Основою університетів були,є і будуть наукові школи, незважаючи на 25-річне їх нищення через зміну форми власності на основні засоби виробництва та втрату престижності наукових знань у галузях забезпечення життєдіяльності людини.

Декларації про децентралізацію держави вселяють надію на потребу у необхідності створення потужних наукових шкіл, які стануть основою продуктивного людського потенціалу для вирішення проблем, притаманних лише окремим регіонам держави. На жаль, період становлення відносин між сучасними власниками господарської діяльності та науковцями затягнувся на довгих 25 років і призвів, у кращому випадку, до непорозумінь. Хто буде ініціатором у налагодженні тісної співпраці на регіональному рівні залежить від багатьох факторів, серед яких елементарна наявність цих наукових шкіл в університетах.

На запитання чи здатні науковці Волині допомогти вирішити проблеми одного з депресивних регіонів, до якого відноситься природно-кліматична зона Полісся, відповів доктор технічних наук., професор Дідух Володимир Федорович.

- Володимире Федоровичу, до наявності наукових шкіл в університетах звертаються лише у період звітності. Наскільки, на Вашу думку, наявність наукових шкіл є важливим для розвитку економіки регіону?

Відповідь у цьому запитанні. Економічний стан окремих регіонів проявиться після проведення децентралізації, коли прийдеться заробляти і «показувати» реальні кошти від виробничої діяльності людям, які живуть на певній території. Адже така діяльність тісно переплітається із соціальною сферою. На сьогодні її можна назвати не зовсім оптимістичною. Якщо звернутись до світової практики, то розвиток виробничих сил можливий за рахунок потужного наукового потенціалу в окремих галузях. В іншому випадку, будемо користуватися закордонними технологіями та технічними засобами. Але чи це перспектива? Як довго країна користуватиметься кредитами? Потрібно запускати виробничі механізми, а почати необхідно з підготовки кадрів. На мою думку, цьому сприятимуть наукові школи у регіональних університетах.

- Рішення повернутись на Волинь має відношення до піднятого питання?

У жовтні місяці минає 30 років з відкриття у Луцькому НТУ кафедри сільськогосподарського машинобудування, у складі якої буда секція економіки. Тоді її очолив відомий науковець у галуззі льонарства, професор, д.т.н. Хайліс Гедаль Абрамович. Протягом короткого часу йому вдалося сформувати потужну наукову школу. У 1991 році на Волині, у зоні Полісся, засівалось 32 тис. га. льону-довгунця, інтенсивно працював завод «Ковельсільмаш», ціла низка інших заводів, які потребували як кадрів, так і нових наукових ідей. Тому кількість науковців постійно росла. На сьогодні важко назвати цифру підготовлених докторів і кандидатів наук за цей період. Хотілося б, звичайно, продовжити справу Гедаля Абрамовича.

- Що є основою наукової школи?

Тут треба наголосити, формування наукових шкіл – це тривалий процес, до якого треба ставитись з повагою, незалежно від вибраного вектору руху держави. На жаль, тривалі реформи економіки та вищої школи продовжуються, що не сприяє розвитку ні того ні іншого. Доктори наук, підготовлені в університеті, залишають його, шукаючи кращої долі, але ж саме вони є основою наукових шкіл. Науковою школою можна вважати діючий колектив, який постійно зростає, примножує свої здобутки через появу молодих здібних науковців. А проблеми фінансування наукових досліджень відпадуть тоді, коли економіка краю почне розвиватися.

- А в чому причини недостатнього розвитку Вашої наукової школи?

Тривалий час зусилля наших науковців спрямовувались на стримування знищення галуззі льонарства на Волині з надією, що прийде влада, яка по-державницькі поставиться до проблем Полісся, які на сьогодні прогресують. Це замулення озер, падіння рівня ґрунтових вод, безсистемне знищення лісових масивів, заростання територій, де колись розвивались господарства, які культивували льон та багато інших культур. Слід пам’ятати, що природа не прощає безглуздого відношення до неї. Основною причиною є відсутність стратегії на державному та регіональному рівнях. Ми вже спізнились на роки незалежності у вироблені стратегії розвитку таких територій, як територія природно-кліматичної зони Полісся. Господарювання на даних територіях має бути контрольоване, а прийнятий закон «Про децентралізацію…» має стимулювати виконавчу владу, бізнес-структури йти на контакт з науковцями, брати спільну відповідальність за розвиток виробничої сфери регіону.

- У випадку проведення реальної децентралізації, яким галуззям надали б перевагу Ви?

Мене найбільше турбує рівень життя сільських громад, які залишились наодинці з своїми проблемами після зміни форми власності на землю. Розпаювання землі, у більшій мірі, сприяло зубожінню села. Думаю перспективи мають колективні господарства з територіями 6-10 тис. га землі. Спроби до створення таких господарств є. Збільшення їх кількості на певних територіях з однаковими агроекологічними умовами сприяло б інвестиційній привабливості для розвитку як тваринництва, так і рослинництва. Світ чекає від України збільшення об’ємів випуску сільськогосподарської продукції. Волинський край має велику перспективу відновлення галуззі льонарства, виробництва органічних, органо-мінеральних добрив, вирощування картоплі, хмелю. Але своєю бездіяльністю, ми постійно заганяємо себе у глухий кут. Для зони Полісся проблемою, яку негайно необхідно вирішувати, є відновлення меліорованих територій, які поступово втрачають свій господарський потенціал. Варто було б навести лад у лісовому господарстві через об’єднання із сільськогосподарським виробництвом. Не може бути в одній хаті два господарі.

- Якою ви бачите роль наукових шкіл у випадку успішного проведення децентралізації?

По-перше основою університетської науки були, є і будуть наукові школи, як би ми їх не називали. Відтак лише через і за допомогою наукових шкіл найпростіше реалізовувати принцип підготовки висококваліфікованих фахівців через поєднання: навчання – наука – виробництво.
По-друге, для регіонів характерний розвиток і проведення прикладних наукових досліджень, які є основою виробничої сфери. Зверніть увагу, 25 років прикладні дослідження державою фінансувалися за залишковим принципом, що стало причиною нашої відсталості. Паралельно приватні виробництва опирались на світові технології та технічні засоби. Проект економічного прориву, «чуда» не спостерігається. Його й не могло бути. Адже в Україну потрапляють вже відпрацьовані технології та техніка, які втратили свою актуальність. За роки незалежності постійно формується думка, що вітчизняні науковці не здатні створювати конкурентоспроможну продукцію.

- Як необхідно поводитись у сьогоднішній ситуації?

Держава та виробники мають повернутись до розвитку власної науки. У нас достатньо талановитої молоді. І, повірте, віддача буде швидкою. Особливе місце у цьому процесі необхідно виділити регіональним науковим школам. Постійне наголошування у засобах масової інформації, що вихід держави з економічної кризи полягає у розвитку агропромислового комплексу спонукає до дій та поверненню на Волинь. Прийнятий закон про децентралізацію вказує на значні можливості Волинського краю у розширенні асортименту виробництва сільськогосподарської продукції, відродження колись потужного потенціалу у галузях тваринництва та рослинництва.

- Після передачі у регіони повноважень до кого треба апелювати науковцям?

Напевно треба шукати спільні точки дотику з тими керівниками, які очолять нові територіальні об’єднання після виборів. Ще сьогодні до кінця не відомо у якому складі буде Волинська область. Але на моє тверде переконання нові територіальні громади вже зараз, а можливо, через деякий час зрозуміють, що за них нікому думати. Треба самому приймати рішення: як господарювати, щоб отримувати прибутки для покращення рівня життя. Природний, людський, науковий потенціал Волині більш ніж достатній. Необхідно більше довіряти людям, налагоджувати тісніші контакти науки та виробництва, не боятись вчитись одні в одних і рухатись вперед.

Підготував Вадим Бардась