У тіні такої грандіозної події, як Олімпіада-2014, можуть уявлятися менш значними деякі вкрай важливі тенденції, що в змозі визначальним чином вплинути на наше майбутнє. Зокрема – модернізація трудових відносин. Втім, глибинний зміст сьогоднішніх подій та майбутнього становища багато в чому закладається кричущим протиріччям між конкурентним політичним середовищем (де вже ефективно змагаються політичні сили та лідери, на президентському посту фігури регулярно змінюються, опозиція деколи стає владою – і навпаки, причому складаються і відповідні традиції) і застарілими відносинами праці, менеджменту і капіталу у виробничій сфері.

Системна світова економічна криза початку 21 століття – прояв загальної кризи домінантної форми індустріалізму, однак, її подолання неминуче вимагає врахування постіндустріальних перспектив економіки знання, а також діапазону її можливостей. Стратегічний програш – очевидний наслідок можливих спроб орієнтуватися на господарювання та участь у конкурентній боротьбі на основі етапів техніко-технологічного розвитку, що йдуть в світовому масштабі. Спроби базування на матеріально-технічній базі екзотичних укладів господарювання, обслуговуванні зовнішніх виробництв сприяє як несамостійності, так і перетворенню на майданчик для переливу прийдешніх хвиль криз. Тим часом, суб’єкти економіки знань суттєво відрізняються від звичних для аграрного або навіть індустріального минулого людства і за системами ціннісних ієрархій, і в питаннях здійснення життєво значущого вибору. Вихід із глобальної кризи, якість життя людей в майбутньому, ранжування країн у світі, що виникає, прямо залежать від пошуку адекватних викликам часу механізмів соціальної гармонії, насамперед, у сфері праці.

Додаткова увага до впливу на умови (ре)актуалізації подібних механізмів може бути пов’язана із загрозами розгортання тенденцій десуверенізації, ефективними акторами яких інколи виступають як бізнес-суб’єкти, так і регіони різного рівня. З одного боку, дифузія норм і практик усіляких МНК впливає на створення поведінкових стереотипів аж ніяк не тільки в економічній сфері – аж до формування інституцій і підходів «корпоративного громадянства». З іншого, для формування і вектора розвитку країни та регіонів завжди була вкрай важливою (найчастіше, визначальною) трудова сфера формування основи відносин влади.

У складній та диференційованій для різних регіонів і галузей, конкретних підприємств та виробничих циклів комбінації коротко-, середньо- та довгострокових балансів можливостей і небезпек, які актуалізуються асоціацією з Євросоюзом, одна з найважливіших загальних переваг пов’язана з адаптацією досвіду та використанням передових форм виробничої демократії, переформатуванням управлінсько-організаційних відносин у трудовій сфері. Як відомо, на сьогодні світ накопичив великий діапазон моделей соціального партнерства та форм трудових відносин (у тому числі, на несоціалістичній основі). Отже, зокрема, розповсюдження норм Європейської соціальної хартії є необхідною складовою частиною руху не тільки до європейського соціального простору, а й запозичення передових підходів до організації суспільства на (пост)ринковому базисі.

В кожному конкретному випадку (з урахуванням умов виробництва, категорій співробітників тощо) продуктивна модель соціального партнерства може, як правило, шукатися серед схем, у яких залежно від завдань практики та дослідження виокремлюються варіанти: 1) соціал-реформістської або неоконсервативної спрямованості; 2) континентальний, англосакський та азійський; 3) узгоджувальний (Австралія, Нідерланди, країни Скандинавії, частково Німеччина та Швейцарія), конфліктний (Італія та Франція), плюралістичний (Велика Британія, Канада, США та Японія); 4) біпартизм («роботодавці – наймані робітники» або «влада – профспілки»), трипартизм («роботодавці та їх організації – держава – профспілки як представники працівників») або квапартизм (із доданням представників регіонів чи трудових колективів); 5) контрактний, конфліктний, корпоративний або автономний; 6) правовий (англо-американський) та корпоративістський (європейський); 7) на основі елементів управління авторитарного з його мобілізаційними можливостями, автономного з його гнучкістю або субкратично-ідеалістичного.

Безумовно, якість відносин праці, менеджменту і капіталу у виробничій сфері повинна не стільки складатися під впливом конкретного балансу сил на окремому підприємстві, скільки визначатися Законом – і забезпечувати можливості прогресивного розвитку економіки і суспільства, а також досягнення країною гідного місця у «вищій міжнародній лізі». При цьому, в контексті поглиблення євроінтеграційного курсу та підвищення соціального захисту населення для України має рацію більш повна ратифікація положень Європейської соціальної хартії та взяття на себе відповідних зобов’язань перед громадянами, а також врахування тенденцій трансформацій під час роботи над новим Трудовим кодексом України.

Причому проект нового Трудового кодексу містить суттєвий потенціал, пов’язаний, наприклад, із закріпленням прав органів місцевого самоврядування (які, наприклад, за погодженням з територіальними органами соціального діалогу встановлювати квоти робочих місць на працевлаштування осіб, що потребують соціального захисту, і нормативи робочих місць для інвалідів); ролі на ринку праці не тільки державних служб зайнятості, а й суб’єктів підприємницької діяльності, що мають право надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні; урахуванням можливостей гнучкішого регулювання графіка, тривалості, умов зайнятості, мотивування якісної роботи, нормативно-юридичному нормуванні відносин працівника та працедавця, в умовах, що є нині на Україні; більш повною та ретельною регламентацією відносин та шляхів їх покращення (аж до визначення умов та процедур страйку) тощо.

Наявні в ньому й положення, що можуть слугувати розвитку соціального партнерства. Водночас, суттєво, що це поняття, переважно, відображає не кількісні, а якісні характеристики. Також важливо враховувати, що дії нового кодексу здійснятимуться спільно з оновленим законодавством про зайнятість та з Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», який вже є чинним. Втім, істотне значення можуть отримати як аспекти, пов’язані з його впровадженням і функціонуванням, так і положення, що регламентують забезпечення прав сторін (наприклад, у зв’язку з розмежуванням трудових і цивільно-правових сторін відносин між працедавцем і працівником). Надмірне підвищення значення суду в вирішенні трудових конфліктів залежно від реалій відносин між роботодавцем та працівниками можна передбачити у випадку неоднозначного трактування термінів і положень. Також є небезпека зацікавленості окремих акторів партійно-політичного життя в політизуванні його обговорення – на шкоду змістовному опрацьовуваннюокремих статей. Наявність міцної бюрократичної опозиції дійсно дієвим реформам, поєднання ліберальних та націоналістичних утопій – суттєві загрози майбутньому суспільства: радикалізація конфліктного потенціалу відкриває шлях сповзанню до логіки затяжного хаосу.

Водночас соціальне партнерство в українських умовах дозволяє сьогодні для подальшого розвитку громадського суспільства здійснювати продуктивну, а не взаєморуйнівну взаємодію інтересів основних акторів трудових відносин, враховуючи як поточну кон’юнктуру, так і довготривалу перспективу в організації соціальної стійкості та змінюючи наголоси на процеси, що забезпечують економічне зростання та прогресивний розвиток моделі соціального менеджменту, суспільно зацікавлене функціонування бізнесу та соціальну інтеграцію корпорацій. Завдяки більшій вмотивованості персоналу та покращенню взаємодії з суспільством послідовна партнерська організація трудових відносин та соціальна відповідальність навіть з вузько прагматичної точки зору є високоефективною. Кооперативний рух, комуни старообрядців, артілі у вітчизняних умовах теж довели вигоду від неї. Ідеї виробничої демократії активно висувалися та захищалися фабіанцями. Пізніше вони були покладені в проекти «капіталізму участі», лягли до основ концепції «партнерських відносин» на виробництві.

Поширення в соцієтальному масштабі нових тенденцій і логік розвитку трудових відносин стає важливою передумовою успіху формування суспільства когнітаріату, інформаційної ери, моделей постмодерну, рефлексії постнекласичної науки, шостого технологічного укладу та економіки знань. Отже, виділення та підтримка «точок розвитку» має розглядатися як фактор поєднання стратегії культивування загального середовища та виділення «анклавів прогресу» з концентрацією там можливостей прогресу. Водночас, аспект, пов’язаний з дослідженням можливостей і меж продуктивної роботи з реальністю при організації міжсистемних інформаційних потоків, продовжує зберігати ознаки вивченого недостатньо, хоча й вкрай важливого для майбутнього усього суспільства. Проблема – як забезпечувати плідний баланс енергії, ефективну підтримку рівноваги текучості і збереження існуючого. Школи методологічного впливу, коучингу, позитивної візуалізації, онтопсихології, нейролінгвістичного програмування, трансерфінгу реальності та інших напрямів роботи з реальністю намагаються вдосконалити свої технології виходу за рамки жорстких поведінкових інтерпретацій свого «я», проведення змін реальності через трансформації її сприйняття. Для продукування нового використовуються (і інтегруються в синергетичному сплеску) можливості підсвідомості і свідомості на індивідуальному та соціальному рівнях, ірраціональні та раціональні підстави творчості. Кооперування різноякісних ресурсно-методологічних баз надає можливості державно-приватного партнерства, коли оцінюються діапазони можливостей різних сценаріїв і моделей розвитку, висвітлюються горизонти трансформацій.

Суттєво в зв’язку з цим, що сьогодні форсайт-програмуванням й розвивається уміння добитися успіху при нових можливостях та загрозах (зокрема, для трудовій сфери), використанні соціально-економічних інновацій часу. Зокрема, як важливі провісники досягнення продуктивності в застосуванні форсайту при цьому вивчаються комплексність і концентрованість рішень та дій. При цьому як методології пошуку та трансформацій сьогодні часто залучаються технології «мозкової атаки», «зараження розвитком», SWOT-аналізу, фокус-груп, сценарного планування тощо. Відповідно вимогам часу фіксуються та відтворюються як стан осяяння, так і конвеєрність відкриттів. Форсайт-програми забезпечують інтенсивне знаходження рішень, які здатні продуктивно працювати в конкретних умовах українських регіонів. Відповідно, ефективність їх застосування передбачає зважене врахування реально діючих сил і протиріч, що розгортаються, застосування протоколів досягнення та реалізації консенсусу. При наявності процедурно-технологічної відповідності, різноманіття та компетентності залучених, достатнього, мотивованого і готового до участі в соціально значущих комунікаціях експертного співтовариства, гнучкого модератерства, вірного зважування оцінки ситуації, що склалася, і правильних прогнозах розвитку, форсайт-програмування може стати серйозним фактором сталого розвитку, насамперед – при опрацюванні рішень в трудовій сфері. З цих позицій, фундаментальна соціальна цінність форсайту – здійснення продуктивної соціальної єдності із задіянням особливостей мережевої взаємодії і гнучких комунікацій. Залучення до суспільно значущих проектів, створення гнучких соціальних мереж з найбільш активних учасників, актуалізація творчого потенціалу пасіонаріїв розглядається як один з вирішальних факторів перетворення форсайта в серйозний аргумент конкурентного змагання культурно-цивілізаційних світів. Таким чином, застосування методологій форсайт-програмування виявляється співзвучним можливостям (пост)сучасності напрямком ефективного синтезу пошуку можливостей розвитку сфери праці. Особливої уваги при цьому заслуговують шляхи ефективного застосування ціннісно-смислових комплексів у створенні та реалізації стратегії соціокультурної мобілізації.

Трудові відносини на сьогодні – це, без сумніву, ефективний засіб інтегрування людини в суспільство шляхом обміну здібностями та взаєморозвитку особистостей. Праця зберігає свої якості фундаментального виду людської діяльності, особливостями якого є: перетворення природи; врахування якостей природи в цілому, а не тільки її окремих фрагментів; штучне створення знарядь праці; контроль і регулювання обміну речовин з природою; соціальність. Трудові відносини являють собою весь комплекс взаємовідносин, які виникають у зв’язку зі здійсненням цієї діяльності, та є багаторівневими і полісуб’єктними: в них беруть участь індивідуальні та колективні суб’єкти. Причому аналіз трудових відносин з позицій соціологічного підходу дозволяє поєднати увагу до особистості людини з визначенням її місця у господарській структурі та показати, що: 1) трудові відносини є сутнісно соціальними; 2) трудові відносини виконують системоутворюючу та структуруючу функції для суспільних відносин в цілому; 3) під час цього трудові відносини не вичерпують комплексу відносин соціальних; 4) самі трудові відносини, їх соціальний зміст, місце в системі суспільних зв’язків є історичними та динамічними.

Трудові відносини виконують функціональні завдання відносин економічних, виробничих і господарських, мають соціальний, техніко-технологічний і натурально-природний зміст, охоплюють галузевий та регіональний розрізи. Їх аналіз привів до висновку, що розвинутими формами реалізації соціального змісту трудових відносин виступають відчужена праця (модерністська форма) та вільна самодіяльна творчість (постмодерністська форма). Втім, характер завдань в сфері організації та розвитку партнерських трудових відносин як невід’ємної складової частини економічної безпеки пов’язується з особливостями: змін, специфічних для України, загальнорегіональних (що визначаються ліквідацією соціалістичного табору) та глобальних (на основі розвитку постіндустріальних процесів і формування економіки знання) – які суттєво впливають на управлінські можливості та ефективність організаційних рішень. Утім, без вдосконалення трудових відносин конкуренція на ринках праці не здатна здійснюватися в несприятливих для стабільності та розвитку країни формах.

Відповідно, на сьогодні вкрай необхідним є ретельне та комплексне опрацювання та внесення змін до всіх областей трудової сфери, включаючи як модель ринку праці, так і різні етапи трудового циклу людини. Відтак подальша модернізація суспільства та забезпечення системного рівня розвитку громадянського суспільства вимагають оновлення трудових відносин, що пов’язано з вирішенням комплексу складних проблем. Отже, з одного боку, подальша системна трансформація трудового законодавства викликана необхідністю адаптації суспільства до умов нового тисячоріччя. Це також важливий напрям перетворення їх на джерело додаткових можливостей, а не загроз розвитку країни. З іншого – фахівці Міжнародної організації праці (МОП) фіксують і спроби появи в глобальному масштабі нових форм дискримінації у трудових відносинах, які ведуть до збільшення нерівності в доходах, що потенційно загрожує політичною нестабільністю та соціальними потрясіннями, здатними істотно перешкодити надходженню інвестицій та економічному зростанню. Зокрема, разом зі старими (за політичними переконаннями, релігійною та національною належністю, гендерними аспектами), посилюються загрози відносно нових форм дискримінації при прийомі на роботу (пов’язаних з віком, вимогами надання інформації про здоров’я батьків, способом життя). Також дискримінацією вважається розміщення оголошень про набір на роботу з вимогами до зовнішності, статті, сімейного стану, а також відмова в прийомі на роботу людям з надмірною вагою, інвалідністю тощо. Втім модернізація економіки та суспільства без подальшого вдосконалення системостворюючих відносин труда, власності та управління (насамперед, без розвитку соціального партнерства) не здатна бути системною.

Таким чином, виробнича демократія створює продуктивні шляхи соціального партнерства, альтернативою є запуск механізмів руйнації. Існуюче протиріччя між уже створеним конкурентним політичним середовищем та елементами дрімучої архаїки в організації середовища економічного (зокрема, трудових відносин), зрозуміло, буде подолано, але при цьому можливі різні моделі дій і коливання результату в досить широкому діапазоні варіантів. При цьому, однак, епоха вимагає рішень, які в змозі забезпечити успіх у світі з поділом праці, властивим для шостого технологічного укладу і суспільства постсучасності. Отже, необхідно докласти зусиль (зокрема, забезпечити суспільний тиск і створити відповідну соціальну атмосферу), щоб наблизити бажане майбутнє: багато чого залежить від суб'єктності трансформацій, визначення акторів змін. І саме закладені в Трудовий кодекс положення можуть закріпити як прогресивні тенденції, так і застійні явища у сфері праці.