Починаючи з 2000 року, коли в парламенті внаслідок так званої оксамитової революції сформувалася парламентська більшість, яка беззастережно почала підтримувати економічну політику Президента та Уряду, зорієнтовану на поглиблення співпраці з МВФ, в національній економіці відбулися структурні зрушення, які поступово перетворили індустріально розвинену та високотехнологічну економіку України в сировинно орієнтовану.

Відображенням сировинної спрямованості розвитку української економіки стало зростання обсягів експорту товарів з низькою доданою вартістю та поступове зменшення в останні роки експорту високотехнологічної продукції. Саме з 2000 року новий імпульс було надано зміцненню олігархічного капіталу, який і сконцентрував на підконтрольних підприємствах левову частку виробництва товарів з низькою доданою вартістю, які мали і мають переважно експортну орієнтацію.

Поступово сформувалося домінування в національній економіці «олігархів від руди», «газових олігархів», «олігархів від пшениці та соняшника». Відображенням посилення сировинної орієнтації розвитку національної економіки та поступової деіндустріалізації стало збільшення обсягів експорту зернових культур та насіння і плодів олійних рослин. Натомість в останні роки інтенсивно почав зменшуватися експорт електричних машин (рис. 1).

Слід зазначити, що маркером рівня технологічності української економіки якраз і був експорт електричних машин, зважаючи на рівень технологічного укладу, який сформувався на пострадянському просторі. За період з 2001 по 2015 рік в динаміці експорту зернових культур мало місце декілька фаз. Якщо у 2001 році українські експортери зернових культур відправляли на зовнішні ринки продукції на суму 0,48 млрд. дол., у 2004 – 0,84 млрд. дол., то у 2008 році – 3,7 млрд. дол. У 2012 році експорт зернових культур склав 7 млрд. дол., що майже в 2 рази більше показника 2009 року.



Незважаючи на поглиблення кризових явищ у 2014-2015 роках, експорт зернових культур у 2015 році склав 6,06 млрд. дол. Тобто прямої кореляції між кризовими явищами в національній економіці та обсягами експорту зернових культур не спостерігається. Фактор дефіциту продовольства на світовому ринку є визначальним. Тобто українським «олігархам від пшениці та соняшника» не потрібно здійснювати надмірні вкладення в інноваційні розробки, оскільки значний попит на сировину й так дасть їм можливість отримати прийнятну суму прибуткових надходжень.

Їх головне завдання підвищити рівень концентрації банку сільськогосподарських земель, а при запуску земельного ринку і знятті мораторію за мінімальними цінами скупити сільськогосподарські угіддя в українських селян. Деякою мірою схожою з динамікою експорту зернових культур є динаміка експорту насіння і плодів олійних рослин. Якщо у 2001 році обсяг експорту насіння і плодів олійних рослин становив 0,15 млрд. дол., у 2008 – 1,43 млрд. дол., то у 2013 – він перейшов межу в 2 млрд. дол.

У 2014 та 2015 роках відбулося зниження обсягів експорту насіння і плодів олійних рослин, зокрема у 2014 році він становив 1,69 млрд. дол., у 2015 – 1,48 млрд. дол. Незважаючи на зменшення обсягів експорту у 2014 та 2015 роках, в гривневому еквіваленті внаслідок девальвації національної грошової одиниці експортери отримали більше виручки, а значить розширили власні можливості щодо збільшення посівних площ олійних культур і подальшої монокультуризації сільськогосподарського виробництва, що вже у середньостроковій перспективі призведе до погіршення якісних характеристик ґрунтів та поглибить соціальні негаразди на селі у зв’язку із згортанням масштабів трудомістких виробництв.

Натомість у 2014 та 2015 роках відчутно зменшилися обсяги експорту електричних машин. Якщо у 2012 році ця товарна група експорту становила 3,23 млрд. дол., то у 2014 році – 2,68 млрд. дол., у 2015 – 1,98 млрд. дол. Значне скорочення обсягів експорту пов’язане з тим, що було втрачено ринок основного партнера по машинобудівній кооперації – ринок Російської Федерації. Значний технологічний розрив між розвитком машинобудування в Україні та країнами Заходу свідчить про відсутність значних перспектив завоювати ринки Євросоюзу навіть у середньостроковому періоді.

Посилення сировинної спрямованості української економіки за період з 2000 по 2017 роки значною мірою зумовлено тим, що у зв’язку з «монетаристським» перегином в державній економічній політиці із спектра пріоритетів державної підтримки як фінансової, так і інституціональної випала інноваційно-технологічна модернізація машинобудівного комплексу, який, як показує практика передових країн, виступає каталізатором позитивних структурних зрушень в цілому в економіці і забезпечує нову якість економічного розвитку.

Виконавча влада в гонитві за прихильністю вітчизняних олігархів і отриманням відповідних преференцій залишила поза кадром структурну перебудову економіки, яка дала б можливість через певний період забезпечити нові техніко-експлуатаційні характеристики машинобудівної продукції і поступово завойовувати нові ніші світового ринку високотехнологічного обладнання і тим самим зменшити навантаження на природні ресурси і зберегти останні для майбутніх поколінь.

У 1998-1999 роках Олександр Мороз як лідер найпотужнішої лівоцентристської партії, так як кандидат у Президенти України визначив одним з основних пріоритетів розвитку національної економіки машинобудування, біотехнології для сільського господарства, а також використання промислових відходів, альтернативних джерел енергії.

На жаль, внаслідок використання адміністративного ресурсу та підтримки більшістю ЗМІ діючого на той час Президента, який повною мірою задовольняв зміцнівший олігархічний капітал, Олександр Олександрович програм президентські вибори і в Україні утвердився тип компрадорсько-олігархічного капіталізму, прикметними рисами якого вистає гегемонія великого капіталу, зрощення влади і бізнесу, перманентне згортання соціального пакету, посилення розриву між найбагатшими і найбіднішими верствами населення, деіндустріалізація економіки, занепад села.

За 17 останніх років, за винятком періоду прем’єрства Юлії Тимошенко, в Україні формувалися підмурки для зміцнення компрадорсько-олігархічного капіталізму, свідченням чого стали не прості економічні реалії сьогодення. Однією з таких реалій виступає стан вітчизняного ринку природного газу, де домінують газові олігархи, підтримувані вищим політичним істеблішментом, що призводить до продажу власнику надр – українському народу – природного газу за цінами, які на декілька порядків перевищують собівартість його видобутку та транспортування.

Відображенням жахливих економічних реалій є також невпинне зубожіння сільського населення, яке в разі запуску ринку сільськогосподарських земель, буде змушене продати левову частку належних їм родючих сільськогосподарських угідь по мінімальних цінах у зв’язку із значною пропозицією землі, що закладе «бомбу уповільненої дії» під перспективи сільського розвитку у довгостроковому періоді і призведе до руйнації сільського укладу життя в цілому.

Виходячи з досвіду країн Центральної Європи, які на відміну від України змогли подолати багаторічну стагнаційну прірву, потрібен кардинальний перегляд набору пріоритетів та методів економічної політики шляхом переходу від політики підтримки компрадорсько-олігархічного капіталізму до політики соціал-реформізму, спрямованої на впровадження сучасних форм стимулювання інноваційно-технологічної модернізації сфери матеріального виробництва, самоорганізації територіальних громад та місцевого бізнесу, упередження монополізації базових ринків та ринків комунальних послуг, а також реального повернення у власність українського народу надр та інших складових природного багатства.

Перегляд пріоритетів державної економічної політики стане можливим за умови дострокових парламентських виборів і в разі перемоги на них політичних сил, які сповідують ідеї соціал-реформізму та не є проектами великого капіталу.

Нова парламентська більшість має за короткий період часу забезпечити реальне втілення ефективної політики антимонопольного регулювання і усунути багаторічні преференції великому капіталу й створити рівні стартові можливості на базових ринках, щоб відновити потенціал малого та середнього підприємництва і подолати синдром безальтернативності компрадорсько-олігархічного капіталізму, яку пропагують колишні і нинішні ідеологи ринкових реформ в Україні.

Василь Голян,
директор громадської організації «Європейський аналітичний центр»