіальних громад та більшість в органах місцевого самоврядування найбільш ліквідні земельні активи ще продали до 2008 року.

Обвал ринку земель несільськогосподарського призначення у 2009 році відбувся не лише через глобальну фінансову кризу, яка зрикошетила по Україні, а й через те, що продавати вже могли менш ліквідні земельні активи, тому й надходження на порядок знизилися.

Тому високою є ймовірність того, що землі поза межами населених пунктів, які перейдуть у комунальну власність, будуть продаватися за лекалами минулих років, коли ціна штучно занижувалася для продажу наближеним до керівників місцевих рад регіональним бізнес-елітам, що дуже часто не кореспондувалося з пріоритетами розвитку самої громади.

Чи вдасться уникнути такої ганебної практики стосовно використання земель комунальної власності поза межами населених пунктів? Питання залишається відкритим.

Василь Голян,
директор Європейського аналітичного центру