Виступ голови Товариства лісівників України Юрія Марчука на IV з’їзді лісівників (початок)

Деревина – це єдиний відновлювальний ресурс, який ми маємо. Не нафта, не пісок і не граніт і навіть не бурштин, а деревина. Сьогодні на виставці сотні фірм з різних куточків світу демонструють своє обладнання.

Чи є в нас можливість розвивати переробку? Звичайно, є! І перспектива її ефективна в розвитку приватної власності на селі, у здешевленні послуг і в державному протекціонізмі у сфері кредитів, тарифів, проектів підключень. Незважаючи на різні географічні умови, ресурс в нас є (рис. 10). Основне – глибока переробка, а для цього потрібне обладнання, яке є на виставці. Головне – за що його купити, і ось тут роль держави стає головною.



Це те, що вкрай потрібно країні, це робочі місця, це майбутня українська продукція, це податки. Чи потрібно країну робити виключно екологічною зоною, чи потрібно розвивати переробку? (рис. 11). Немає сумніву що і те, й інше надважливе, треба тільки знайти баланс у використанні, в екологічних технологіях.



Чи потрібен Україні власний папір, чи ми підтримуємо виробників із Скандинавії, які його випускають із деревини? Це тільки один приклад, який свідчить на користь необхідності стратегії переробки й використання деревини в державі в загальному контексті промислової політики, в податкових пільгах, преференціях. Таке збалансоване планування потрібне, інакше в нас на ринку будуть польські меблі, а ми окрім напівфабрикатів нічого не зробимо.

Друга і не менш важлива складова – це екологія. Це екологічні технології, це збереження полезахисних смуг, тобто захисні ліси на Півдні, які впливають на урожай, затримують ерозію. А чи підтримуються державою ці напрямки, чи може фінансуються? На жаль, ні.

Подивимось на проект бюджету (рис. 12).



Є зростання мінімальної зарплати; можна позаздрити Мінекології та МінАПК, де кошти з бюджету вимірюються мільярдами.

А тепер подивимось, що отримує Держлісагентство (рис. 13).



Чесно, я вже не знаю до кого звертатись, є Указ Президента України, є маса звернень від Товариства, Громадської ради, народних депутатів до уряду. А все закінчилось тим, що ці звернення повернуті в економічне управління агентства, яке щось повинно відповідати. Так, це управління разом з В.Н. Бондарем ходить по всіх інстанціях і просить, щоб почули проблеми… І повірте – не тільки лісівників, а й переробників деревини. Надія тепер на Верховну Раду.

Можливо, хтось не помітив (але це тільки сліпий), що клімат різко змінюється.

Україна при таких змінах може втратити основні лісові види (сосну, дуб, березу) (рис. 14).



Нам потрібні серйозні наукові дослідження змін клімату і відповідно фінансування.

Ще трохи і при таких змінах Степ буде в Житомирі, а кожне дерево на Півдні стане на вагу золота. А чи буде при таких підходах кому працювати в цих лісах? Сумніваюсь. І повірте, ми не чекали на вирішення проблеми. Нині лісівники всієї країни перераховують одноденну зарплату лісівникам Півдня. Ми не чекали рішення, а підготували проекти законів про створення фонду фінансування лісового господарства (рис. 15 та 16).




Ці пропозиції є в Указі Президента України, залишилось їх прийняти.

Сьогодні в залі присутні народні депутати. Ви остання надія. Ми чули обіцянку під час прийняття бюджету на 2023 рік про 500 млн грн на лісове господарство. Уже кінець вересня – і нуль.

На Півдні втрачаємо кадри, пустують лісорозсадники. У той час, коли вся Європа дотує відтворення лісів і лісорозведення, ми це питання загнали в зону екологічного й соціального конфлікту.

Навіть у сучасних умовах для держави має бути надважливою стабільність у прифронтових областях. А ліс там – це теж робочі місця.

Хочу підтримати пропозиції В.Н.Бондаря про необхідність розробки й прийняття Національної лісової політики, яка повинна консолідувати суспільство навколо лісових проблем, а не вносити дисонанс і конфлікт, як це вийшло з місцевими громадами при оподаткуванні лісових земель. Ідея для гірських сіл зрозуміла, а підходи – як завжди.

Можливо, автори поправки, які зіткнули лісгоспи з місцевими громадами, не знають, що пшениця родить щороку і щороку сіється. А посаджений ліс до 40 років, окрім кисню і грибів, нічого не дає. А заповідники, а лісові розсадники? То що, корчувати їх і вирощувати сою? Можливо, автори не знають про незаконне використання земель запасу, про місцеві копалини, пісок, глина, бурштин, граніт і про те, що податки з них теж повинні бути в громаді, як і використання водних ресурсів?

Питома вага лісової ренти в загальному обсязі природно-ресурсної ренти, яка надходить до місцевих бюджетів у лісозабезпечених регіонах, вже становить 65-70% (рис. 17).



А чому ми її не аналізуємо? Тому що більшість місцевих природних ресурсів перебуває в приватній власності, а ліс – державний. І тут можна пропонувати що завгодно. Більше того, сьогодні надходження рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів вже має регіональну та місцеву спрямованість, оскільки у 2017 році до обласних бюджетів надійшло 35% цього платежу, а до сільських – 21% (рис. 18).



Лісова рента на 2019 рік буде індексована на 19,3% і становитиме 1100 млн грн. І ми готові ініціювати те, щоб ці гроші йшли у місцеві громади. А давайте додамо зверху ще 300 грн з 1 га податку на лісові землі та податок на прибуток, дивіденди, ПДВ, ЄСВ. І це буде 60% у нинішній собівартості! Мінімум у 2-3 рази підніметься ціна на деревину і дрова для тих же сільрад.

Хтось думав, коли заклав цей конфлікт? Питання полягає не в тому, хто і як заплатить. Питання в тому, що 200 підприємств призупинять роботу і нічого не зможуть зробити з 01.10.2018 року. Дякуємо податковому комітету за розуміння. Хотілося б, щоб нас почули і в Мінфіні як куратору ДФС. Ніколи в селі ми не змінювали земельний податок посеред сезону.

Ми хочемо попередити всіх, що цей підхід (введення земельного податку на лісові землі) – це не тільки конфлікт із сільрадами, а й зупинка ряду підприємств. Чи готові нести автори цю відповідальність? Думаю, що лісівники мають право на політичну оцінку таких ініціатив у 2019 році. Ми звертаємось до народних депутатів України з вимогою скасувати цей податок, віддати сільрадам всю лісову ренту та прийняти пакет законів про Фонд фінансування лісового господарства.

Це можливо врегулювати через зміни до Бюджетного й Податкового кодексів України, але до цього треба прожити жовтень. Тому прохання до уряду врегулювати терміново це питання.

Не може ціла галузь (а це не тільки Держлісагентство, це всі ліси України!) залежати від таких помилок. Це розуміє бізнес, це розуміють голови ОДА і обласні ради. Залишилось лише, щоб нас почули.

Сьогодні у нас присутні народні депутати, засоби масової інформації. Звертаємось до вас за підтримкою. За людське життя ліс не виростити, його можна посадити і зібрати урожай, який ростили наші попередники (рис. 19). Цей процес не може бути розірваний ніким без шкоди для людини і для держави.



Сподіваюсь, що всі це розуміють.

І насамкінець, що потрібно нам:
1. Стабільність і прогнозованість податкової бази.
2. Підтримка державою лісів Півдня і Сходу.
3. Розуміння, що ліси є надважливим кластером, у якому об’єднані по життю лісівники, деревообробники, мисливці та всі сільські громади. І не важливо, хто тут головний. Важливо, що цей комплекс дає роботу і створює умови для життя всім. Але при одній умові – всі рівні серед рівних. Завжди знайдеться бажаючий ділити ресурси, а ось вирощувати ліс – бажаючих мало. Але це наше життя і наша робота.
4. Ліси мають надважливе значення в суспільних відносинах і, ми повинні розуміти, що завжди будемо центром громадської критики, але ми за справедливу критику.

Лікар – лікує, вчитель – вчить, лісівник – вирощує ліс і охороняє. Тому що за одне людське життя його виростити неможливо. І десять мільйонів гектарів лісів в Україні створено саме лісівниками.

Дякую за увагу!