Конституцію неможливо виконувати, якщо її не переписати. Шістнадцять років тому прийнятий у ніч на 28 червня 1996-го Основний закон України закріпив її статус як країни, в якій найвищою соціальною цінністю є людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека – а зараз цей статус потрібно обов’язково перезакріпити. Переписання Конституції – фундамент модернізації країни і наш обов’язок перед майбутніми поколіннями. Для яких аж ніяк не однаково, котрий саме Основний закон не виконується – в редакції 1996 року чи 2012-го або, скажімо, 2014-го. Майбутнім поколінням необхідно, щоб українська влада нехтувала саме оновленою Конституцією, а не нинішньою. Як інакше накажете розуміти цьогорічне звернення Президента з нагоди Дня Конституції? [1]


Удосконалена Конституція України повинна стати документом, який закріплює основи інноваційної моделі суспільного і державного розвитку, визначає чіткий розподіл владних повноважень, що забезпечить збалансованість у владі, вбереже державу від конфліктів та авторитаризму. Про це 20 червня заявив Президент України Віктор Янукович під час виступу на першому засіданні Конституційної асамблеї, повідомила прес-служба глави держави.

Очевидно, без удосконалення Конституції держава вберегтися від конфліктів і надто авторитаризму не може. І навпаки: достатньо внести зміни до тексту Основного закону, матимемо панацею як від авторитаризму, так і від конфліктів...

«Наша мета – утвердження Конституції України як реального сучасного загальнонаціонального політико-правового договору, основоположного закону національного права, який буде надійним фундаментом майбутнього української держави», – підкреслив Президент.

Тобто досі Конституція не була основоположним законом національного права? Якщо так, то з якої причини? Через недосконалість тексту документа чи через небажання владного істеблішменту України дотримуватися положень Основного закону?

Сьогодні, зазначив глава країни, процес розвитку громадянського суспільства, реалізація нашої зовнішньополітичної стратегії та зміни в економічному житті України, реформування системи органів влади вимагають відповідного конституційного регулювання. «Наша головна мета – модернізувати країну. І зробити це можливо тільки за рахунок зміцнення демократичної, соціальної і правової держави», – сказав Віктор Янукович, зазначивши, що цей процес повинен проходити на основі верховенства права.

Знову ж таки, хіба внесення змін до Конституції забезпечить «зміцнення демократичної, соціальної і правової держави» саме собою? Чи все ж таки текст Основного закону так і залишиться на папері, котрий, як відомо, все витерпить?

Глава держави особливу увагу звернув на те, що процес реформування Конституції має об’єднати суспільство, посилити інші розпочаті в державі реформи і вивести їх на якісно новий рівень реалізації.

Мабуть, неважко спрогнозувати, що в Україні ніякий процес реформування Конституції об’єднати суспільство не може. Річ не у відмові опозиційних політсил долучатися до роботи Конституційної асамблеї і не в підтримці цих сил їхнім електоратом. Річ у тім, що значна частина громадян України, які голосували за тих політиків, хто нині при владі, теж у кращому разі ставиться до «розпочатих у державі реформ» скептично, в гіршому – постраждала від них, після чого, навчена досвідом, не очікує нічого хорошого й від конституційної реформи.

Президент нагадав, що Венеціанська Комісія і Парламентська асамблея Ради Європи рекомендують розпочати конституційну реформу в Україні до старту парламентських виборів і вітають створення Конституційної асамблеї.

То, може, Президент так би і сказав, що вся метушня над конституційною реформою затіяна не для «утвердження Конституції України як реального сучасного загальнонаціонального політико-правового договору» [2] і не як «обов’язок перед майбутніми поколіннями» [1], а виключно для ПАРЄ та Венеціанської комісії? Хіба народ не зрозумів би свого Гаранта, якщо євроінтеграція України, європейський вибір України дійсно є вибором її народу, а не правлячої верхівки?..


Чи зобов’язана влада будь-якої держави дотримуватися Конституції цієї держави? Чи замість того, щоб виконувати Основний закон, можна нарікати на його недосконалість і грубо його порушувати? Схоже, українська влада вважає правильною ствердну відповідь не на перше, а на друге запитання.

Уявімо собі, що громадянин Іваненко крадькома заліз у чуже помешкання, виніс звідти телевізор, норкову шубу і ювелірні вироби, наступного дня працівники міліції вийшли на його слід, провели в квартирі Іваненка санкціонований обшук і вилучили крадені речі, слідство довело вину громадянина у скоєнні злочину, передбаченого статтею 185 Кримінального кодексу України, прокуратура підтримала обвинувачення, справа слухається в суді – ...аж раптом адвокат Іваненка заявляє, що його клієнт не винен, бо треба переписати (оновити, модернізувати) Кримінальний кодекс.

Чи взяв би суд до уваги такий «аргумент» адвоката? Питання риторичне. То чому населення держави Україна повинне вважати владу цієї держави не винною в численних порушеннях Конституції на тій підставі, що Конституцію, мовляв, треба переписати (модернізувати, оновити)?

А порушується – або, скажімо делікатніше, не дотримується, що одне й те саме, – Основний закон України постійно. І, на відміну від нашого злодія Іваненка, який порушив одну статтю Кримінального кодексу, влада не дотримується досить-таки багатьох статей Конституції. Наведемо лише деякі приклади, не маючи за мету вибрати найбільш яскраві та кричущі.

Згідно зі ст. 24 Конституції України (далі – КУ), «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Разом з тим загальновідомі факти, які неспростовно підтверджують слова персонажа ще радянської кінокомедії «Белая кость»: «Ні, у нас, звичайно, всі рівні, але одні рівніші за інших», – читач може згадати самостійно. А дехто може ще й навести свої – ті, що не стали надбанням ЗМІ та громадськості, але мали місце.

Згідно зі ст. 42 КУ: «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. ... Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності». В дійсності ж Україна посідає останні місця у світі за показниками зручності для ведення своєї справи: за показниками економічної свободи –163-є зі 183 країн; у сфері податкового регулювання у рейтингу Ведення Бізнесу Всесвітнього Банку –181-е серед 183 країн. Зате за кількістю податків – Україна на першому місці в світі! Тобто влада створила умови, які майже унеможливлюють підприємницьку діяльність.

Ст. 43 КУ: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю...» Усі, хто хоч раз звертався до центру зайнятості, знають, які «умови для повного здійснення громадянами права на працю» створює наша держава. В неї значно краще виходить задушити малий бізнес і тим самим перетворити підприємців і власників малих підприємств та їхніх найманих працівників на безробітних, ніж допомогти будь-кому заробляти на життя працею. Тим більше, заборгованість із зарплати в Україні нині становить приблизно 1,1 мільярда гривень. За 5 місяців 2012 року дана заборгованість на економічно активних підприємствах України збільшилася майже на 10%, а на державних підприємствах за два роки – майже на 70%. Чи, може, виконанням ст. 43 КУ влада вважає видачу закордонних паспортів і віз громадянам, які виїжджають на заробітки до інших країн?

Ст. 47 КУ: «Кожен має право на житло. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно». Читаючи цю статтю Основного закону, вже просто не знаєш, плакати чи сміятись. Утім, точнісінько так само і ст. 48 КУ: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло».

Нарешті, апофеоз дотримання в Україні Основного закону і взагалі принципу верховенства права – ставлення влади до ст. 49 КУ: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена». Важко сказати, скільки громадян України пішли на той світ лише тому, що не мали грошей на «ефективне і доступне для всіх» медичне обслуговування, адже така статистика не ведеться. Стосовно ж «існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена» – саме у скороченні мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я фактично й полягає нинішня медична реформа в Україні!..

То чи не схожа нинішня конституційна реформа на спробу чинної влади уникнути відповідальності (звісно, політичної) за систематичне недотримання Основного закону і його (недотримання) наслідки? Інакше кажучи – на своєрідну чергову «розводку» електорату?


Втім, окрім бажання догодити європейським інституціям і замилити очі виборцям, експерти називають також інші можливі мотивації влади до проведення конституційної реформи. Зокрема, прагнення влади зміцнити власне владне становище, розширити повноваження і/або гарантувати собі безпеку в разі несприятливих для неї політичних подій у майбутньому. Саме в намірах «переписати Конституцію під себе» і звинувачує діючого Президента та його команду опозиція.

І в будь-якому разі в те, що влада має щире бажання та надію через оновлення (модернізацію) Основного закону змінити ситуацію в Україні на краще, зовсім не віриться. Як і в те, що всі владні інститути, включаючи інститут Президента, справді хочуть так розподілити владні повноваження, щоб забезпечити збалансованість: насправді кожній гілці влади хочеться мати якнайбільше повноважень і разом з тим – якнайменше відповідальності.

Втім, наша держава вже й так абсолютно не відповідає ні перед кожним громадянином, ні перед усім народом за свою діяльність. Правовий нігілізм як політичної еліти, так і рядових чиновників давно став в Україні нормою...

«Стратити не можна помилувати» – ця крилата фраза щодо Конституції України звучить як «Переписувати не треба дотримуватися». Скликання Конституційної асамблеї, яка є лише дорадчим органом при Президентові, розробка її членами в поті чола пропозицій щодо змін до Основного закону, заклик глави держави до «всіх, кому не байдуже майбутнє держави, долучитися до оновлення Основного закону. Незалежно від політичних переконань та симпатій» – усе це лише від бажання поставити кому не деінде, а після «переписувати». Чи стоятиме кома в іншому місці – перед «дотримуватися» – бодай після того як Конституцію перепишуть?
Олександр НЕКРОТ


[1] http://president.gov.ua/news/24626.html
[2] http://www.bagnet.org/news/politics/186115