Експерт: у зрошуваному землеробстві необхідно навести порядок із сплатою ренти

Зрошуване землеробство є важливим чинником інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що забезпечує отримання високих і стабільних урожаїв, незалежних від негативного впливу кліматичних факторів. Перспективність функціонування зрошуваних угідь у зоні ризикованого землеробства підтверджується показниками використання земель цієї категорії, підвищенням продуктивності поливного гектара порівняно з богарним.

Однією з основних причин низької ефективності водокористування у зрошуваному землеробстві України є недостатній рівень плати за використання води підприємствами водогосподарсько-меліоративного комплексу. В найближчій перспективі створення дієвої, економічно обґрунтованої системи платного водокористування визначається як важливий напрям зрошуваного землеробства нашої держави.

Зазначене покликане розв’язати таке коло питань: створення ринкових умов для прискорення розвитку ринкових відносин у цій сфері та приведення всієї системи водокористування у відповідність до практики найбільш розвинених країн; стимулювання раціонального комплексного використання водних ресурсів і формування для нього відповідних науково-технічних передумов; забезпечення сталого і достатнього фінансування роботи з охорони природно-ресурсного потенціалу; вирівнювання умов господарювання при використанні водних ресурсів різної якості та доступності; розширення інвестиційних можливостей щодо соціально-економічного піднесення відповідних територій; забезпечення економії коштів державного і місцевого бюджетів за рахунок надходжень від плати за водні ресурси.

Водні ресурси, котрі використовуються в сільськогосподарському виробництві для зрошення земель, мають високу споживчу вартість, що є джерелом значних доходів. Упродовж останніх років багатьма вченими-економістами активно пропагується система рентних платежів за водокористування, адже пропозиція її введення у сфери нафтодобування або добування іншої сировини зумовлена високими надприбутками в них. Водна рента утворюється також і в зрошуваному землеробстві, і держава як власник водних об’єктів має право претендувати на одержання частини ренти з додаткового прибутку, що отримують сільськогосподарські підприємства за рахунок використання водного ресурсу, котрий є державною власністю.

Проте слід ураховувати, що показник прибутку в нинішніх умовах сільського господарства не завжди характеризує його фінансовий стан. Наразі економічне становище сільськогосподарських підприємств, а тим більше фермерських, досить складне. Більш як одна третина господарств є збитковими, половина з них не має прибутку, тому плата за воду для них пов’язана з великими затратами.

Ми пропонуємо поетапне введення водної ренти: перший етап включатиме розробку механізму вилучення водної ренти, другий – її застосування відносно водокористувачів, що перебувають у кращому й середньому становищі, третій – для водокористувачів з гіршими умовами водопостачання. При цьому розмір водної ренти повинен визначатися на основі результатів господарської діяльності кожного водокористувача й коректуватися за фактичними підсумками звітного року. З метою запобігання наданню необ’єктивних звітних даних з боку водокористувачів у договорі необхідно передбачити їхню матеріальну відповідальність.

Водна рента має розподілятися між водокористувачами й державою на основі вилучення її як частини рентного доходу. При цьому її розмір після визначення питомої ваги в рентному доході повинен вказуватися в договорі, що укладається між водокористувачами й державою. Водна рента, котра вилучається відповідно до договору, надходить до бюджету, що надалі використовуватиметься державою для фінансування водогосподарської галузі.

Запровадження рентних відносин у сфері використання водних ресурсів сприятиме:
- істотному збільшенню надходжень до державного та місцевих бюджетів за рахунок рентних платежів;
- забезпеченню оптимальних показників рентабельності суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють спеціальне використання водних ресурсів;
- оптимізації розподілу водних ресурсів між суб’єктами господарювання за критерієм максимального економічного ефекту.


Катерина Рижова,
кандидат економічних наук,
Державна установа «Інститут економіки природокористування
та сталого розвитку Національної академії наук України»