У вересні 2014 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Тим самим Україна взяла на себе низку зобов’язань: гармонізувати вітчизняне законодавство із законодавством ЄС, відкрити внутрішній ринок для товарів з Євросоюзу, створити поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі, скасувати субсидування експорту сільськогосподарської продукції, досягти відповідності з технічними регламентами ЄС та системами стандартизації, метрології, акредитації, робіт з оцінки відповідності та ринкового нагляду ЄС тощо.

Євроінтеграція передбачає докорінну перебудову економіки і соціальної сфери з метою підвищення конкурентоспроможності, продуктивності праці, культури виробництва і споживання, прискорення інноваційного розвитку усіх галузей народного господарства. Важливою складовою євроінтеграції є розробка раціональної економічної політики, яка зменшить негативні наслідки інтеграційних процесів і посилить позитивний вплив на вітчизняну економіку. В цьому контексті достатньо корисним може бути досвід країн, які вже пройшли етап асоційованого членства, зокрема, Болгарії, Польщі і Румунії.

Після розпаду соціалістичної системи, під впливом процесів глобалізації та євроінтеграції в економіках Болгарії, Польщі і Румунії відбулись значні структурні зрушення. Вони стали наслідком як незалежних чинників, так і результатом певної економічної політики, яку проводили уряди цих країн. Спільним результатом цих факторів стало те, що у другій половині 90-х років Болгарія, Польща і Румунія подолали трансформаційну кризу і перейшли до стадії економічного зростання.

Найбільш вдало перехідний процес відбувався в Польщі. Цій країні вдалося першою подолати трансформаційну кризу 90-х років, не допустити економічного спаду під час світової фінансової кризи 2008-2009 рр., досягти найбільших темпів зростання впродовж 2001-2012 рр. Зокрема, ВВП Польщі за цей період збільшився на 54 % (для порівняння, Болгарії – на 47 %, Румунії – на 46 %).

Болгарія і Румунія впродовж перехідного періоду виявились менш динамічними ніж Польща. Вони пізніше, ніж Польща, подолали трансформаційну кризу 90-х років, останніми серед країн Центральної Європи виконали усі необхідні умови для вступу до ЄС, впродовж 2001-2012 рр. зростали відносно невеликими темпами. Для цих країн гострими були і залишаються проблеми низької конкурентоспроможності, недостатньої продуктивності праці, низького рівня освіти і бідності населення, корупції державного апарату тощо.

Агропродовольчий сектор і, зокрема, харчова промисловість займають провідні позиції в економіках Болгарії, Польщі і Румунії. В структурі промислової продукції Болгарії частка харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів складала у 2011 р. 15 % і поступалась тільки металу і металевим виробам (18 %); в Польщі ця частка дорівнювала 16 % і поступалась тільки продукції машинобудування (21 %). Для порівняння, в структурі промислової продукції України частка харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів складала у 2013 р. 19 %, випереджаючи як металургію (15 %), так і машинобудування (9 %).

Під впливом процесів євроінтеграції і глобалізації в харчової промисловості Болгарії, Польщі і Румунії відбулись певні структурні зрушення. Процес євроінтеграції передбачав лібералізацію зовнішньої торгівлі з ЄС, а також узгодження національного законодавства із законодавством Євросоюзу. Болгарія, Польща і Румунія повинні були власну агропродовольчу політику підпорядкувати Єдиній аграрній політиці ЄС (Common Agricultural Policy). Також перед країнами постало не просте завдання наближення національних стандартів виробництва і споживання до передових стандартів ЄС.

Узгодження вітчизняного законодавства із законодавством ЄС передбачало цілий комплекс заходів, які торкались практично усіх галузей економіки. Що стосується агропродовольчої сфери, то слід відзначити такі найбільш суттєві для Болгарії, Польщі і Румунії вимоги: заборона вирощувати генно-модифіковані організми; обмеження (квотування) виробництва окремих продуктів (молока, цукру, ізоглюкози); доведення ставок акцизних зборів на тютюнові вироби до мінімального рівня ЄС; закриття тваринницьких ферм, які не відповідають стандартам ЄС; усунення бар’єрів в торгівлі агропродовольчою продукцією; обов’язкова сертифікація виробничих процесів і продукції щодо якості і безпеки; відповідність агропродовольчої продукції стандартам ЄС.

Євроінтеграція відкрила для агропродовольчого сектора Болгарії, Польщі і Румунії ряд нових можливостей. Зокрема, це стосується розвитку органічного землеробства. Перед вступом Польщі до ЄС були побоювання що малі і середні фермерські господарства збанкрутують в умовах глобалізації і конкуренції з боку інших виробників ЄС з більш розвинутим сільським господарством. Але те, що викликало найбільше занепокоєння виявилось суттєвою перевагою. Розкиданість ферм і мале використання хімічних добрив стало основою органічного землеробства, тобто сільського господарства без використання хімічних добрив, штучних засобів захисту рослин і антибіотиків.

Період асоційованого членства в ЄС і формування зони вільної торгівлі тривав для Польщі приблизно дев’ять років, а для Болгарії і Румунії – дванадцять. Це був період поступового переходу колишніх посткомуністичних країн на стандарти і норми ЄС. Як свідчать статистичні дані, для усіх трьох країн він відбувся плавно, без помітних шоків. Значно більшим випробуванням для Болгарії, Польщі і Румунії стало повноправне членство в ЄС, під час якого відбулась світова фінансова криза 2007-2009 рр. і наступна боргова криза в ЄС. Таким чином, і для України період асоційованого членства буде тривати достатньо довго і буде періодом кропіткого запровадження стандартів ЄС і пошуку свої ніші в економіці Євросоюзу.

Головним завданням влади є неухильне дотримання графіка гармонізації вітчизняних нормативних актів із законодавством ЄС, а бізнесу – пошуку свого місця в економіці Євросоюзу і підвищення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції до європейського рівня. Характерною особливістю періоду асоційованого членства для Болгарії, Польщі і Румунії став прихід великої кількості іноземних інвесторів, що посприяло переходу виробництва на стандарти ЄС. Тому Уряду України дуже важливо поліпшувати інвестиційний клімат, оптимізувати податкове навантаження, проводити антикорупційні заходи, розвивати інфраструктуру тощо.
В процесі євроінтеграції агропродовольчий сектор Болгарії, Польщі і Румунії опинився під конкурентним тиском інших виробників Європейського Союзу. Виробники агропродовольчої продукції Польщі виявились більш конкурентоспроможними, Болгарії і Румунії – менш спроможними витримувати конкурентний тиск. Наслідком цього стало скорочення виробництва та експансія імпорту агропродовольчих товарів на внутрішньому ринку. Серед захисних засобів, які використовували уряди цих країн, слід відзначити: підвищення концентрації виробництва, кооперування дрібних виробників, перехід на органічне землеробство, стимулювання збуту продукції з використанням системи PDO/PGI/TSG тощо.

Як показав досвід Болгарії, Польщі і Румунії, для зменшення негативних наслідків євроінтеграції Уряд України може скористатись двома можливостями: домогтись шляхом переговорного процесу збільшення допомоги з боку ЄС і максимально подовжити перехідний період. Інші можливості є достатньо обмеженими з огляду на те, що необхідно виконувати вимоги ЄС, Міжнародного валютного фонду, дотримуватись норм Світової організації торгівлі тощо. Для Уряду України важливо визначити місце вітчизняної харчової промисловості в економіці ЄС, сектора і галузі, які можуть бути цікавими для європейського бізнесу і відповідним чином вибудовувати тактику і стратегію розвитку агропродовольчого сектора.